Розділ «Частина IV. Торгівці»

— Анітрохи. Послухайте, мій іноземцю, ваша думка про нас заснована на язичницькому агностицизмі, але я не є абсолютним рабом нашої міфології, хоча й можу здаватися таким. Я — освічена людина, сер, і сподіваюся, що вільний від забобонів. Усі наші релігійні звичаї, які мають радше ритуальний, ніж етичний сенс, — це для мас.

— І які тоді у вас будуть заперечення? — м’яко натиснув на нього Понієтс.

— Тільки це. Маси. Я був би радий мати з вами справу, але ваші маленькі машини повинні бути корисними. Як може прийти до мене багатство, коли я повинен буду користуватися — що це ви продаєте? — ну, бритвою, наприклад, лише в атмосфері суворої секретності, охопленій страхом? Навіть якщо моє підборіддя стане чистіше поголеним, як я розбагатію? І як я зможу уникнути смерті від газової камери або від жахливого натовпу, якщо мене спіймають на гарячому?

Понієтс знизав плечима.

— Ви маєте рацію. Я міг би сказати, що запобігти цьому можна, навчивши ваших людей користуватися атомними приладами для їхньої власної зручності та для отримання суттєвого прибутку. Це була б величезна робота, я не заперечую; але віддача — ще більшою. І все ж, зараз це ваша проблема, а не моя. Я не пропоную ані бритви, ані ножа, ані механічного подрібнювача сміття.

— Що ж ви пропонуєте?

— Саме по собі золото. Безпосередньо. Ви могли б мати машину, що її я демонстрував минулого тижня.

Тепер уже напружився Ферл — на його лобі то з’являлися, то зникали складки.

— Трансмутатор?

— Абсолютно точно. Ваш золотий запас дорівнюватиме запасу заліза. Цього, на мою думку, достатньо для всіх потреб. Достатньо і для посади Великого Магістра, незважаючи на молодість та ворогів. І це безпечно.

— Яким чином?

— Суть його використання в таємності; тій самій таємності, яку ви змалювали, як єдиний засіб безпеки стосовно атомних приладів. Ви можете заховати трансмутатор у найглибшому підземеллі найміцнішої фортеці свого найвіддаленішого маєтку, і він однаково приноситиме вам миттєве багатство. Ви купуєте золото, а не машину; це золото не має жодних слідів, що свідчили б про його виробництво, тому його неможливо відрізнити від того золота, що є у природі.

— А хто керуватиме машиною?

— Ви самі. П’ять хвилин навчання — це все, що вам потрібно. Я встановлю її для вас туди, куди ви забажаєте.

— А що взамін?

— Ну, — Понієтс заговорив обережніше, — я пропоную привабливу ціну. Таке вже моє життя. Скажімо, за цю машину — вона досить цінна — ви дасте мені замість одного кубічного фута золота один кубічний фут кованого заліза.

Ферл розсміявся, і Понієтс почервонів.

— Нагадую вам, сер, — сухо сказав він, — що витрачені кошти ви зможете повернути вже за дві години.

— Правильно, а за годину ви підете, і моя машина відразу ж перетвориться на непотріб. Мені потрібні гарантії.

— У вас є моє слово.