Розділ «Епілог День праці»

— Я тепер його навіть до рота не беру.

— Мене це не дивує. Він викрав твою індивідуальність, а це включало й виверти підсвідомості. Твоя любов до фільмів жахів Маріо Бави і вестернів Серджіо Леоне, усе, що в тобі збуджувалось від страху й насильства… старий, Сірий обожнював такі речі. Та й що дивного? Усе це — примітивні інструменти виживання. І як останній представник свого виду у ворожому середовищі, він хапався за будь-яке знаряддя, до якого міг дотягтися.

— Повна маячня.

Відраза до подібної ідеї була виразно написана на обличчі Генрі.

— Ні. У «Дірі в стіні» ти бачив те, що й очікував побачити, а це прибулець із «Секретних матеріалів» або «Близьких контактів третього ступеня». Ти вдихнув байрус… Я впевнений, принаймні такий фізичний контакт відбувся. Але ти виявився абсолютно несприйнятливим до нього, як і щонайменше п’ятдесят відсотків представників людської раси. Підхопив ти щось на зразок наміру, сліпої необхідності. Блін, цьому немає відповідної назви, тому що немає відповідної назви для них . Але, гадаю, він проник у тебе, бо ти вірив , що він там був.

— Хочеш сказати, — уточнив Джонсі, дивлячись поверх голівки сплячого сина, — що я ледь не знищив людство через якусь псевдовагітність?

— О ні, — заперечив Генрі. — Якби це було саме так, усе минулося б безслідно, не важче, скажімо, за… дисоціативну фугу. Але думка про Сірого застрягла в тобі, як муха в павутинні.

— У ловці снів.

— Так.

Обидва замовкли. Незабаром Карла покличе їх їсти сосиски та гамбургери, картопляний салат і кавун під блакитним щитом нескінченно прозорого неба.

- І ти хочеш сказати, що все це збіг? — запитав Джонсі. — Що вони випадково опинилися на Джефферсон-тракт саме тоді, коли там опинився я? І не тільки я. Ти й Піт з Бобром. Плюс Даддітс лише за кількасот миль на південь, не забувай. Тому що Даддітс утримував нас разом.

— Даддітс завжди був двосічним мечем, — сказав Генрі. — З одного боку — Джозі Рінкенгауер: це Даддітс-рятівник, Даддітс-герой. З іншого — Річі Ґренадо: Даддітс-убивця. Тільки щоб убивати, Даддітсу були потрібні ми. Я в цьому впевнений. Ми мали глибшу підсвідомість. Ми надавали ненависть і страх, страх того, що Річі Ґренадо дійсно дістане нас, як обіцяв. У нас завжди було більше темряви, ніж у Даддітсі. В уявленні Даддса зло — це неправильно переставляти кілочки в крибеджі, та й то він робив це більше для забави. Усе ж таки… пам’ятаєш той випадок, коли Піт натягнув Даддітсу шапку на очі і той врізався в стіну?

Джонсі пригадував… дуже невиразно. Сталося це в торговельному центрі. Коли вони були молоді й тинятися по магазинах вважалося розвагою. День інший, лайно те саме.

— Після цього дуже довго Піт незмінно програвав, коли ми грали в гру Даддітса. Даддітс завжди зменшував його очки, і ніхто нічого не запідозрив. Напевне, вважали це простим збігом, але у світлі всього, що сталося, у мене виникають певні сумніви.

— Думаєш, навіть Даддітс знав, що розплата — сука?

— Він навчився цього в нас, Джонсі.

— Даддітс дав Сірому точку опори. Точку розумової опори.

— Так, але ще він дав тобі схованку. Не забувай цього.

Ні, подумав Джонсі, цього він ніколи цього не забуде.

— З нашого боку все почалося з Даддітса, — продовжував Генрі. — Ми стали не такими, як усі, з того дня, як зустріли його. Ти й сам знаєш, що це правда. Випадок із Річі Ґренадо просто був найяскравішим, найгучнішим. Якщо згадувати наше життя, побачимо й інші приклади, я впевнений.