Розділ «Бурлачка»

– Ну, що? чи одрізати на спідницю? – спитав пан.

– Та вже ж одріжте, – сказала Василина.

– А будеш робити в мене ціле літо? – спитав пан.

– Та вже ж буду, – сказала Василина, не зводячи очей з квіток.

Василині здалося, що ті квітки аж запахли, як на городі.

– Може, ти в мене наймешся за дробінницю? Чи вмієш курям їсти давати? – спитав пан.

– Ще й цього не вміла б, – сказала Василина.

– Ну, то як же буде? Чи наймешся в мене, Василино? – спитав пан.

– Як батько скажуть, то, може, й наймуся аж восени, бо тепер треба заробляти гроші на подушне; тепер батько не пустять, – сказала Василина.

– Ну, приходь до мене з батьком восени та й ставай на службу.

Молодиці й дівчата знов осміхнулись і позатулялись рукавами.

– Як станеш в мене на службу, то я тобі ще одріжу на юбку або на керсет оцієї матерії, – сказав Ястшембський, показуючи на високу конторку, на котрій висіла дуже гарна матерія з червоним дрібним маком та рожами по чорному полі.

Василина глянула на ту матерію і не могла одвести од неї очей. Чудові червоні маківки неначе цвіли, як на городі, в зеленому листі, а між тими вінками вилися переплетені з листом червоні рожі та пуп’янки. Вона дуже любила квітки, стрічки та гарні матерії, а в батька не було за що справляти та вбиратись.

– Ну, а ви, хлопці! вибирайте собі, хто шапку, а хто пояса, – сказав пан до хлопців.

Хлопці стояли коло порога і поводились далеко не так сміливо, як дівчата. Ястшембський зняв шапку з кілка і насунув на голову одному парубкові.

– Що, гарна шапка? – спитав пан у хлопця.

– Авжеж гарна, – сказав хлопець.

– Як будеш в мене робити ціле літо, то візьми оцю шапку на гостинець, – сказав пан.

– А чом же! як дасте, пане, шапку, то буду робити, бо мій батько не хоче купувати мені нової шапки, – сказав парубок.

– Та як надінеш оцю шапку, то всі дівчата на селі подуріють, – сказав пан.