Розділ «Частина перша. Кривава забава»

Кенні Ґарсону, котрий уже був накурений у п’ятому степені, це здалося неймовірно смішним, і він видав розряд писклявого реготу.

— Його нема, — сказав Біллі. Навіть ця пара слів проти його волі прозвучала нібито невдоволено. — Похорон.

Кріста дізналася про це випадково. Старий Генті тримав одну з небагатьох успішних ферм в околиці Чемберлена. На відміну від буркотливого старого фермера з золотим серцем, що є одним зі стовпів пасторальної літератури, старий Генті був злий, як котячий сморід. У пору ранніх яблук він заряджав дробовик не сіллю, а дробом на дрібну птицю. Він також через суд переслідував кількох хлопців за дрібні крадіжки. Один з них був дружком цих парубків, безталанний покидьок на ймення Фредді Оверлок. Фредді спіймали на гарячому в курнику старого Генті, і він отримав подвійну порцію дробу номер шість у те місце, де Господь його роздвоїв. Старий добрий Фред провів чотири гарячкові й лихослівні години, лежачи на животі в приймальному покої швидкої допомоги, поки жартівливий інтерн видобував з його дупи дробинки й кидав їх на сталеву тарілку. До фізичної образи додалася моральна — йому присудили сплатити двісті доларів штрафу за крадіжку й порушення меж приватної власності. Між Ірвіном Генті й чемберленськими амбалами любові не було й близько.

— А де Ред? — спитав Стів.

— Хоче склеїти якусь нову офіціантку з «Кавалера», — сказав Біллі й крутнув кермом, із хвацьким раллійним заносом звертаючи на під’їзну дорогу Генті. Ред Трелоні був наймитом старого Генті. Він багато пив і так само вправно давав раду пташиному дробу, як і його наймач. — Він не вернеться, поки там не закриють.

— Забагацько ризику для жартів, — буркнув Джекі Телбот.

Біллі напружився.

— Хоч’ злинять?

— Та нє, нє, — квапливо запевнив Джекі. Біллі роздобув унцію доброї травички, яку вони саме ділили на п’ятьох, і до того ж до міста було дев’ять миль дороги. — Це класний жарт, Біллі.

Кенні розкрив бардачок, витяг звідти прикрашену завитками защіпку для бичків (Крістину) і затиснув у ній розкурений недопалок самокрутки. Ця операція видалася йому на диво розважальною, і він знову видав свій писклявий регіт.

Тепер вони вже проскакували повз знаки «Приватна власність», що стояли обабіч дороги, повз колючий дріт, повз недавно зорані поля. Густий, обважнілий і солодкий запах свіжої землі наповнював тепле травневе повітря.

Коли вони перевалили наступний горбок, Біллі вимкнув фару, поставив нейтральну передачу й заглушив двигун. Металева маса нечутно котилася під’їзною дорогою Генті.

Біллі без проблем упорався з поворотом і скинув майже всю швидкість, коли вони перемахнули через інший невисокий підйом і проминули темний порожній будинок. Тепер вони побачили велетенське громаддя хліва й те, що ховалося за ним, — коров’ячий ставок, на водах якого мрійливо виблискувало місячне світло, і яблуневий садок.

Дві льохи пропихали свої пласкі рила крізь лати свинарника. У сараї тихо — певне, уві сні — мукала корова.

Біллі зупинив машину ручником, що було не так уже й необхідно з вимкненим запалюванням, але додавало операції десантного духу, — і вони вибралися назовні.

Лу Ґарсон потягся рукою повз Кенні й узяв щось із бардачка. Біллі з Генрі обійшли машину й розкрили багажник.

— Цей виродок усереться на місці, коли вернеться й усе побачить, — тихо втішався Стів.

— Це за Фредді, — сказав Генрі, витягаючи з багажника молот.

Біллі не сказав нічого, але, звісно, це було геть не заради того йолопа Фредді Оверлока. Це було заради Крісти Гарґенсен, усе було для Крісти від того дня, як вона злетіла зі свого підхмарного Олімпу університетських перспектив і розтанула перед ним. Він би заради неї не зупинився б і перед убивством.

Генрі тримав у руці дев’ятифунтовий[8] молот і махав ним на пробу. Його важка робоча частина лиховісно висвистувала в нічному повітрі, а інші хлопці зібралися навколо Біллі, котрий розкрив ящик з льодом і дістав звідти два цинкованих відерця. Від дотику до їхніх укритих легким інеєм стінок німіли пальці.