Розділ «Частина ІІ. Мул»

– Можна мені сісти? Дякую. – Капітан Прітчер перекинув ногу на ногу і поклав руку на спинку крісла. – Почну з того, що не розумію, що все це означає – якщо поглянути з вашого боку. Ви двоє не з Фундації, але неважко здогадатися, що ви з одного з тих незалежних торгових світів. Це не дуже мене турбує. Але мені напрочуд цікаво, чого ви хочете домогтися з цим хлопцем, із цим блазнем, якого ви врятували від небезпеки? Ви ризикуєте своїм життям, утримуючи його у себе.

– Я не можу вам цього сказати.

– Гм. Ну, я й не сподівався, що скажете. Але якщо ви очікуєте, що до вас завітає сам Мул під звуки литавр, сурм, барабанів та електричного органу – вгамуйтеся! Мул так не робить.

– Що? – майже одночасно спитали Торан і Бейта. А з кутка, де сидів, наструнчивши вуха Магніфіко, почувся радісний вигук.

– Саме так. Я сам намагався з ним сконтактувати, і провів для цього набагато ретельнішу роботу, ніж ви, двоє аматорів. Це не подіє. Цей чоловік ніколи не з’являється на публіці, не дозволяє себе фотографувати або малювати, його бачать лише найближчі соратники.

– І це пояснює ваш інтерес до нас, капітане? – засумнівався Торан.

– Ні. Насамперед йдеться про цього блазня. Він – один із небагатьох, хто бачив Мула. Мені потрібен він. Може, він стане доказом, який мені необхідний – а що саме я потребую, лише Галактика знає – щоб розбудити Фундацію.

– Її потрібно розбудити? – гостро урвала його Бейта. – Для чого? І яка роль належатиме вам, коли ви подасте сигнал тривоги – як демократичний повстанець чи як провокатор із таємної поліції?

Обличчя капітана стало жорсткішим.

– Коли вся Фундація опиниться під загрозою, мадам революціонерко, гинутимуть і демократи, і тирани. Облишмо наших тиранів, бо є набагато страшніший. А до них ще дійде черга.

– І хто ж цей страшніший тиран, про якого ви кажете? – спалахнула Бейта.

– Мул! Я трохи дізнався про нього і цього достатньо для моєї смерті. Я вже декілька разів міг би загинути, якби вчасно не втік. Хай блазень вийде з кімнати. Нам потрібно поговорити наодинці.

– Магніфіко, – сказала Бейта, вказавши жестом, і блазень залишив кімнату, не вимовивши й слова.

Голос капітана був серйозним і напруженим, і таким тихим, що Торану й Бейті довелося підійти до нього ближче.

– Мул занадто проникливий керівник – достатньо проникливий, щоб усвідомлювати, які переваги дає йому його магнетизм та харизма. Якщо він зараз здався, то має на це причини. Цією причиною має бути той факт, що особистий контакт може виявити те, що має для нього величезне значення і чого він не бажає розголошувати.

Він відмахнувся від запитань і продовжив швидше:

– Я літав туди, де він народився, і розпитував людей, що через свої знання довго не проживуть. Із них вже зараз мало хто залишився в живих. Вони пам’ятають дитину, що народилася тридцять років тому, його матір, яка померла під час пологів, і його дивну юність. Мул – не людина!

І двоє його слухачів перелякано відсахнулися. Вони не до кінця зрозуміли сказане, але загрозливий зміст цієї фрази був очевидним.

Капітан продовжив:

– Він – мутант, і як видно з його подальшої кар’єри, доволі успішний. Я не знаю, наскільки великою є його сила і чи він схожий на так звану «надлюдину» з наших фільмів, але те, що він приборкав калганського отамана, є красномовним свідченням. Хіба вам не ввижається небезпека? Чи міг Селдон врахувати у своєму плані генетичну мутацію із непередбачуваними біологічними властивостями?