Розділ «Бурлачка»

У Марії розгорілись маленькі темні очі. Вона бігала кругом Василини і не могла надивитись на ту хустку.

– А що ж ото зосталось у тебе в мішку? Хвартух, чи що? – спитала Марія і вхопила складений, перегнутий пополовині хвартух.

Марія розв’язала, розпустила хвартух і підняла його вище од своєї голови.

– Ой світе мій! Який чудовий хвартух! Їй-богу, наче писанка. На ясно-зеленому полі маківки. А на, Василино, держи за один кінець, а я за другий.

Молодиці розіп’яли хвартух.

– І де ти набрала такої гарної одежі? Їй-богу, неначе хто насипав повний хвартух маківок. Признайся, Василино, хто це тобі накупив такого маку?

– Ат… заробляла потроху та й насправляла, – сказала Василина.

– В такому хвартусі хоч зараз ставай у танець, – сказала Марія й задріботіла маленькими ногами. – Продай мені, Василино, і хвартух.

– Про мене, купи і хвартух, – сказала Василина й важко зітхнула. Вона сама любила гарну одежу. Для неї шкода було хвартуха.

– Таку чудову одежу варт покропити, – сказала Марія й принесла з хижки пляшку горілки.

– Будьмо ж здорові, Василино, – сказала Марія, наливаючи чарку горілки.

– Даруй, господи, це зносити, а в краще вбратись, – одказала Василина до Марії.

Марія випила чарку до дна, ще й махнула нею вгору під стелю, а потім почастувала Василину.

Випили по одній, а потім по другій. У Марії зовсім розв’язався язик. Невеликі блискучі темні очі розгорілись і заблищали. Гарне, але бліде лице трошки посвіжішало.

– Скажи-бо, Василино, чи тобі якийсь панич насправляв такої гарної одежі, чи бурлаки? Скажи-бо, серденько, скажи?

– Дещо справляв батько, дещо сама купила, ат…

Василина тільки рукою махнула.

– А до мене оце недавно був причепився наш постригач. Коли не йду проз його, він все дивиться – не надивиться на мене, та все зачіпає, та бровами моргає. Їй-богу, так мені аж ніяково перед дівчатами… Хвалить мої брови, що в цілому заводі кращих нема. А тебе, Василино, сватали? Чи ти виходила заміж, чи сама покрилась?

Василина була неохоча розказувати за себе, а в Марії розв’язався язик. Вона полюбила Василину одразу і неначе вгадувала, що Василинина доля дуже схожа на її долю. Чудова краса Василинина одразу навела на неї ту гадку.

– А ти, Маріє, давно вже зосталась вдовою? – сказала Василина.