Розділ «Лихі люди (Товариші)»

– Подавись ними! – процідив крізь зуби Жук. – Ти хоч би нашого не крав; а то щоб він ягід приніс.

– Чого ти? їй-богу, принесу! Бог мене вбий, коли не принесу!

Жук мовчав. Попенко юркнув з хати.

Пішов Попенко – і за цілий день ніхто не проронив і слова. Шестірний уп’явся, як кіт у сало, у свою книжку; Жук засмалив люльку, кадив на всю хату і плював немилосердно; потім повернувся і заснув. Петрусь лежав – і дивився на хмари диму, що носилися по хаті. Він слідив за ними, як вони згорталися у клубки, як розгорталися, розстелялися довгими поясами; знову як круто повертали, скручувалися, розходилися, розтягалися. Сонце якраз ускочило у вікна – і його ясне проміння золотило ті сизі клубки диму, переливалося у його довгих поясах різними цвітами, різними кольорами. Ту затійливу ігру світа з димом довго слідили Петрусеві очі, поки не втомилися, не закрилися. Обняла його сон-дрімота.

І в тій легкій дрімоті учувається Петрусеві і привиджується… Чується, як рипнули чоботи Шестірного; привиджується: ось він устав, подивився, чи спить Петро; потім підійшов до постелі Жукової. Кулаки його заходили над чорним Жуковим обличчям; совав він їх і під ніс йому, і в зуби; примірявся, як би дужче вдарити, – та, видно, боявся збудити і зо зла скреготав своїми гострими білими зубами… Се далі – очі його загорілися-заграли… Тихо засунув він руку у Жукову кишеню, витяг звідти люльку і положив на вікні; потім витяг тютюн, посипав трохи на постелі, а останній зложив коло люльки.

– А що се ви робите? Курити збираєтесь? – пронісся чийсь пискливий голос поз вуха Петрусеві.

Петрусь розкрив очі – і здивувався… Серед хати стояв надзиратель – невеличкий на зріст, мишастий на цвіт і схожий на мишу. Шестірний був ні в сих ні в тих.

– Курити збираєтесь? А кете сюди люлечку. Шестірний подав.

– Славна люлечка! Славна!.. Оце добре. Хай же я и подарую інспекторові.

– Це не моя, Петро Петрович: їй-богу, не моя!.. Се – ось… – і вказав на Жука.

– Нічого, нічого… Там ми розберемо, чия.

– Я ніколи не курив і не курю! – виправлявся Шестірний.

– Нічого! Нічого!.. А ви чого, паничу, розтяглися, як кіт на печі? Уставайте лиш, покуримо.

Се кажучи, Петро Петрович будив Жука. Жук замурчав і повернувся на другий бік.

– Паничу! Паничу! устаньте, ради бога!

– Га? – крізь сон спитав Жук.

– Дайте сірничка, закурити люлечку.

– Геть к бісу, не лізь! – одказав Жук і закрив голову подушкою.

– Та не к бісу, а вставайте… Чого ви так засоромилися, що й голову закрили подушкою? Уставайте, покуримо!

Петро Петрович відкрив лице Жукове. Жук бликнув – і схопивсь. Голова його була закустрана; очі задуті; лице заспане.