Розділ «Частина 2 Сірі чоловічки»

— Омоу о? — сказав він тепер. — Омоу сіку?

Так, омоу сіку. Поверни її, надягни правильним боком, сіку.

Слабко всміхаючись (хоча щоки ще були мокрі від сліз, які вже почали замерзати), Генрі поїхав на лижах далі по сліду снігохода.

За десять хвилин він дістався до перевернутого й розбитого «скаута» і раптово усвідомив дві речі: він помирає з голоду, а в машині є їжа. Він бачив сліди, що вели до машини й від неї, і навіть без втручання Натті Бампо було зрозуміло: Піт залишив жінку й повернувся до «скаута». І навіть без Еркюля Пуаро було ясно, що харчі, які вони закупили в крамниці, — принаймні більша їх частина — досі лежать усередині, адже він знав, по що повертався Піт.

Він обійшов машину до пасажирського місця слідами Піта. Там якийсь час вовтузився з лижними застібками. Цей бік був захищений од вітру, і на снігу було чітко видно напис, який Піт зробив, коли пив пиво, точніше, одне слово «Даддітс», повторене багато разів. Дивлячись на написане в снігу ім’я, Генрі здригнувся. Усе одно що прийти на могилу близької людини і почути голос, який звертається до тебе з-під землі.

Усередині «скаута» було багато битого скла. І крові. Оскільки найбільше крові було на задньому сидінні, Генрі вирішив, що пролита вона була не під час аварії. Мабуть, Піт порізався, коли повернувся пізніше. Однак найбільше зацікавила повна відсутність золотаво-червоної рослинності. Росла вона швидко, тому висновок був один: Піт, коли повернувся по пиво, ще не був заражений. Можливо, пізніше, але не тоді.

Генрі узяв хліб, арахісове масло, молоко і пачку апельсинового соку, після чого вибрався зі «скаута», сів спиною до перевернутого задка машини і почав, дивлячись на сніг, жадібно поглинати хліб із арахісовим маслом, замінюючи ніж вказівним пальцем і облизуючи його дочиста. Арахісове масло виявилося цілком їстівним, сік був випитий двома великими ковтками, але цього не вистачило.

— Те, про що думається, — заявив він сутінкам, — дуже дивне. Не кажучи вже про те, що воно червоне . Червона їжа.

Хай і червона, він однаково про це думав, і насправді це було не так уже й жахливо. Зрештою, він чимало ночей провів, думаючи про рушниці, мотузки та пластикові пакети. Усе це зараз видавалося трохи дитячим, але то були його думки, від цього нікуди не подітись. І тому…

— Тож, шановні члени Американської асоціації психіатрів, дозвольте мені закінчити цитатою з покійного Джозефа «Бобра» Кларендона: «Послав усе на хер і кинув десять центів до кухля Армії порятунку. А кому це не подобається, сосни в мене». Дякую за увагу.

Виступивши таким чином перед Американською асоціацією психіатрів, Генрі заповз назад у «скаут», знов успішно уникнувши уламків скла, і взяв пакет із цупкого коричневого паперу, на якому непевною рукою старого Ґосселіна було написано «$2.79». З пакетом у кишені Генрі виповз із машини, потім зірвав з нього нитку. У пакеті лежали десять товстих сосисок. Червоних.

Хвилину розум силкувався показати йому безногу, схожу на рептилію істоту, яка звивається на ліжку Джонсі й дивиться на нього порожніми чорними очима, але він відігнав цей образ зі швидкістю й легкістю людини, яку ніколи не підводив інстинкт самозбереження.

Сосиски були вже готові до вживання, але Генрі усе одно підігрів їх на своїй газовій запальничці, поводивши полум’ям під кожною окремо, після чого поклав на шматочки «диво-хліба»[95] і з апетитом проковтнув. При цьому він усміхався, розуміючи, як безглуздо виглядає збоку. Що ж, недарма кажуть, що психіатри зрештою стають такими ж божевільними, як їхні пацієнти, якщо не більше.

Важливішим було те, що він нарешті наївся. А ще важливішим — що всі недоладні думки й уривчасті образи вивітрилися з голови. Як пісня. Він сподівався, що все це сміття більше не повернеться. Господи, хоч би воно не повернулося!

Ковтнувши ще молока, він відригнув, притулився головою до боку «скаута» й заплющив очі. Але не для того, щоб поспати. Його оточував прекрасний густий ліс, і, перш ніж заснути — перш ніж він зміг би заснути, — йому належало подолати дванадцять цілих сім десятих милі.

Він згадав, як Піт розповідав про чутки, що передавалися в крамниці Ґосселіна — зниклі мисливці, незрозумілі вогні в небі, — і як із захватом їх розвінчував один великий американський психолог, виспівуючи про істерію сатанізму у Вашингтоні та істерію сексуальних домагань у Делавері. Який зображував містера Розумника на словах, у той час як сам бавився думкою про самогубство, наче дитина — своїми пальцями ніг у ванні. Говорив він тоді цілком переконливо, хоч бери й виступай цілу годину в телепередачі, присвяченій взаємодії підсвідомого і незвіданого, але відтоді багато що змінилося. Тепер він сам став одним зі зниклих мисливців. І ще бачив речі, яких не знайдеш в Інтернеті, хоч яким потужним пошуковиком скористаєшся.

Так він сидів із закинутою головою, заплющеними очима і повним шлунком. Рушниця Джонсі була прихилена до однієї з шин «скаута». Сніжинки, як котячі лапки, торкалися чола і щік.

— Оце й збулася мрія ідіота, — сказав він. — Близькі контакти третього ступеня. Блін, а то й четвертого або п’ятого. Пробач, що я посміявся з тебе, Піте. Ти мав рацію, а я помилявся. Чорт, навіть гірше. Старий Ґосселін мав рацію, а я помилявся. Ось тобі й гарвардська освіта.

І тільки-но він мовив це вголос, усе почало набувати сенсу. Щось або приземлилось, або зазнало аварії. Уряд Сполучених Штатів дав збройну відповідь. Чи повідомили вони про це громадськість? Мабуть, ні, це не в їхньому стилі, але Генрі здавалося, що вже дуже скоро їм хоч-не-хоч доведеться це зробити. Не можна запхати весь Джефферсон-тракт до ангару 57.

Чи знав він щось іще? Можливо, і, можливо, трохи більше, ніж знали люди в бойових гелікоптерах. Вони явно вірили, що мають справу з якоюсь заразою, але Генрі не думав, що все таке небезпечне, як здається. Незрозуміла гидота заражала, набиралася сил, але потім помирала. Навіть паразит, який жив у жінці, помер. Невдалий час і місце вони обрали для культивування іншопланетного грибка, якщо це був він. Усе це свідчило про аварійну посадку… але як щодо вогнів у небі? Як щодо імплантів? Роками люди стверджували, що їх викрадали інопланетяни, що їх роздягали… досліджували… силоміць уживлювали імпланти… Усі ці ідеї були до смішного фрейдистськими…