Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Допоможіть нам заарештувати чи вбити братів Чантуріа. Або самі вбийте їх. Тоді вам не загрожуватимуть неприємності, і шибениця теж.

Туташхіа голосно розреготався — зрадів, клятий, що змусив полковника виказати свою мету. А той теж бовкнув, шибениця в нього — неприємність.

— Нічого з цього не вийде, пане полковнику,— не кваплячись відповів Туташхіа.

— Вийде, вийде! — знову завів своєї Сахнов.

Іншого такого впертого мені не траплялося ніде. Вийде! І край... Даю собі голову відтяти, що Туташхіа за таке діло не братиметься. А якби й узявся, то обидва Чантуріа не гірше від Дати стріляють і метикують теж не гірше від нього. І Туташхіа спитав:

— Звідки у вас така впевненість, пане полковнику?

— Усипте йому десять різок, а потім я поясню звідки,— звернувся до мене Сахнов.

І знову мої люди ввалилися з різками, і знову Туташхіа ліг. Скільки можна терпіти?! Правда, не дуже вони й старалися, та все ж більше тридцяти різок, їй-богу, важко витримати!

Поліцейські пішли, закінчивши своє діло, і Сахнов наказав Даті сісти на стілець.

— Тепер послухайте, що я скажу,— Сахнов, збираючись з думками, показав мені на мигах, що Далі записувати не треба. І обернувся до Дати:— Хіба ви не розумієте, що люди розкусили вас нарешті. І якщо раніше вони були вашими помічниками, то тепер стали вашими ворогами. А діти тих людей, яких ви грабували і вбивали, тепер, ставши дорослими, не минуть нагоди пустити вам кулю в лоба з-за рогу.

— Та це ж брехня! Я нікому не завдав шкоди, ніколи не чинив зла і в жодному вбивстві не був грішний! — сказав Туташхіа.

— Хто вам повірить! — закричав Сахнов і став валити в одну купу все, що ми свого часу порозпускали через своїх людей і що народ ще від себе додав: у Луці вирізав цілу сім’ю Тодуа, в Мартвілі вбив двох розбійників — Медзвеліа і Гамелагдіа, а в Іншому місці згвалтував чотирьох дівчат... Зараз і не згадаю всього, що він наговорив!

— Усе це брехня,— сказав Туташхіа,— я знаю сам, що говорять. Але нічого схожого на правду тут немає.

Сахнов розреготався на ці слова:

— Бідолашненький! Як, виявляється, тебе оббрехали!

Що там казати, до третьої години ночі тривала та веремія. Дата Туташхіа, запримітив я, почав нібито піддаватися вмовлянням, ставав зговірливішим і лагіднішим, але я бачив, що хитрував сучий син.

А Сахнов товкмачив одне й те саме.

— У важке становище ви потрапили, в дуже важке,— сказав він.— Найвідданіші друзі одвернулися від вас, правда ж? Вони відмовилися допомогти й прихистити вас. Я знаю про це прекрасно. Тепер ви сам-один, і вам ніде прихилити голову. Ви приречені, можете мені повірити: якщо ви залишитеся на волі, вас все одно вб’ють ваші вороги з помсти. А ми не маємо права потурати вбивству і злочину, до яких призвело б ваше звільнення. Отже, ми не маємо права вас звільнити, значить, ми повинні судити вас за злочини. І результат один — шибениця. Ви повинні зрозуміти, що у вас є один лише вихід: стати на службу до нас. Ця служба забезпечить вашу недоторканність. Вороги ваші не посміють навіть доторкнутися до вас. Вони добре знають, що чекає їх за вбивство нашої людини. До того ж, яка перспектива відкривається перед вами: жалування, благополуччя, винагороди і просування по службі. Отже, одне з двох: або в’язниця й шибениця, або воля й процвітання. Розумна людина не буде вагатися, що вибрати... Погодьтеся самі, логіка на моєму боці, але не тільки логіка, а й те, що важливіше від будь-якої логіки,— сила. Сила могутньої, найбільшої на земній кулі імперії. Або ж ви підкоритеся цій силі, або загинете... Зрозумійте, ми вимагаємо від вас цього разу не дуже багато: припровадьте нам братів Чантуріа — живих чи мертвих. Ось і все. А за це, крім вдячності, ви одержите винагороду — три тисячі карбованців... золотом!

Запанувала тиша. Так складно говорив полковник, що я аж розізлився: чого цей мерзотник Туташхіа так довго ламається, не розуміє своєї ж вигоди!

— Та не спішіть так,— сказав абраг.— Не можна ж іти на таке діло, не подумавши.