Розділ «Бурлачка»

– Ой, гарна ж буде спідниця! Одріжте мені, пане, хоч і на дві спідниці, – просила молодиця.

– А ходитимеш до мене на роботу ціле літо й осінь на копанку буряків? – спитав пан.

– Їй-богу, буду, тільки одріжте, – сказала молодиця.

– Гляди ж! А як візьмеш гостинець та підеш на роботу до другого посесора, то я не подивлюсь тобі в зуби: серед улиці здеру з тебе спідницю ще й нагайкою обшмагаю. Чуєш, молодичко!

– Ні до кого не піду, – сказала молодиця, – а, може, сестро, взяти собі хустку! – сказала молодиця до однієї дівчини. – Та й гарні ж хустки! Таких хусток і в Богуславі і в Лисянці не знайдеш.

– Я візьму собі на спідницю отого червоного, – сказала дівчина.

– То й я візьму на спідницю, – сказала молодиця.

Ястшембський одміряв аршином їм обом червоної матерії на спідниці.

Дівчата ходили од однієї матерії до другої, лапали руками, слинили крадькома й терли в пальцях, щоб спробувати, чи не одстає фарба, і вибирали собі, хто на юбку, а хто на спідницю. Василина стояла серед хати й не знала, котру матерію собі вибрати. Вона ще зроду не мала ні одної спідниці та юбки з таких чудових матерій. В неї очі розбігались од однієї матерії до другої. Вона не знала, чи взяти собі зелене, чи червоне, чи жовтогаряче.

– А ти, Василино, вибрала вже собі на спідницю? – спитав її пан і вщипнув за щоку.

Василина зросла в малому селі, в лісі і не звикла до таких панських жартів. Вона одказала йому грубо, неначе парубкові.

– Гетьте! Чого це ви лізете до мене?

– Оце яка недоторкана! Чого ти так брикаєшся? – сказав пан, сміючись, і знов вщипнув її за плече.

– Одчепіться од мене! – крикнула Василина на всю хату.

Всі в хаті засміялись.

– Оце яка ти дика! А як з тобою парубки жартують, то ти, правда, не брикаєшся? – сказав пан.

– Оце, господи! хіба я коняка, щоб брикалась, – знов гукнула дико на всю хату Василина.

Парубки зареготались; дівчата затулялись рукавами.

– Гарна дівчина, та любить гедзкатись, – сказав пан, – ось я тобі одріжу на спідницю оцієї червоної матерії, то, може, ти перестанеш хвицатись.

Василина глянула на червоні розкішні квітки, розкидані по зеленому полі, і втихомирилась.