Розділ «Частина IV. Торгівці»

Понієтс показав на орнаментований браслет на зап’ястку, і Ґоров розслабився.

Понієтс озирнувся. Камера була порожньою, але великою. Тут було добре освітлення ніяких неприємних запахів. Він сказав:

— Непогано. Вони дуже уважні до тебе.

Ґоров пропустив його зауваження повз вуха.

— Слухай, а як ти сюди потрапив? Я тут в одиночній камері майже два тижні.

— Гм, якраз із того часу, коли я сюди прилетів. Ну, схоже, цей старий горобець, який у них за головного, має свої слабкі місця. Він схильний до благочестивих промов, от я цим і скористався. Я тут як твій духовний наставник. У таких благочестивих людях, як він, щось є. Він охоче переріже тобі горлянку, якщо це його влаштовує, але завагається поставити під загрозу благополуччя твоєї нематеріальної та суперечливої душі. Такий собі зразок емпіричної психології. Торгівець має знати про все потроху.

Ґоров уїдливо посміхнувся.

— А ти ще й учився в духовній семінарії. Ти молодець, Понієтсе. Я радий, що вони тебе послали. Але ж Великий Магістр любить не тільки мою душу. Він про викуп не згадував?

Очі торгівця звузилися.

— Натякав — відверто. І погрожував тобі смертю від газу. Але я перестрахувався й ухилився від відповіді; це могла бути просто пастка. А виходить, що це здирництво? І що ж він хоче?

— Золото.

— Золото! — Понієтс насупився. — Сам метал? Навіщо?

— Це їхній засіб обміну.

— Справді? І де мені його дістати?

— Де тільки зможеш. Послухай мене, це важливо. Доки Великий Магістр відчуватиме запах золота, зі мною нічого не станеться. Пообіцяй йому дістати стільки, скільки він просить. Потім повертайся до Фундації, якщо необхідно, і дістань його. Коли я буду вільний, нас вивезуть із цієї системи, а потім ми розійдемося.

Понієтс несхвально глянув на нього.

— А потім ти повернешся і спробуєш іще раз.

— Моє завдання — продати атомні прилади на Аскоуні.

— Вони схоплять тебе, перш ніж ти пролетиш бодай парсек у космосі. Думаю, ти це знаєш.

— Не знаю, — сказав Ґоров, — а якби й знав, це нічого б не змінило.