Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

«З цим можу допомогти. Відійди од вікна».

Генрі без питань відступив.

В одній із кишень Овенової куртки лежала маленька металева коробочка (на сталевій кришці витиснуто «USMC»[154]), яку він використовував для зберігання своїх документів і посвідчень, коли вирушав на завдання. Коробочку цю йому подарував сам Курц після торішньої операції в Санто-Домінґо — іронія долі. В іншій кишені лежали три камені, які він підібрав під своїм гелікоптером, там, де снігу було менше.

Овен узяв один із них, важкий шматок мейнського граніту, і завмер, вражений образом, що несподівано виник у голові. Мак Кавано, хлопець із команди «Синього Лідера», який під час операції втратив два пальці, сидів у напівтрейлері поруч із Френком Беллсоном з «Синього-3», іншого гелікоптера, який повернувся на базу. Хтось із них увімкнув потужний ліхтар і поставив його на підлогу, як електричну свічку. Яскравий промінь розсіював імлу під стелею. Це відбувалося прямо зараз, менш ніж за п’ятсот ярдів від того місця, де з каменем в одній руці й металевою коробочкою в другій стояв Овен. Кавано і Беллсон сиділи поруч на підлозі трейлера. В обох завелося щось подібне до червоної бороди. Пишна рослинність пробивалася крізь бинти на обрубках пальців Кавано. Обидва тримали пістолети, вставивши дула в рот, і дивились один одному в очі. Думки їхні сплелися в одне. Беллсон подумки вів відлік: «П’ять… чотири… три…»

— Хлопці, ні! — закричав Овен, але вони не могли його почути, їх пов’язував занадто міцний ланцюг, викуваний із рішучості чоловіків, які прийняли остаточне рішення. Вони стануть першими з команди Курца, хто зробить це сьогодні, й Овен сумнівався, що вони будуть останніми.

«Овене? — це подав голос Генрі. — Овене, що від…»

Він натрапив на те, що бачив Овен, і замовк, охоплений жахом.

«…два… один».

Два пістолетні постріли, приглушені ревінням вітру й чотирьох електрогенераторів Циммера. У тьмяному світлі над головами Кавано і Беллсона, немов за помахом чарівної палички, метнулися два фонтанчики крові та мозкової речовини. Овен і Генрі побачили, як у передсмертній судомі востаннє сіпнулася права нога Беллсона. Вона зачепила ліхтар, і на мить стало видно спотворені, обліплені байрусом обличчя. Потім, коли ліхтар покотився по підлозі, проїхавшись світловим колесом по алюмінієвій стіні, картинка згасла, як гасне телевізор, якщо висмикнути з розетки штепсель.

— Боже. Святий Боже, — видихнув Овен.

За вікном знову з’явився Генрі. Овен жестом звелів йому відійти і кинув камінь. Відстань була невеликою, але він промахнувся — камінь ударився об темні від часу планки стіни зліва від цілі. Він узяв другий камінь, зробив глибокий заспокійливий вдих і кинув. Цього разу скло розлетілося.

«У мене для тебе посилочка, Генрі. Приймай».

Крізь діру на місці розбитого скла він закинув до сараю сталеву коробочку.

Коробочка впала на підлогу, підскочила й завмерла. Генрі підняв її і відімкнув замочок. Усередині лежали чотири пакетики з фольги.

«Що це?»

«Кишенькові ракети, — відповів Овен. — Як серце?»

«Нормально, наскільки я знаю».

«Чудово. Тому що порівняно з цією гидотою кокаїн здасться валіумом. У кожному пакетику по дві штуки. Ковтай три, решту залиш на потім».

«У мене немає води».

Овен послав мальовничу картинку: південний бік коня, що скаче на північ.