Розділ «Частина І Пошукова експедиція Мула»

– Не варто. То що у вас там була за теорія, юначе? Якийсь житель Другої Фундації відстежив вас за допомогою пристрою, що його маю тільки я – і, до речі, як ви його виявили?

– Найімовірніше, сер, враховуючи вже відомі факти, припустити, що певні знання були вкладені у мою свідомість…

– Цими самими жителями Другої Фундації?

– І ніким іншим, як я собі гадаю.

– У такому разі тобі не спало на думку, що якби цей житель Другої Фундації міг змусити, змінити або заманити тебе у Другу Фундацію з якоюсь своєю метою – а я припускаю, що ти не знав, що він скористався методами, які схожі на мої, хоча, зауваж, я можу імплантувати лише емоції, а не ідеї – отож тобі не спало на думку, що в такому разі йому не потрібно було встановлювати гіперреле?

І Ченніс, різко піднявши голову та зустрівшись поглядом із великими очима свого правителя, з переляку аж здригнувся. Прітчер хмикнув і відразу ж розслабив плечі.

– Ні, – відповів Ченніс, – я про це не думав.

– Чи якщо вони були змушені стежити за вами, то вони не можуть керувати тобою, підштовхуючи тебе у потрібному напрямку, а не знаючи напрямку, у вас було би мало шансів знайти шлях сюди. Це також тобі на думку не спадало?

– Теж ні.

– Чому? Невже рівень твого інтелекту впав настільки низько?

– Відповісти на це я можу лише питанням, сер. Ви приєднуєтеся до генерала Прітчера, звинувачуючи мене у зраді?

– А ти маєш якісь аргументи на свій захист, якщо я тебе звинувачу?

– Лише той, що я переповів генералові. Якби я був зрадником і знав місцерозташування Другої Фундації, ви могли би навернути мене й отримати цю інформацію. Якщо ви вважали за необхідне простежити за мною, то я нічого не знав заздалегідь і не є зрадником. Отже, я відповідаю на ваш парадокс іншим парадоксом.

– І яким є твій висновок?

– Я не зрадник.

– Із цим я мушу погодитися, оскільки твій аргумент неспростовний.

– У такому разі чи можу я запитати: чому ви таємно стежили за нами?

– Тому що для всіх цих фактів існує третє пояснення. І ти, і Прітчер на свій лад пояснили деякі з них, але не всі. Я (якщо зможете приділити мені час) поясню все. Часу це займе небагато, тож навряд чи ви занудьгуєте. Сідайте, Прітчере, і віддайте мені свій бластер. Нам більше не загрожує напад. Ні зсередини, ні ззовні. Ні від когось із Другої Фундації. Завдяки вам, Ченнісе. Кімната освітлювалася звичайним россемітським електричним дротом, що нагрівався під дією струму. Зі стелі звисала єдина лампочка, і в її тьмяному жовтому світлі кожен із трійці кидав власну тінь.

Мул сказав:

– Оскільки я відчував, що мені необхідно простежити за Ченнісом, то зрозуміло, що я щось хотів отримати. Через те, що він полетів на Другу Фундацію із приголомшливою швидкістю і прямотою, ми можемо розумно припустити, що саме цього я й сподівався. Оскільки я не отримав цю інформацію безпосередньо від нього, мало існувати щось, що перешкодило мені це зробити. Такі ось факти. Ченніс, звичайно, знає відповідь. І я теж. Ти розумієш, Прітчере?