Розділ «Дата Туташхіа роман»

Полковник ледве стримався, щоб не крикнути з радості, і вирішив, очевидно, що треба натискувати на всі педалі, не даючи передишки.

— Роздумувати тут немає чого,— сказав він рішуче.— Все, про що я вам сказав, уже було і зважене, й обдумане до нашої зустрічі. А я більше не маю можливості чекати, в Петербурзі в мене невідкладні справи. Тому вирішувати все треба сьогодні, щоб я встиг розпорядитися, а вранці поїхати звідси.— Полковник витяг з кишені годинника й клацнув кришкою.— Я чекаю рівно дві хвилини!

А коли дві хвилини минуло, Сахнов сховав годинника, вдав, що збирає папери зі столу, щоб іти.

— А скільки часу ви на це даєте? — ледь чутно спитав Туташхіа.

— Десять днів... щонайбільше — два тижні.

— А як не вийде?..

— Вийде, вийде! — знову став повторювати Сахнов, і я вже подумав, що мені знов доведеться викликати своїх людей з різками.

— Ну, що ж, пане полковнику, згодний, коли так! — витиснув з себе Туташхіа.

— Тоді оформимо все, як належить,— Сахнов швиденько взяв ручку й почав писати.

Він списав цілий аркуш, перераховуючи все, що має виконати Туташхіа і за який час, зазначаючи також, за якою статтею і яким параграфом його буде віддано до суду на випадок, якщо він не виконає того, що йому доручено. То була звичайна форма розписки, під якою мав стояти підпис Туташхіа. Закінчивши, Сахнов спитав Туташхіа:

— Зможете ви прочитати?

— Зможу,— відповів той.

Туташхіа підсунув до себе аркуш паперу, що його списав полковник Сахнов, і почав не кваплячись читати. Тримав він його перед собою, мабуть, з півгодини, а потім сказав:

— Я все обміркував, двох тижнів не вистачить на цю справу. Півтора місяця — найкоротший строк... Давайте перепишемо...

Це ж треба, що вигадав, пройдисвіт! Я зразу зрозумів, до чого він хилить! Щоб Сахнов не сумнівався ні в чому, щоб вважав, що справу зроблено, переманили ми до себе Туташхіа — і все. Хотів, щоб згода його на правду схожа була.

Бачив я, хитрує абраг, але Сахнову одне лише потрібно було — папір цей підписати. І заходився він переконувати — два тижні, де вже, мовляв, більше. Туташхіа своє верне — півтора місяця, і ні на день менше. Мало не зчепилися через це. Та тоді вже Сахнов поступився, запропонував наприкінці сторінки примітку дати, що термін виконання продовжено,— і розписатися там їм обом. Але Туташхіа дибки став, увесь документ переписати змусив, а потім знову його читав і перечитував сто разів. Але підписав кінець кінцем.

На тому й закінчили, призначивши зустріч через тиждень у домовленому місці. Поки виходили з кабінету, я встиг шепнути полковникові, що обдурить нас абраг. І що ви думаєте: витріщив він на мене свої риб’ячі баньки так гнівно, ніби не Туташхіа, а я кепкую з нього і маю намір залишити його в дурнях.

Коли вийшли на подвір’я, Туташхіа змусив нас вивести його чорне теля, потім сів на коня й поїхав. Сказати вам правду, від того часу я більше не бачив його ніколи.

А полковник Сахнов на другий ранок утовкмачував мені, що треба робити з Туташхіа після того, як з братами Чантуріа буде покінчено. Та й покотив своїм фаетоном у Поті.

І ось настав день зустрічі з Туташхіа. Як було йти мені, коли я розумів, що мене чекало за ті різки. А вмирати ж не хочеться! Послав я на те місце переодягненого поліцейського, а сам сховався в кущах. Прийшов мій поліцейський туди, а там нікого немає. Оглядівся, побачив коло мосту хлопчину років восьми, а поруч нього хурджин. Поліцейський стоїть і чекає, коли ж з’явиться Туташхіа. Потім спитав хлопчину: