Розділ «Частина IV. Торгівці»

— За трансмутатор?

— За весь мій вантаж з атомними приладами. Подвійна ціна плюс бонус. — Він знизав плечима, майже вибачаючись. — Згоден, я забагато з нього злупив, але ж я повинен виконати квоту, чи не так?

Ґоров явно розгубився. Він ледь чутно вимовив:

— Ти нічого не хочеш пояснити?

— Що тут пояснювати? Цей розумник подумав, що загнав мене в пастку, бо його слово має для Великого Магістра більшу цінність, ніж моє. Він узяв трансмутатор. Це один із тих злочинів, за які на Аскоуні карають смертю. Але в будь-який момент він міг сказати, що заманив мене в пастку суто з патріотичних мотивів, і донести на мене як на продавця заборонених речей.

— Це зрозуміло.

— Звичайно, але слово проти слова — це ще не все. Розумієш, Ферл ніколи не чув і подумати не міг про камеру для зйомки мікрофільмів.

Ґоров розреготався.

— Так, — сказав Понієтс. — Він диктував свої умови. Я був належним чином приборканий. Але коли я, наче побитий собака, встановлював трансмутатор, я поклав туди камеру й витягнув її наступного дня під час технічного обслуговування. У мене був чудовий запис із його робочого кабінету, його святая святих, де він сам, бідний Ферл, керує трансмутатором і так радіє першому шматку золота, наче це яйце, яке він сам відклав.

— Ти показав йому запис?

— Через два дні. Цей дурник ніколи не бачив тривимірних кольорових зображень. Він заявляє, що не забобонний, але якщо я колись бачив дорослого, який був би настільки переляканий, як він, назвіть мене новачком. Коли я сказав йому, що поставив одну камеру на міській площі й налаштував її увімкнутися опівдні, щоб мільйон фанатичних аскоунців міг побачити це й потім розірвати його на шматки, він уже за півсекунди щось бурмотів біля моїх ніг. Він був готовий укласти зі мною будь-яку угоду.

— Ти справді це зробив? — спитав Ґоров, борючись зі сміхом. — Я маю на увазі камеру на міській площі.

— Ні, але це не мало значення. Він уклав угоду. Він купив усі пристрої і в мене, і в тебе, а взамін погодився віддати стільки олова, скільки ми зможемо забрати. У той момент він вважав, що я здатен на все. Наша угода є в письмовому вигляді, і я дам тобі копію, перш ніж спущуся з ним униз, просто як запобіжний захід.

— Але ж ти зачепив його самолюбство, — сказав Ґоров. — Чи буде він користуватися цими пристроями?

— Чому ні? Для нього це єдиний спосіб окупити втрати, а якщо він на цьому щось заробить, то врятує своє самолюбство. І він стане наступним Великим Магістром — це найкраща кандидатура, яку ми могли б мати для своїх інтересів.

— Так, — сказав Ґоров, — це була хороша торгова угода. І все ж ти, безумовно, володієш доволі незручною методикою продажу. Не дивно, що тебе вигнали з семінарії. У тебе зовсім немає ніякої моралі?

— Та невже? — байдуже зронив Понієтс. — Ти ж знаєш, що Сальвор Гардін казав про почуття моралі.