Розділ «Частина ІІ. Мул»

Це точно сформульоване питання ставили безліч разів за весь час існування людства. Але ніколи не зазначалося, що його ставили лише з однією метою – справити потрібне враження.

Але цього разу воно вимагало відповіді, оскільки Міс розлючено поривався вперед, кидаючися з кулаками на тих, хто ще тримав його за жакет.

Індбур незадоволено махнув їм рукою, і Міс нахилився, щоб підняти рештки капелюха, струснув із них землю, запхав під пахву і сказав:

– Погляньте, Індбуре, ці ваші кляті посіпаки мусять відшкодувати мій жакет. Його ще можна було носити й носити. – Він засопів і театральним жестом витер піт із лоба.

Мер випростався на увесь свій зріст, що становив п’ять футів два дюйми, напружився від невдоволення і гордовито сказав:

– Мені ніхто не повідомив, Місе, що ви просили про аудієнцію. Отже, її ніхто не міг призначити.

Еблінг Міс вражено глянув на мера, мабуть, не вірячи власним вухам:

– О Галактико! Індбуре, хіба ви не отримали вчора моєї записки? Я вручив її позавчора лакею у пурпуровій уніформі. Я б віддав вам її особисто в руки, але я ж знаю, як ви любите формальності.

– Формальності! – Індбур кинув на нього розгніваний погляд. А потім роздратовано додав: – А ви не чули про належну організацію? Затямте, якщо ви захочете попросити про аудієнцію, ви маєте подати запит у трьох примірниках до державної установи, що призначена для цієї мети. Потім доведеться почекати, доки вам не принесуть повідомлення про час аудієнції. Тоді належить прийти належним чином вдягненим – розумієте, належним чином! – і з належною повагою. Можете йти.

– А що не так із моїм одягом? – гаряче зажадав від нього відповіді Міс. – Це найкращий жакет, який у мене був, поки ваші кляті монстри не встромили туди свої пазурі. Я піду, як тільки розповім, для чого прийшов. Галактико! Якби це не стосувалося кризи Селдона, я хоч би й зараз забрався б геть.

– Кризи Селдона? – Індбур вперше виявив зацікавлення. Міс був великим психологом – демократом, хамом, бунтівником – але й психологом теж. Розгубившись, мер навіть не зміг висловити йому свій внутрішній жаль, якого завдав йому Міс, коли зірвав випадкову квітку, неуважно підніс до ніздрів, а потім, понюхавши, кинув геть, зморщивши носа.

Індбур холодно сказав:

– Чи не бажаєте пройти за мною? Цей сад створений не для серйозної розмови.

У своєму кріслі за величезним столом він відчув себе краще – звідти він міг дивитися згори на ті волосини, що погано приховували рожеву лисину Міса. Йому ще покращало, коли він помітив, як Міс автоматично кинув кілька поглядів, шукаючи собі стільця, і залишився ніяково стояти. Але найбільшої втіхи він зазнав, коли натиснув потрібну кнопку і до кабінету увійшов слуга, вклонився і поклав на стіл об’ємну течку, скріплену металевими скобами.

– А тепер, – сказав Індбур, почуваючись господарем становища, – щоб ця наша незапланована бесіда вийшла якомога коротшою, висловіть ваше твердження, використовуючи по змозі менше слів.

Еблінг Міс неквапливо спитав:

– Ви знаєте, чим я зараз займаюся?

– Я маю ваші звіти, – задоволено відповів мер, – разом із висновками. Наскільки я розумію, ваші дослідження математичного боку психоісторії мають на меті продублювати роботу Гарі Селдона і, зрештою, простежити прогнозований перебіг майбутньої історії, щоб використати це для потреб Фундації.

– Саме так, – сухо відповів Міс. – Коли Селдон вперше заснував Фундацію, він був достатньо мудрим, щоб не взяти сюди жодного психолога – і тому Фундація завжди рухалася наосліп, керуючись історичною необхідністю. Під час своїх досліджень я зміг чимало зробити, використовуючи поради, знайдені у Часовому Сховищі.

– Я це розумію, Місе. Ви марнуєте час на зайві повторення.