Розділ «Частина ІІ. Мул»

Пілот із Притулку мовив найгалантнішим тоном:

– Змінімо тему. Не можна, щоб дівчата нудилися.

П’яний почав співати і вистукувати кухлем у такт. Маленькі групки, що за цей час сформувалися, розійшлися з легковажними смішками, і кілька таких пар вийшло з будинку у тінь.

Розмова чимдалі ставала загальнішою, напрочуд безмістовною і безглуздою…

Другу групу становили ті, хто знав трохи більше і почувався менш впевнено.

До таких належав однорукий Френ; цей велетень офіційно представляв на конференції Притулок. Через це він жив на широку ногу і заводив нові знайомства – із жінками, коли траплялася нагода, і з чоловіками, коли було потрібно.

На сонячній терасі будинку, що належав одному з цих нових друзів, він перевів дух уперше за весь час перебування на Радоулі (потім виявилося, що така можливість випала йому лише двічі). Нового друга звали Іво Ліон, він був радоульцем, близьким по духу до Френа. Його будинок стояв окремо від інших, самотній у цьому морі квіткових парфумів та дзижчання комах. Сонячна тераса мала вигляд трав’янистого газону, нахиленого під кутом у сорок п’ять градусів, і Френ розлігся на ній, насолоджуючися сонячним теплом.

Він зазначив:

– На Притулку немає нічого подібного.

Іво сонно відповів:

– Це ти ще не був на нашому холодному боці. Там є такі місця, де кисень тече мов вода.

– Та ну?

– Щира правда.

– Ну, от що я скажу тобі, Іво. За старих часів, ще до того, як мені відгризли руку і я почав байдикувати…Ти не повіриш, але… – І далі Іво почув довгу історію, в яку дійсно не повірив.

Іво сказав, позіхаючи:

– Так, це правда, зараз вже все не так, як за старих часів.

– Авжеж. Але ні, – раптом пожвавився Френ, – не кажи так. Я тобі не розповідав про свого сина? Він, якщо можна так сказати, старого гарту і ще стане великим торгівцем, чорт забирай. У мене вдався, лише одружений.

– Ти хочеш сказати – офіційно? З дівчиною?

– Саме так. Не бачу в цьому сенсу. Вони полетіли на Калган, щоб провести там медовий місяць.

– Калган? Калган? Коли це було, заради Галактики?