Рис. 2.4. Морський курорт
приклад Апшеронська група курортів, Батумський курортний район, Боржомі-Бакуріанська група курортів, Кавказькі Мінеральні Води, курорти Криму, Ленінградський курортний район, Одеський курортний район, Ризьке узмор'я (Юрмала), Сочі, Тбіліська група курортів, Чорноморське узбережжя Кавказу і ті.
Кліматичні курорти м'яко впливають на організм, заспокоюючи і тонізуючи нервову систему, зміцнюючи імунітет і сприяючи регуляції життєвих процесів (активізує обмін речовин, функцію дихання, кровообігу, травлення). Для приморських кліматичних курортів характерно підвищений барометричний тиск літом і знижений взимку, рівномірна температура, чистота і свіжість морського повітря, значний вміст в ньому озону і морських солей. До кліматичних курортів відносять чорноморське узбережжя, санаторії Сочі, Криму і Анапи, узбережжя балтійського моря і фінської затоки, а також середню смугу Росії і Підмосков'я.
Бальнеологічні курорти пропонують лікування мінеральними водами, засноване на сприятливому впливі на організм газів і солей, розчинених у воді. Лікування у ваннах з мінеральними водами застосовують на курортах Кисловодська, Сочі, П'ятигорська і ще кількох міст. У Єсентуки, Желєзноводську і Марциальних Водах, навпаки, практикують прийом мінеральної води всередину, через її особливі властивості знижувати шлункову секрецію і надавати жовчогінну дію.
Грязьові курорти засновують своє лікування на мулових відкладеннях, що утворюються на дні озер і морських лиманів. На курортах Євпаторії та П'ятигорська в санаторіях використовують лікувальні властивості грязі мула, в санаторіях Підмосков'я пропонують лікування сапропелевими грязями, а торф'яні грязі практикують на курорті Мор-шин на Україні.
Проблематику класифікації та типології курортних територій і закладів розробляють ось уже понад сторіччя з часу становлення теоретичних засад медичної курортології, рекреалогії і рекреаційної географії, економіки й менеджменту туризму та гостьового сервісу. Розвиток наукових уявлень і системи класифікаційних одиниць курортних комплексів можна умовно розмежувати на три періоди: ранній, класичний та постнекласичний. Підвалини раннього підходу хронологічно сягають доби античної Греції - батьківщини курортної справи. Саме в Елладі традиція курортного водолікування вперше ґрунтовно досліджена й науково описана. Грецькому медику, "батькові" медичної науки Гіппократу належить крилатий вислів-аксіома: ("купання - це здоров'я"). Античний учений Плутарх залишив нам свідчення про те, що термальні джерела на грецькому острові Євбея приваблювали хворих із найвіддаленіших районів тогочасної Римської імперії, яка простягалася від Британії і Рейну до Закарпаття, Криму, Кавказу, Аравійської пустелі та Ефіопії.
Упродовж класичного періоду теорію і практику курортного оздоровлення у XVIII- на початку XX ст. розвивали найвідоміші представники медичної науки. її викладання було введено в освітні програми підготовки медиків. На цю тематику лише в XIX ст. написано понад п'ять тисяч наукових трактатів і розвідок.
Найновіші досягнення теорії збагачували практику європейської курортної справи. Завдяки цьому відбувся процес профільної та соціальної стратифікації закладів рекреації. Виокремилися курорти для лікування хворих на туберкульоз, кишково-шлункові розлади, захворювання шкіри, опорно-рухового апарату тощо. Поряд із загальнодоступними оздоровницями виникли заклади для оздоровлення окремих вікових груп людей. Наприклад, 1792 р. з ініціативи англійського лікаря Р. Рассела в Маргіті відкрито перший у світі дитячий курорт.
Отже, у ХІХ - на початку XX ст. у науці панувало вузьке тлумачення поняття "курорт" як лікувальної місцевості чи закладу для людей з певними недугами. На цьому ґрунтувалася і перша класична класифікація курортів за медичним профілем, прийнята під час першого та другого курортологічних з'їздів медиками-курортологами всіх країн Європи.
