Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

— Чудова думка, Перлмуттере. Респіратори у вас є?

— Щойно прибули. Дванадцять коробок, і ще ве…

— Добре. Мені будуть потрібні полароїдні фотографії Ріплі та гора документів. Експонат А, експонат Б тощо. Зрозумів?

— Так.

- І ніхто з наших… з наших гостей не повинен вислизнути, зрозуміло?

— Абсолютно зрозуміло.

Сама думка про таке вразила його до глибини душі, що відбилося на його обличчі.

Губи Курца розтяглися сильніше, посмішка зробилася ширшою і перетворилася на справжню акулячу. Порожні очі дивилися крізь Перлмуттера, в самий центр Землі, як гадав Перлмуттер. Цікаво, подумав він, хто-небудь узагалі вийде з цієї «Синьої бази», коли все скінчиться? Окрім Курца, зрозуміло.

— Продовжуйте, громадянине Перлмуттере. Від імені уряду наказую продовжувати.

Арчі Перлмуттер провів Курца поглядом до автобуса, з якого вибирався Андергілл, що фігурою нагадував присадкуватий глечик, і ще ніколи в житті вигляд людської спини не приносив йому більшого задоволення.

— Привіт, шефе, — сказав Андергілл. Його звичайний зелений комбінезон не відрізнявся від інших, але, подібно до Курца, він носив зброю. В автобусі сиділо близько двох десятків чоловіків, більшість якраз закінчували снідати.

— Що там у них, салаго? — запитав Курц. Маючи шість футів шість дюймів[71] зросту, він височів над Андергіллом, але Андергілл, імовірно, був важчим фунтів на сімдесят[72].

— Проїхали через «Бургер Кінг». Я гадав, автобус не пройде, а Йодер сказав, що пройде, і, уявляєте, мав рацію. Хочете бургер? Напевне, вже трохи охолов, але там де-небудь повинна бути мікрохвилівка. — Андергілл кивнув на крамницю.

— Ні, не буду. Холестерин останнім часом зростає.

— Як ваш пах?

Шість років тому під час гри в ракетбол Курц серйозно розтягнув пах. Це побічно призвело до їхньої єдиної суперечки. Дрібної, на думку Андергілла, але що про це думав Курц, важко було сказати. За його знаменитим кам’яним обличчям зі швидкістю світла носились ідеї, постійно переписувались і корегувались плани, спалахували і згасали емоції. Дехто — і, треба сказати, таких було чимало — вважав Курца божевільним. Овен Андергілл не знав, при здоровому глузді Курц чи ні, але точно знав, що з цією людиною потрібно поводитися дуже, дуже обережно.

— Як кажуть ірландці, «мі пах здороу», — сказав Курц, потім завів руку собі між ніг, карикатурно смикнув себе за яйця і вищирився, що мало бути посмішкою.

— Добре.

— А ти як?

— Мі пах здороу, — відповів Овен, і Курц розсміявся.