Розділ «Дата Туташхіа роман»

Маруда на всяк випадок переступив ближче до дверей.

— Ваше благородіє! — тепер уже скипів Махмуд.— Це образливо! Звинувачувати мене в крадіжці двох овець... двох паршивих ягнят! Та чи ви не знаєте... В Армавірі пропав тендер паровоза, в Баку зник караван верблюдів з вантажем... Але двох баранів! Ай-яй-яй! Яка ганьба! Який сором!

— Еге, ваше благородіє, двох! — наполягав Хасан-городовий.

— Що — двох?

— Двох баранів, так він мені сказав.— Хасан був такий щирий, що мені стало жалко його.

Шевеліхін здійняв угору руки:

— Боже, борони нашого государя імператора! Як же правити государеві, коли його піддані такі телепні? — Поліцмейстер усім корпусом повернувся до портрета царя.— Як ото правити такою шушваллю? Батьку ти наш багатостраждальний!

У сумовитій позі Хасана-городового було зараз стільки шанобливості й співчуття, що мені здалося — я бачу сльози.

— Годі,— Шевеліхін вернувся до практичної справи й простяг долоню Маруді.

Мій хазяїн поклав на неї папушу грошей. Ті п’ять цілкових, які він мені обіцяв, теж були в тій папуші.

— Ваше благородіє,— нагадав про себе Махмуд.— Цей негідник ще й оштрафував мене на двадцять п’ять карбованців!

— Повернути! — процідив Шевеліхін Хасанові.

Тільки Хасан отямився від Махмудового нахабства, зміркував, що відповідати, і розтулив рота, як Махмуд випередив його:

— Ваше благородіє! Пам’ятаєте, ви питали про коней Бастанова?..

Поліцмейстер завмер. Двадцять п’ять карбованців умить перекочували з Хасанової кишені в Махмудову.

— Сьогодні мені казали, Бастанов знайшов своїх коней,— мовив Махмуд, спокійно ховаючи в кишеню гроші, які повернув йому Хасан.

Від цієї звістки настрій у Шевеліхіна зразу покращав, він звелів Хасанові й поліцейським всипати Маруді п’ятнадцять різок, сів разом з Махмудом у фаетон і поїхав собі.

Коли на подвір’ї поліцейського участку шмагали мого хазяїна, Хасан-городовий аж надто вже старався.

Я вернувся додому. Луки не було. На столі лежав червінець. Розплакавшись, я кинувся шукати Луку — думав, десь на базарі та знайду його. Уже почало смеркати. Знайшов я тільки Селіма-бондаря й запитав про Луку.

— Лука? — перепитав Селім.— Лука в наших краях уже навів порядок. Тепер подався інші краї виправляти!