Розділ «Частина IV. Торгівці»

— Ваше благоговіння, це золото з отруєного джерела.

Понієтс заперечив:

— Троянда може вирости з бруду, ваше благоговіння. Торгуючи з вашими сусідами, ви купуєте в них найрізноманітніші товари, не цікавлячись, як вони їх виробляють — за допомогою ортодоксальних машин, що отримали благословення їхніх милосердних предків, чи за допомогою якоїсь злочинної дії, що зародилася в космосі. Сміливіше, я ж не пропоную вам машину. Я пропоную золото.

— Ваше благоговіння, — сказав Ферл, — ви не несете відповідальності за гріхи чужинців, які працюють без вашої згоди та відома. Але прийняти це дивне псевдозолото, що зроблене в гріховний спосіб у вашій присутності і з вашої згоди, означає образити живі душі наших святих предків.

— Але золото — це золото, — нерішуче сказав Великий Магістр, — і це лише плата за язичника, який засуджений за злочин. Ферле, ви занадто критично до цього ставитеся. — Але руку свою він забрав.

Понієтс сказав:

— Ви — сама мудрість, ваше благоговіння. Подумайте самі — відмовившись від язичника, ви нічого не втрачаєте стосовно ваших предків, зате, обмінявши його на золото, ви можете прикрасити усипальниці, де лежать їхні святі душі. І, звичайно ж, якщо це золото — зло саме по собі, коли таке можливо, то це зло обов’язково зникне в разі використання металу з такою доброчесною метою.

— Клянуся кістками мого прадіда! — вигукнув Великий Магістр з дивовижною пристрастю. Його губи розійшлися від пронизливого сміху. — Ферле, що ти скажеш про цього молодого чоловіка? Його твердження переконливе. Настільки ж, наскільки переконливі слова моїх предків.

Ферл похмуро відповів:

— Схоже, що так. Припустімо, що ця переконливість не є задумом Злого Духа.

— Зробімо навіть краще, — раптом сказав Понієтс. — Візьміть це золото як заставу. Розмістіть його на вівтарі ваших предків як жертву й тримайте мене протягом тридцяти днів. Якщо наприкінці цього періоду не буде ніяких доказів невдоволення — якщо не станеться ніяких лих, — то це, напевно, буде доказом того, що жертву прийнято. Що ще можна запропонувати?

І коли Великий Магістр піднявся на ноги, щоб побачити незгоду на обличчях своїх радників, жоден із них не проявив її. Навіть Ферл пожував кінчик свого рваного вуса й коротко кивнув.

Понієтс посміхнувся й подумав про те, яку користь йому принесла релігійна освіта.

5

Минув ще тиждень, перш ніж вдалося домовитися про зустріч із Ферлом. Понієтс відчував напругу, але вже звик до відчуття фізичної безпорадності. Він залишив межі міста в супроводі охоронців. Тепер під охороною він мешкав на заміській віллі Ферла. У нього не було іншого вибору, окрім як, не роздумуючи, погодитися на це.

За межами ради старійшин Ферл здавався вищим і молодшим. А у своєму неофіційному вбранні взагалі не був схожий на старійшину.

Він різко сказав:

— Ви — дивна людина. — Повіки його близько посаджених очей, здавалося, тремтіли. — Увесь минулий тиждень і особливо останні дві години ви тільки й торочите про те, що мені потрібне золото. Це марна праця, легше спитати, кому воно не потрібне. Чому б нам не просунутися далі?

— Це не просто золото, — обережно сказав Понієтс. — Не просто монетка чи дві. Це радше те, що стоїть за ним.

— І що ж може стояти за золотом? — підштовхнув його Ферл, криво усміхнувшись. — Звичайно ж, це не прелюдія до іншої незграбної демонстрації.