Розділ 3 РАЙОНУВАННЯ В РЕКРЕАЦІЙНІЙ ГЕОГРАФІЇ

Рекреаційна географія


Загальні засади районування


Людство нині нагадує інтегровану систему багаторівневих регіонів. Їхня кількість безперервно зростає. Диверсифікація взаємодії окремих регіональних підрозділів нашої планети й окремих країн, у тому числі в галузі рекреації і туризму, відбувається дуже інтенсивно. Водночас проблеми формування рекреаційних районів вивчені явно недостатньо.

Основою для виокремлення різних регіонів, районування тієї чи іншої частини нашої планети або окремої країни є відмінності одних територій від інших. За найзагальнішими критеріями ці відмінності можна об'єднати в три групи: природні, історичні і соціально-економічні.

Природні відмінності визначаються об'єктивними геологічними, географічними та біологічними особливостями окремих частин Землі. Зокрема поділ світу на материки ні в кого не викликає сумніву, бо в природі насправді є реально відокремлені частини суходолу, роз'єднані морями й океанами. Такий реально наявний природно-геологічний поділ світу е однією з багатьох підстав для його регіоналізації.

Дія географічних і біологічних чинників у виокремленні рекреаційних регіонів не менш важлива. Відомо, що географічна оболонка має багато закономірностей. До найважливіших з них належать: цілісність, ритмічність, висотна поясність і горизонтальна зональність. Останні дві закономірності є однією з найповажніших підстав рекреаційного районування.

Висотна поясність полягає у поступовій закономірній зміні природи (рослинний, тваринний світ тощо) з підняттям у гори від їхнього підніжжя до вершини. Крім рослинного і тваринного світу, вона чітко простежується в ґрунтах. Висотна поясність зумовлена зміною клімату з висотою. Вона виявляється у зниженні температури на 0,6 °С на кожних 100 м підйому. Крім того, до висоти 2—3 км суттєво зростає кількість опадів. Характер висотної поясності залежить перш за все від положення гір у системі широтних зон, висоти над рівнем моря, експозиції схилів. Кожна природна широтна зона має власні особливості висотних поясів. Збільшення чисельності населення Землі, розвиток і просторово-територіальне поширення господарства приводять до інтенсивного освоєння людством гірських місцевостей. У багатьох країнах гірські райони вже нині стали територіями не лише розвитку туризму і сільського господарства, а й важкої промисловості. Однак рекреація і туризм у горах є найадекватнішою формою їх господарського освоєння і використання.

Географічна зональність є послідовною зміною природних зон зі зміною географічної широти у напрямі від екватора до полюсів. При цьому змінюються як окремі природні компоненти, так і природні комплекси в цілому. Такі зміни зумовлені неоднаковою кількістю тепла, яке отримують різні частини Землі внаслідок її кулястості. До зональних комплексів належать географічні пояси і природні зони. Перші е найбільшими зональними комплексами, які оперізують всю нашу планету в широтному напрямі (екваторіальний, субекваторіальний, тропічний тощо). Будь-який географічний пояс у свою чергу поділяється на менші за розмірами комплекси, які називаються природними зонами (лісів, степів, пустель та ін.).

У рекреаційній географії для виокремлення певних регіонів, крім природних чинників, велику роль відіграють історичні. За найзагальнішими ознаками і найбільшими просторовими виявами вони простежуються у виділенні на Землі окремих частин світу. Хоча їхня кількість збігається з кількістю материків (6), принципи їх виокремлення вже переважно не геолого-географічні, а історичні. Особливо яскраво це виявляється у поділі одного материка Євразії на дві частини світу — Європу та Азію або в об'єднанні двох материків — Північної та Південної Америки в одну частину світу — Америку.

У багатьох випадках географічні й історичні чинники у виділенні регіонів гармонійно поєднуються. Так формуються історико-географічні регіони. Наприклад, регіональні поняття "арабський світ", "країни Північної Африки" фактично є гармонійним поєднанням пустельних і напівпустельних ландшафтів з історично адаптованою до них культурою арабських народів.

Важливу роль географічні та історичні чинники відіграють й у виокремленні економічних районів світу* Відмінності в природних умовах і ресурсах різних частин нашої планети сприяють спеціалізації на виробництві відповідної продукції. На певній території світу, в окремій країні чи їхній групі випуск якихось виробів або надання певних послуг стає об'єктивно більш ефективним, ніж будь-де за їхніми межами. Спеціалізація господарства окремого регіону або країни світу складається історично. З розвитком господарства і зміною ситуації в цілому чи в її окремих компонентах вона може суттєво змінюватися. Щоб визначити спеціалізацію території, необхідно з'ясувати принципи розміщення виробництва. Чинниками розвитку певної спеціалізації е:

• а) природні умови та ресурси;

• б) наявність трудових ресурсів;

• в) особливості географічного положення, зокрема стосовно транспортної інфраструктури;

• г) галузі господарства, що сформувалися історично;

• д) виконання певного державного замовлення чи реалізація якогось глобального або регіонального проекту.

