Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

— Ми ж на одному боці?

— Так.

— Віддаємо честь одному прапору? Сцимо в один пісуар?

— Так.

— Якими ми вийдемо звідси, Перлі?

— Чистими.

— Чудово. Якими ще?

Мить, яка здалася вічністю в пеклі, він не знав, що відповісти. Потім згадав.

— Усміхненими , сер.

— Ще раз назвеш мене «сер», дам у пику — ногами накриєшся.

— Пробачте, — зніяковів Перлмуттер.

На дорозі з’явився шкільний автобус, який їхав, щоб не зачепити гелікоптери, правими колесами в канаві, при цьому нахилившись так, що не перевертався лише якимось дивом. На його жовтому боці великими чорними літерами було написано: «Школа Міллінокета». Зафрахтований автобус. Усередині Овен Андергілл і його люди. Команда А. Побачивши автобус, Перлмуттер трохи піднісся духом.

— До вечора будуть у тебе лікарі, — сказав Курц. — Усі, які потрібні. Зрозуміло?

— Зрозуміло.

Прямуючи до автобуса, який зупинився перед єдиною бензоколонкою при крамниці, Курц подивився на кишеньковий годинник. Майже одинадцята. Дідько, як летить час, коли починаються веселощі! Перлмуттер пішов із ним, але вже не підстрибував, як кокер-спанієль.

— Поки що, Арчі, спостерігай за ними, дивись на них, нюхай, слухай їхні байки і документуй кожен випадок Ріплі. Сподіваюся, ти знаєш, що таке Ріплі?

— Так.

— Добре. Тільки сам не чіпай.

— Господи, не буду! — вигукнув Перлмуттер і почервонів.

Курц злегка розтягнув губи в усмішці, не набагато природнішій, ніж його перша, акуляча.