Розділ «Дата Туташхіа роман»

В’язниця вибухнула реготом.

Полковник змикитив, що тут щось не так, обережно висунувся з-під щита, оглянув простір перед собою — ніщо не лилося й не сипалося ні згори, ні спереду,— і він обернувся до воріт. Дуже довго дивився на них, а потім підвівся й, залишивши щит на землі, опустив голову на груди й поплентав туди, куди вповзали останні його офіцери. Він уже майже дійшов до воріт, коли з недобудованого корпусу вигулькнув арештант, обережно тримаючи перед собою діжечку з нечистотами — такі діжечки правили в карцері за параші. Арештант підкрався до полковника ззаду, надів діжечку йому на голову й щодуху побіг назад. Полковник стягнув з себе діжечку, одкинув її і, витерши обличчя полою плаща, зник у підворітті.

Після цього інциденту учасники атаки днів три чи й чотири «лікували рани» теплою сірчаною водою в лазнях Тифліса, а намісник царя на Кавказі по телеграфу розмовляв з Петербургом, і за розпорядженням самого прем’єр-міністра полковник Кубасарідзе одержав заслужену відпустку. Гармати зі схилу Ортачальської гори забрали, а для розв’язання конфлікту політичними методами у вікні в’язниці, замість полковника Кубасарідзе, з’явився прокурор, пан Калюзе.

— Арештанти, попросіть вашого представника прийти на переговори,— звернувся він до повстанців.

Бунтарі виділили для переговорів з начальством та з іншими представниками влади двох чоловік, про яких я не раз згадував у своїх записах: добродія Гогі Цуладзе й письменника-революціонера добродія Луку Петровича Дембіна. Дипломати не гаючись підійшли до вікна. Представившись і познайомившись, парламентери передали панові Калюзе прохання арештантів, щоб військовий лікар Щелкунов відновив виконання своїх обов’язків, тобто приймав у лікарні й відвідував хворих. Як згодом з’ясувалося, воно було зумовлене тяжким захворюванням Класіона Квімсадзе. Прокурор одразу ж згодився, і Щелкунова впустили.

Пай Калюзе почав переговори так:

— До яких пір ви маєте намір затримувати пана Коца й того другого... наглядача?

— Пан Коц і сволота Моська відбувають строк покарання, пане прокуроре,— відрапортував Гогі Цуладзе.

— За що? — посміхнувшись, спитав прокурор.

— За образу людської гідності, співучасть у гомосексуалізмі, за виконання протизаконних розпоряджень властей,— відповів Лука Петрович Дембін.

— Серйозні звинувачення! — похитав головою Калюзе.— На скільки ж їх засуджено?

— Ми не маємо повноважень розголошувати строк покарання, проте ми люди гуманні й винних у злочинах, вчинених на вимогу згори, судимо несуворо. Ми знаємо, з кого вимагати відповіді, настане час, і ми спитаємо! — сказав Гогі Цуладзе.

Прокурор Калюзе трохи помовчав, а потім сів на підвіконня, перекинув ноги на бік подвір’я й, витягши білосніжною хусточкою порошинку з ока, сказав:

— Ви знаєте, що зміна голови уряду означає зміну політичного курсу. Коли голова уряду залишає за собою також і портфель міністра внутрішніх справ, це означає, що він збирається зробити акцент на внутріполітичних проблемах. Ви згодні зі мною?

— Згодні,— відповів Цуладзе.

— Воно й видно — реакція й терор,— зауважив Дембін.— Правда, в усьому іншому становище не змінилося.

— Чому ж,— заперечив прокурор.— Воно змінилося, і якщо вас цікавить, можу навести вам досить промовистий приклад.

— Просимо.

— Його імператорська величність нещодавно звелів розбудити о третій годині ночі пана прем’єр-міністра й наказав йому негайно прийти. Його імператорська величність з поганим настроєм зустрів голову ради міністрів і міністра внутрішніх справ, кинув йому на стіл якийсь твір, аркушів на шістнадцять, списаних з обох боків, і грізно промовив: «Пане прем’єр-міністр, ви присяглися мені в тому, що невдовзі виведете мою імперію із стану смути й безладдя. Де ж ваша обіцянка? Що означає оце?!» Пан прем’єр-міністр попросив дозволу ознайомитися з документом. Діставши згоду, він узяв червоний олівець і почав читати. То був складений трьома студентами Петербурзького університету проект реорганізації Російської імперії шляхом проведення докорінних реформ. Починався проект з думки, що цар мусить зректися престолу, а кінчався закликом до ліквідації приватної власності.

— Яка прекрасна молодь пішла, пане прокуроре! — не стримався Лука Петрович Дембін.