Розділ «Частина І Пошукова експедиція Мула»

– Твою гру завершено, Ченнісе. Гру всіх вас – усіх жителів того, що було Другою Фундацією! Було!

Навіщо ти сидів тут, чекаючи весь цей час, теревенячи з Прітчером, коли міг ударити його і забрати бластер без найменших зусиль? Ти чекав на мене, чи не так, щоб привітати у ситуації, що не викликала б забагато підозр.

Але, на превеликий жаль для тебе, мені і не були потрібні жодні підозри. Я знав тебе. Я добре тебе знав, Ченнісе, із Другої Фундації.

Але чого ж ти чекаєш зараз? Ти й досі відчайдушно кидаєшся словами, так ніби гадаєш, що сам звук твого голосу змусить мене завмерти на місці. А весь час, поки ти говориш, щось у твоїй свідомості чекає і чекає. Але ніхто не йде. Ніхто з тих, на кого ти чекаєш – ніхто з твоїх союзників. Ти тут самісінький, Ченнісе, і залишишся сам. Знаєш, чому? А тому, що твоя Друга Фундація прорахувалася зі мною – до найменших дрібниць. Я рано зрозумів їхній план. Вони вважали, що я поїду за тобою і стану тут непоганим м’ясом для їхньої страви. Ти мав бути приманкою – приманкою для убогого, придуркуватого слабака-мутанта, який так швидко бігтиме по гарячих слідах Імперії, що не дивитиметься під ноги і впаде в яму. Але хіба я зараз їхній бранець?

Цікаво, невже їм не спадало на думку, що я навряд чи з’явлюся тут без свого флоту – і навіть проти однієї гармати будь-якого з моїх кораблів вони будуть абсолютно, аж до сліз безпорадними? Невже їм не спадало на думку, що я не робитиму паузи для обговорень і не чекатиму на розвиток подій?

Мої кораблі вилетіли до Тазенди дванадцять годин тому, і вони вже повністю… повністю завершили свою місію. Тазенда лежить у руїнах; її населені пункти знищені. Ніякого опору не було. Другої Фундації більше не існує, Ченнісе, а я, дивакуватий, потворний слабак, відтепер є правителем Галактики.

Ченніс зміг лише кволо похитати головою.

– Ні-ні…

– Так-так, – передражнив його Мул. – І тепер ти останній, хто залишився живим, але, мабуть, теж ненадовго.

А потім настала коротка, болісна пауза, і Ченніс майже завив від раптового болю, що, здавалося, шматував його мізки.

Мул відійшов і пробурмотів:

– Цього недостатньо. Ти все одно не пройшов випробування. Твій відчай удаваний. Твій страх не настільки приголомшливий, як мав би бути під час краху ідеалу. Це лише жалюгідний страх за власне життя.

Квола рука Мула схопила Ченніса за горлянку; ці лещата були слабкими, але Ченніс чомусь не міг їх позбутися.

– Ти моя гарантія, Ченнісе. Ти той, хто скеровуватиме мене й охоронятиме від недооцінювання – помилки, якої я міг би припуститися. – Очі Мула тиснули на нього. Наполегливо… Вимогливо…

– Я все правильно розрахував, Ченнісе? Я ж перехитрував ваших одновірців із Другої Фундації, чи не так? Тазенду зруйновано, Ченнісе; зруйновано вщент. То чого ж ти в такому разі вдаєш відчай? Де реальність? Мені потрібна реальність і правда! Говори, Ченнісе, говори. Чи, може, я недостатньо глибоко проник? Небезпека ще існує? Говори, Ченнісе. Що я зробив не так?

Ченніс відчув, як слова мимоволі зриваються з його губ. Він опирався. Він зціпив зуби. Прикусив язика. Напружив кожен м’яз свого горла.

Але вони зірвалися – коли він почав задихатися – їх витягнули силоміць, шматуючи при цьому горло і язик, ламаючи зуби.

– Правда… – прохрипів він. – Правда…

– Так, правда. Що ще залишилося зробити?

– Селдон заснував Другу Фундацію тут. Тут, як я вже сказав. Я не збрехав. Прилетіли психологи і взяли під контроль місцеве населення.