Розділ «Дата Туташхіа роман»

— Ці крапки поставлено різним чорнилом,— сказав він.— А деякі олівцем. Отже, поставлені в різний час.

Я знову взяв список, подивився. Арзнєв Мускіа правду казав.

— Як ти гадаєш, що це означає?! — спитав я лаза, так паче пані Нано Парнаозівна Тавкелішвілі-Ширер прийшла на пораду до нього, а не до мене.

— Чи можете ви згадати,— спитав Мускіа, звертаючись до Нано,— скільки разів бачилися ви з Вєтровим відтоді, як він нагрубіянив вам щодо офіцерів?

— Скільки разів? Зараз згадаю. Я добре пам’ятаю, що він при цьому кожного разу розказував, і можу порахувати по розповідях.— Нано почала рахувати.

— Є пропозиція! — вигукнув я, і обоє глянули на мене.— Пообідаймо сьогодні разом! Поки ми зберемося й доїдемо... Нано... Якщо ти будеш така ласкава й поїдеш з нами, клянуся честю, ми розв’яжемо цю головоломку і відгадаємо всі таємниці, які ти маєш!

Нано всміхнулась і, помовчавши, спитала:

— А куди?

— До Гогі.

— Я чула про нього, але не бувала ніколи. Там, здається, хор, співають старовинні пісні й гімни, правда?

— Справді, співають, та ще як співають!

— Дивно, що в ресторані співають гімни,— сказала Нано.

— Так заведено в Гогі. Там і відвідувачі інші. Поїдемо — побачиш.

— До Гогі поїдемо іншим разом! — Нано подивилася на свій костюм і, видно, вирішила, що її одяг не підходить для такого велелюдного місця.— Сьогодні краще десь за містом, де менше люду... На повітрі, чудова ж година...

— І я так гадаю, Іраклію. Не хочеться сьогодні бачити людей,— підтримав її лаз.

— Нехай буде так. Коляску, Васильовичу! — гукнув я.

— Не треба. Моя стоїть перед конторою.

— Що ж, їдьмо,— сказав лаз і встав.

Коли ми сідали в коляску, Арзнєв Мускіа спитав Нано:

— Що ви закінчили там?