Розділ «Частина ІІ. Мул»

Індбур закричав:

– Я отримав повний звіт. Далі!

– Ваша величносте, чверть години тому ми отримали повідомлення із салінніанського кордону. Кораблі, ідентифіковані як калганські, без дозволу увійшли на територію Фундації. Кораблі озброєні. Тривають сутички.

Секретар зігнувся майже вдвічі. Індбур досі стояв.

Еблінг Міс скинувся, схопив секретаря і зненацька поплескав його по плечу.

– Гей, ви б краще звільнили цього капітана Прітчера і привели сюди. Хутчіш!

Секретар вийшов, а Міс повернувся до мера:

– Чи не краще запустити весь цей механізм, Індбуре? Ви ж пам’ятаєте, що йдеться про чотири місяці.

Індбур стояв зі скляними очима. Здавалося, жив лише один його палець, який швидко креслив на гладенькому столі безглузді трикутники.

16. Конференція

Коли двадцять сім незалежних торгових світів, об’єднаних лише ненавистю до своєї материнської планети Фундації, вирішують влаштувати загальні збори, попередні переговори можуть зійти нанівець через настільки несуттєву дрібницю, що це здатне засмутити й найбільш наполегливих. Бо чим менші вони за розміром, тим більша їхня пиха, і до того ж загартована власною ізольованістю й отруєна вічним відчуттям небезпеки.

Недостатньо обміркувати такі деталі, як порядок голосування та тип представництва – по одному представнику від планети чи більше залежно від кількості населення. Це питання політичного значення. Недостатньо також вирішити, хто керуватиме нарадою чи урочистим обідом.

Потрібно подбати і про місце зустрічі – через неймовірну провінціальність багатьох планет. Зрештою, звивисті дипломатичні шляхи вивели на планету Радоул, яку дехто цілком логічно пропонував відразу, бо вона розташована у центрі.

Радоул був маленьким світом і за військовими характеристиками найслабшим серед усіх двадцяти семи планет. Це, до речі, стало ще одним чинником, що зіграв на його користь.

Це був стрічковий світ, яких у Галактиці вдосталь, щоб можна було пишатися, але серед них замало таких, що мають задовільні умови для життя. Тобто це був світ, в одній півкулі якого панує неймовірна спека, а в іншій – нестерпний холод, тоді як для життя придатна лише стрічка сутінкової зони, що охоплює всю планету.

Такий світ завжди здається непривабливим для тих, хто там не бував, але існують стратегічно важливі точки – і Радоул-сіті розташувалося саме в такому місці.

Місто тягнулося вздовж невеликих схилів передгір’я, а гори відокремлювали його від холодної півкулі і стримували небезпечні льоди. З теплої півкулі сюди потрапляло тепле й сухе повітря, а з гір до міського водогону надходила вода, і Радоул-сіті, розташоване між двома півкулями, перетворилося на безперевно квітучий сад, що ніжився у вічному червневому ранку.

Кожен будинок розташовувався посеред квіткового саду, що був відкритий до стихій, позбавлених ікол. Будь-який сад виглядав як майданчик, де заради іноземної валюти вирощували фантастичні види розкішних рослин – аж доки Радоул не став нагадувати виробничий, а не типовий торговий світ.

Тож Радоул-сіті було своєрідним маленьким острівцем затишку та розкошів на цій жахливій планеті – крихітним клаптиком раю – і це теж вплинуло на вибір.

Із кожного з двадцяти шести світів прилетіли чужинці – делегати, їхні дружини, секретарі, газетярі, кораблі та екіпажі – і населення Радоула подвоїлося, а ресурси вкрай виснажувалися. Всі їли й пили що хотіли і забули про сон.