Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Ти не застуджений? — спитав Туташхіа.— Давай я сам принесу. Де вони в тебе?

— Тут, у комірці. Надвір виходити не треба. Зараз принесу.

Туташхіа почав одягатися.

— Ти народився в листопаді, під знаком Стрільця, як і я! — сказав абраг.

Гудуна Пертіа взяв щипці, попідкидав головешки в каміні, статечно підвівся й вийшов з кімнати. У коридорі він на мить зупинився. Потім відчинив двері в комірку і витяг з дров загорнутий у ганчірку револьвер. Серце в нього калатало, перехоплювало дух, та це швидко минуло; до нього вернулися спокій і рішучість, він розгорнув зброю, відкинув ганчірку, звів курок, сховав револьвера на грудях і навпомацки почав вибирати де дрібніші дрова. Вибирав і, грюкаючи, кидав їх на підлогу — хотів, щоб було шумно!

Під помостом у курятнику знову заспівав півень. Озвався й сусідів. Хлопець перестав вибирати дрова, подумав і прошепотів:

— Незабаром почне розвиднятися. Не буде він ждати світанку...

Він набрав великий оберемок дров і поспішив до каміна.

Дата Туташхіа був уже вдягнений, підперізував чоху поясом з кинджалом. Присунувши стільці ближче до вогню, він розвісив на них бурку.

Хлопець кинув дрова перед каміном, поклав кілька трісок на жар і нахилився, щоб роздмухати під ними вогонь.

— Дай лишень я, подивишся, як у мене виходить,— абраг поплескав хлопця по плечу.

Хлопець випростався й поступився йому місцем. Туташхіа підсунув ослінчика, через плече всміхнувся хлопцеві, що стояв у нього за спиною, нахилився й почав дмухати на вогонь з протяглим свистом. Гуду Пертіа засунув руку за пазуху, витяг револьвера, прицілився абрагові в голову й натиснув на спусковий гачок.

Пролунав постріл. Він знову звів курок. Дата Туташхіа,— наче його кілком по голові трахнули,— лобом ударився об плиту каміна, вмить уперся долонями в підлогу й закам’янів. Хлопець знову прицілився, але вистрілити не встиг: Туташхіа якось скинувся і ще не встиг звестися на ноги, а револьвер Гуду Пертіа був у нього в руках.

Вони стояли й дивилися один одному в вічі — між ними було три кроки, не більше. Незмірно великий подив і глухий смертельний біль скривив обличчя Даті Туташхіа. Гуду Пертіа насторожено чекав. Він хотів тільки одного — залишитися живим — і шукав виходу. Він не виявляв ні розгубленості, ні страху і зовсім не збирався просити пощади.

— Що ти наробив, хлопче!..— спроквола мовив Туташхіа і, стогнучи, потер лоба.— Що ти зробив, Гудуно! — ще раз сказав з жалем.

Тепло крові, що стікала з потилиці на шию, змусило абрага доторкнутися до рани. Біль дужчав. Туташхіа заткнув Гудунин револьвер за пояс, тремтячими руками згорнув хусточку, перев’язав рану. Він відчув слабість, опустився на стілець. Сидів,, схиливши голову й втупивши очі в підлогу.

Гудунин погляд метнувся до каміна, де стояв, приставлений до стіни, карабін, але до нього він не міг дотягтися; між ним і карабіном сидів абраг.

— Не можна мені тут помирати,— тихо мовив Дата Туташхіа.

Хлопець не розчув його слів.

Зібравшись на силі, абраг підвівся і встав. Застогнавши, стиснув долонями скроні, немов хотів угамувати біль. Постояв так, поки біль не стих і голова не перестала паморочитись. Потім узяв біля каміна зброю і знову завмер.