До кінця першої половини XX ст. курортна мережа Європи пережила чергову еволюційну трансформацію від поселень для лікування приїжджих з різними недугами до центрів масового туризму для людей, які дотримуються активного здорового способу життя. У свідомості пересічного європейця змінився сам сенс поїздок на курорти: розважально-відпочинкові мотиви витіснили лікувальні. Відповідно, докорінної реорганізації зазнала вся курортна індустрія - питання різнобічного відпочинку, естетичного задоволення, веселощів і розваг лягли в основу сучасних конкурентних стратегій розвитку курортних поселень світу. Це породило феномени курортної урбанізації та появи низки курортів нового та змішаних типів: від суто релаксаційних пасивно-дозвіллєвих і оздоровчо-розважальних, до активно- і навіть екстремально-туристичних, екокурортів, плавучих курортів (круїзних лайнерів) тощо.
Нові суспільні реалії зумовили появу нових оригінальних підходів до класифікації курортних комплексів з позиції рекреалогії й прикладної туризмології. Практики курортного сервісу до 1970-х років поширили на весь світ європейську модель прикладної типології курортних закладів за рівнем рекреаційного сервісу ("зірковістю"), паралельно вироблено класичні схеми ринкового розмежування курортів на лікувальні, пасивно- й активно-відпочинкові, сюди ж буквально на початку
1990-х років на правах окремого класифікаційного таксона введені екологічні курорти.
Чималу теоретичну спадщину систематизації курортних комплексів залишили вчені радянської наукової школи рекреалогії й рекреаційної географії. Треба віддати належне ґрунтовним розробкам типологічної систематики курортних або територіальних рекреаційних систем (ТРС) В. С. Преображенського, М. С. Мироненка, І. Т. Твердохлєбова. Ю. А. Веденіна, Е. А. Котлярова, П. Г. Царфіса, А. В. Гідбута, А. Т. Мезенцева, К. В. Зворикіна та ін. Авторитетну українську наукову школу курортної систематики репрезентують фундаментальні праці А. Е. Бабинця, Е. Е. Гордієнка, В. Р. Денисової, А. М. Ігнатенка, М. В. Лободи, М. В. Одрехівськогота ін.
Спільним у підходах названих дослідників є визнання чільного класифікаційного критерію за тим таки головним функціональним профілем курорту.
Сучасний постнекласичний етап наукової систематики курортних комплексів вирізняють такі засадничі принципи: дослідники не віддають пріоритету (першості) жодному з класифікаційних критеріїв, визнають їхню співважливість та доцільність послуговування різними класифікаційними схемами залежно від конкретних прикладних завдань дослідження. Саме на таких принципах ґрунтуються сучасні багатокритеріальні класифікаційні схеми найавторитетніших західних теоретиків рекреалогії й туристичної курортології - Томаса Ґоудала, Петера Віта, Леса Ґайвууда, Хуго Бутшера, Моріса Мулларда, Джона Капенерґурста, Петера Бремама, С. Мак-Кула К. Руана, Дж. Соана, В. Нарстедта, М. Піводди, С. Вестона та ін.
Проте огляд названих праць дає підстави констатувати, що єдиного уніфікованого підходу до систематики курортів у світовій науці не існує, як не існує у курортній практиці різних країн єдиного погляду і критеріїв тлумачення поняття "курорт". Констатуємо таке: у західній науці й практиці курортної справи кінця XX - початку XXI ст. домінує підхід, відповідно до якого курортом найчастіше називають готельний комплекс класу "Resort", "SPA" i "Wellnes", а курортне поселення чи місцевість, згідно з методологією UNWTO, прийнято трактувати як туристичну дестинацію - туристичний центр/регіон.
В Україні у рамках чинного законодавства (Закон України "Про курорти") офіційно використовують такі терміни:
"Курорт - освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні" (Ст. 1 ЗУ "Про курорти").
За характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяють на курорти державного та місцевого значення.
До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і які використовують для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Курортна справа» автора Заваріка Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ САНАТОРНО-КУРОРТНОЇ СПРАВИ“ на сторінці 2. Приємного читання.
