Розділ «Частина ІІ. Мул»

– Знаєш, що це нагадує? Десятифутового дощового черв’яка, що страждає на жахливі розлади шлунку. Зрештою, ти приведеш нас назад до Притулку.

– Приведу, – пробурчав Торан, сердито креслячи графік, – якщо ти стулиш рота.

– Проте, – продовжувала Бейта, – ймовірно, існує прямий маршрут – прямий, мов меридіан.

– Справді? Ну, по-перше, дурненька, щоб розробити цей маршрут і потім рухатися ним, потрібно п’ятсот кораблів і стільки ж років, а не мої недолугі графіки. До того ж, цілком ймовірно, саме прямих маршрутів нам треба уникати. Вони, мабуть, вщерть переповнені кораблями. І, крім того…

– О, заради Галактики, припини скиглити із таким розумним виглядом. – Вона вчепилася в його волосся.

Він завив:

– Ой! Відпусти! – і схопив її за зап’ястя, збивши з ніг, після чого вони разом із кріслом впали на підлогу, де пристрасно завовтузилися, притлумлюючи сміх і вдаючися до заборонених прийомів.

Торан випручався з її обіймів, коли до кімнати забіг засапаний Магніфіко.

– Що таке?

Обличчя блазня скривилося від страху, на його чималому переніссі напнулася шкіра.

– Сер, прилади дивно поводяться. Я не торкався до них, бо визнаю своє невігластво…

За мить Торан вже був у рубці. Він тихо сказав Магніфіко:

– Розбуди Еблінга Міса. Нехай він зайде сюди.

Тоді звернувся до Бейти, яка пригладжувала волосся пальцями, намагаючись надати йому пристойного вигляду.

– Нас виявили, Бей.

– Виявили? – опустила руки Бейта. – Хто?

– Одній Галактиці відомо, – пробурмотів Торан, – але я гадаю, що це хтось із бластерами; хтось, хто вже вишикувався і вичікує.

Він сів і тихо передав у субефір ідентифікаційний код судна.

І коли зайшов сонний Еблінг Міс у купальному халаті, Торан йому приречено повідомив:

– Схоже, ми на території місцевого королівства, що називається Автократія Філія.