Розділ «Частина друга. Випускний»

— Вогні вечірки, бачу вогні вечірки[12], — пробурмотів він.

— Що? — вона повернулася до нього, вихоплена з власних думок.

— Нічого. — Він поклав долоню їй на шию. — Мабуть, я дозволю тобі смикнути мотузку.

Біллі зробив усе сам, бо прекрасно знав, що не може довіряти нікому іншому. То був важкий урок — набагато важчий за ті, що їх дають у школі, — але він добре його засвоїв. Хлопці, що їздили з ним до будинку Генті минулого вечора, навіть не знали, нащо та кров потрібна. Вони, скоріш за все, підозрювали, що до цього якось причетна Кріста, але напевне не відали навіть цього.

Він поїхав до школи через кілька хвилин після того, як четвер став п’ятницею, і двічі проминав її, щоб упевнитися, що нікого нема і що жодна з двох чемберленських машин поліції не патрулює десь поблизу.

Він заїхав на стоянку з вимкненими фарами й розвернувся коло задньої стіни будівлі. Ще далі під тонкою пеленою приземного туману тьмяно виблискувало футбольне поле.

Він відкрив багажник і відімкнув ящик із льодом. Кров застигла натвердо, але тут не було нічого страшного. За наступні двадцять дві години встигне розтанути.

Біллі поставив відерця на землю й витяг зі свого набору кілька інструментів. Запхнувши їх до кишені, хапнув із заднього сидіння паперовий пакет. У ньому дзенькнули шурупи.

Він працював неквапом, зі спокійною зосередженістю людини, яка й не уявляє, що їй може щось завадити. Спортзал, у якому мала відбутися дискотека, також слугував шкільною актовою залою, і в підсобці за сценою був короткий ряд віконець, що виходили на те місце, де він припаркувався.

Він узяв плаский інструмент із лопатоподібним кінцем і просунув його у вузьку щілину між верхньою і нижньою половинами вікна. Інструмент був корисний. Він сам зробив його в чемберленській металообробній майстерні. Він водив ним, доки засувка на вікні не відіпхнулася. Тоді підняв нижню раму й прослизнув усередину.

Там було темно. Сильніше за все пахли старою фарбою задники драматичного гуртка. Сухорляві тіні підставок і футлярів для інструментів оркестру стояли навколо, наче вартові. В одному кутку було піаніно містера Давнера.

Біллі витяг із сумки ліхтарик, подався до сцени й пройшов крізь червоні оксамитові лаштунки. Спортзал із баскетбольною розміткою й старанно лакованою підлогою виблискував перед ним бурштиновою лагуною. Він посвітив ліхтариком на авансцену перед кулісою. Там примарними крейдяними лініями були позначені на підлозі місця для тронів Короля й Королеви, котрі мали встановити наступного дня. А увесь той п’ятачок мали всипати паперовими квітами… бозна-навіщо.

Він витяг шию й посвітив ліхтариком у темряву вгорі. Над головою перетиналися затінені балки. Ті, що виднілися над танцювальним майданчиком, обгорнули гофрованим папером, але над сценою їх не прикрашали. Ті балки прикривала коротка куліса, і з майданчика їх видно не було. Куліса також приховувала острівець прожекторів, що мали підсвічувати панно з гондолою.

Біллі вимкнув ліхтарик, пройшов до лівого краю авансцени й поліз прибитою до стіни драбиною зі сталевими щаблями. Уміст коричневого пакета, який він для надійності поклав за пазуху, холодно й на диво весело дзенькав у тиші безлюдного спортзалу.

Нагорі драбини була маленька платформа. Тепер, коли він розвернувся до авансцени, куліси над сценою опинилися від нього праворуч, а зал — ліворуч. За лаштунками драмгурток зберігав свій реквізит, частина якого походила ще з 1920-х. Бюст Паллади, що його використовували в якійсь прадавній інсценізації «Ворона» Едґара По, стояв на іржавій матрацній пружині й дивився на Біллі сліпими несфокусованими очима. Прямо вперед бігла над авансценою сталева балка. Знизу на ній були прикріплені прожектори, що мали підсвічувати панно.

Він ступив на балку й легко пішов висотою, не відчуваючи страху, тихенько мугикаючи якусь популярну мелодію. Балку вкривав цілий дюйм пилюки, і Біллі лишав на ній довгі прочовгані сліди. Пройшовши до половини, він опустився на коліна й глянув униз.

Так. З ліхтариком він міг роздивитися наведені крейдою контури просто під собою. Він нечутно просвистів.

(бомби скинуто)

Він хрестиком у пилюці позначив точне місце, а тоді пройшов балкою назад до платформи. Відтепер і аж до Балу ніхто не мав сюди підійматись; прожекторами, що підсвічували панно й авансцену, де мали бути короновані

(ще й як короновані)