Розділ «Частина ІІ. ЕНЦИКЛОПЕДИСТИ»

— Що за місяць ми відзначаємо наше п’ятдесятиріччя. — Фара мав звичку говорити про найбанальніші речі таким тоном, наче це якісь глибокі істини.

— І що з того?

— І під час відзначення цієї пам’ятної дати, — безтурботно вів далі Фара, — буде відкрито Сховище Гарі Селдона. Ви ніколи не думали, що в ньому може бути?

— Не знаю. Щось звичайне. Можливо, шаблонна промова з привітаннями. Не думаю, що до Сховища могли покласти щось важливе, хоча журнал… — він глянув на Гардіна, який посміхнувся, — хотів присвятити цьому цілий випуск. Та я не дав цього зробити.

— Ага, — сказав Фара, — але, можливо, ви неправі. Вам не спадало на думку, — він зробив паузу, приклавши палець до свого кругленького носа, — що Сховище відчиняється в дуже зручний час?

— Ви хотіли сказати, у дуже незручний час, — пробурмотів Фулгем. — У нас зараз є інші речі, про які треба хвилюватися.

— Інші речі, важливіші від послання Гарі Селдона? Не думаю. — У голосі Фари з’являлося все більше самовпевнених ноток, і Гардін задумливо дивився на нього. До чого він хилить?

— Насправді, — вдоволено сказав Фара, — ви всі, здається, забули, що Селдон був найбільшим психологом нашого часу й засновником нашої Фундації. Мені видається цілком розумним припустити, що він використовував свою науку, щоб визначити ймовірний перебіг історії найближчого майбутнього. Якщо він це зробив, а це здається ймовірним, повторюю, він, напевно, знайшов би спосіб попередити нас про небезпеку і, можливо, указати на правильне рішення. Ви знаєте, що Енциклопедія була дуже дорогою його серцю.

У кімнаті панувала атмосфера сумнівів. Піренн відкашлявся.

— Ну, не знаю. Психологія — велика наука, але думаю, що на цей момент серед нас тут немає жодного психолога. Мені здається, що ми знаходимося в непевній ситуації.

Фара повернувся до Гардіна.

— Ви не вивчали психологію під керівництвом Алуріна?

Гардін мрійливо відповів:

— Так, я так і не закінчив своє навчання. Я втомився від теорії. Хотів бути психологічним інженером, але не вистачило здібностей для цього, тож я зробив якнайкраще — пішов у політику. Це практично те саме.

— Ну і що ви думаєте про Сховище?

Гардін обережно відповів:

— Не знаю.

Решту засідання він не сказав ані слова, навіть коли учасники повернулися до питання про канцлера Імперії.

Насправді він навіть не слухав. Його роздуми пішли іншим шляхом, і дещо почало потроху ставати на свої місця. Одна або дві маленькі деталі з’єдналися докупи.

Ключем була психологія. Він був упевнений в цьому. Він відчайдушно намагався згадати психологічну теорію, яку колись вивчав і завдяки якій дещо зрозумів з самого початку.