З часом окремі регіони світу чи певної країни починають все суттєвіше відрізнятися один від одного вже не тільки природними й історичними, а насамперед економічними умовами та трудовими ресурсами. Наприклад, в одному регіоні виробляють метал і машини, в іншому вирощують банани й ананаси" в третьому пропонують послуги з відпочинку і лікування. Спеціалізуючись на виробництві певної продукції в умовах глобалізації, кожен регіон світу забезпечує нею інші частини світу й отримує те, чого йому не вистачає. Так відбувається обмін результатами праці. Зазначений поділ праці між окремими територіями, як ви вже знаєте, називається географічним або територіальним.

Обґрунтований і раціональний поділ усього світу або його окремих складових на просторово-територіальні частини базується на теорії районування або регіоналізації. Ця теорія дає змогу науково обґрунтувати виокремлення регіонів, які об'єктивно відіграють значну роль як у цілому на планеті, так і на окремих континентах або в межах тих чи інших країн.

Терміни і поняття "район" і "регіон" у більшості випадків навіть у науковій літературі вживаються як синоніми. Водночас між ними є очевидні відмінності. Поняття "район" переважно застосовується для означення місцевості, що вирізняється за географічними, економічними, адміністративними та іншими ознаками (промисловий, ресурсно-рекреаційний, економічний, адміністративний). По-перше, його використовують для позначення району, області, території, частини країни, що характеризуються сукупністю природних або історико-географічних умов і національним складом населення. По-друге, визначення району як групи країн, які становлять окремий регіон, мають подібні рекреаційні ознаки, що відрізняють їх від інших територій, найбільш придатне для вживання саме у рекреаційній географії.

Поняття "регіон" включає не лише суходіл, материки та острівні ділянки нашої планети, а й водні простори, тобто він може складатися з суходільної території й акваторії. Як приклад рекреаційно значимого можна навести Карибський регіон, або регіон Карибського моря, який складається переважно зі значної кількості острівних країн і водних просторів, які їх роз'єднують і об'єднують. Те саме можна сказати й про Тихоокеанський регіон або регіон Океанії. Однак у більшості випадків поняття "регіон" все-таки стосується суходолу та безпосередньо прилеглих до нього акваторій.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Рекреаційна географія» автора Масляк П.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3 РАЙОНУВАННЯ В РЕКРЕАЦІЙНІЙ ГЕОГРАФІЇ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Завдання, методи дослідження рекреаційної географії, зв'язок з іншими науками

  • Основні поняття рекреаційної географії

  • Розділ 2 ТЕОРЕТИЧНА БАЗА РЕКРЕАЦІЙНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • Теорії, які використовує рекреаційна географія

  • Закономірності та принципи рекреаційної географії

  • Розділ 3 РАЙОНУВАННЯ В РЕКРЕАЦІЙНІЙ ГЕОГРАФІЇ
  • Рекреаційне районування

  • Рекреаційне районування світу та України

  • Розділ 4 ТЕРИТОРІАЛЬНІ РЕКРЕАЦІЙНІ СИСТЕМИ

  • Територіальні рекреаційні системи

  • Територіальні рекреаційні системи України і світу

  • Розділ 5 РЕКРЕАЦІЙНІ УМОВИ І РЕСУРСИ

  • Рекреаційні ресурси

  • Рекреаційні ресурси України і світу

  • Розділ 6 РЕКРЕАЦІЙНІ ПОТРЕБИ

  • Рекреаційні потреби

  • Рекреаційні потреби в Україні і світі

  • Розділ 7 РЕКРЕАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

  • Рекреаційна діяльність

  • Рекреаційна діяльність в Україні і світі

  • Частина II РЕКРЕАЦІЙНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

  • Лікування системи кровообігу

  • Лікування органів дихання

  • Оздоровчо-спортивна діяльність

  • Водний туризм

  • Велосипедний туризм

  • Гірськолижний туризм

  • Пізнавальна рекреаційна діяльність

  • Сільський зелений туризм

  • Розважально-ділова рекреаційна діяльність

  • Діловий туризм

  • Розділ 9 РЕГІОНАЛЬНА РЕКРЕАЦІЙНА ГЕОГРАФІЯ

  • Кримський підрайон

  • Карпатський район

  • Інші рекреаційні райони України

  • Правобережний височинний лісостеп

  • Лівобережний лісостеповий район

  • Частина III РЕКРЕАЦІЙНА ГЕОГРАФІЯ СВІТУ

  • Розділ 11 АЗІЙСЬКИЙ МАКРОРАЙОН

  • Кіпр

  • Індія

  • Непал

  • Таїланд

  • Розділ 12 АФРИКАНСЬКИЙ МАКРОРАЙОН

  • Розділ 13 ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКИЙ МАКРОРАЙОН

  • Розділ 14 ЦЕНТРАЛЬНОАМЕРИКАНСЬКО-КАРИБСЬКИЙ МАКРОРАЙОН

  • Розділ 15 ПІВДЕННОАМЕРИКАНСЬКИЙ МАКРОРАЙОН

  • Розділ 16 АВСТРАЛІЙСЬКО-ОКЕАНІЙСЬКИЙ МАКРОРАЙОН

  • Розділ 17 АНТАРКТИЧНИЙ МАКРОРАЙОН

  • ДОДАТКИ

  • Додаток 2 Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002—2010 роки"

  • СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ

  • СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