Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи

Можливо, в цей віддалений куточок їх загнав той самий ворог з іншого, уже захопленого ним острова? Чи не з острова Пасхи? Може, в легендах Рапаїті є частка істини, так само, як у переказах про битву біля рову Іко? Битви між канібалами у третю епоху острова Пасхи могли кого завгодно злякати і змусити добровільно пуститися в океан, навіть вагітних жінок і малих дітей. Адже ще в минулому столітті семеро тубільців дісталися, дерев'яним плотом цілі-цілісінькі на острів Рапаїті. Вони припливли за течією з острова Мангарева, що лежить на шляху сюди з острова Пасхи.

На Рапаїті не було ніяких статуй, але ж для них не знайшлося б і місця на вершинах гір. І якщо справді основу місцевої культури заклали жінки й діти з острова Пасхи, то вони, звичайно, в першу чергу думали про житло, їжу й безпеку, а не про величні скульптури і військові походи. Вони почали будувати собі овальні очеретяні хатини і прямокутні печі, як на острові Пасхи, а не чотирикутні хати й круглі земляні печі, як на інших сусідніх островах. Замість військових походів вони почали укріплювати свої власні житла, перетворивши їх на військові форти. І якщо ці люди справді прибули з острова Пасхи, то в них, безсумнівно, було досить настійливості, щоб своїми маленькими кам'яними сокирами перетворити й змінити весь гірський масив. Кидалось у вічі й те, що на Рапаїті й досі провідною силою є жінки, які піклуються про чоловіків, як про маленьких дітей.

До цього часу дослідники Тихого океану вважали, що на Рапаїті немає ні оброблених каменів, ні кам'яних статуй. Ми ж знайшли в горах і те й інше. Остров'яни повели нас на відлюдний гірський виступ високо над долиною на схід від Моронго Ута. Там вони показали нам місце, де, за переказом, залишали лежати тіла древніх королів, перш ніж поховати їх. Ми побачили зразок надзвичайно красивої роботи по каменю. В гірській стіні було видовбано гробницю у формі великого сaркофага, а вхід до неї замуровано чотирма квадратними плитами, так старанно припасованими одна до одної, що здавалося, ніби це природний суцільний камінь. Збоку біля гробниці було вирубано барельєф людини в половину звичайного зросту. Постать загрозливо підняла руки і скидалася на «короля» з печери Лазаруса на острові Пасхи.

За переказом, короля Рапаїті після смерті пишно переносили серед білого дня до цієї печери. Тут він лежав головою на схід, аж поки темної ночі по нього не приходили два його найближчі родичі. Вони тихо несли тіла в долину Анаруа, що містилася з протилежного боку гори, до потаємної печери, де ховали всіх королів.

Ми знайшли на Рапаїті похоронні печери. Найбільша з них містилася в долині Анапорі, за водопадом, що падає із скель з десятиметрової висоти. До печери затікав. невеличкий струмочок, і нам довелось брести по коліна щ рідкому багні, аж поки ми не опинились на сухому березі підземного озерця, де містились невеликі кам'яні могилки. Щоб досягти протилежного берега, довелось проплисти сімдесят метрів у холодній, як крига, воді. І там у непроглядній темряві ми виявили зітлілі людські скелети.

В скелі, нижче Моронго Ута, ми знайшли похоронну печеру пізнішого походження. Її було штучно вирубано в пористому камені, а вхід теж закрито плитою, В ній лежало троє мерців. Ми поспішно закрили вхід, коли до нас підійшов остров'янин і лагідно пояснив, що тут поховано його родичів. Поблизу було багато штучних печер такого ж типу, та ми не чіпали їх. Вдячний остров'янин розповів нам, що трохи далі в цій самій горі міститься велика потаємна печера, теж закрита плитою, В ній лежать його дід і багато інших родичів, яких там ховали із покоління в покоління. Навіть тепер жителі Рапаїті дотримуються своїх древніх звичаїв: вони ховають померлих в освяченій землі поблизу селища, видовбуючи печери в стіні викопаної ями.

Порубані людиною вершини Рапаїті самотньо здіймаються з океану, як пам'ятники невідомим мореплавцям давніх часів, що пропливли тисячі миль, добираючись до цього острова. Та ці тисячі миль не могли перешкодити й іншим мандрівникам приплисти слідом за ними. Океан безкраїй, але навіть невеличкий човник, який тримається на хвилях, може переплисти його за певний час. Найменша кам'яна сокира може примусити поступитися гору, якщо тільки старанні руки будуть невтомно довбати її. А часу тут люди мали доволі. Якщо погодитися з твердженням, що час — це гроші, то вони могли витрачати на свої осяяні сонцем будови більше, ніж будь-який сучасний монарх. Коли б час справді був грошима, то багатства їхні так само незліченні, як каміння в мурах Моронго Ута. І якщо саме так дивитися на ці блискучі руїни між небом і океаном, то цілком можна уявити собі, що тут, на схід від сонця й на захід від місяця, колись був казковий, золотий замок.

Але ніхто на острові не міг нам показати, де міститься печера королів у долині Анаруа. Ті, хто колись ховав там королів, самі вже мирно спочивають у землі. А сучасні жителі Рапаїті не вміють знаходити потаємні печери.

Тут ніхто не має аку-аку і ніхто не знає обряду, з печеною куркою.

Розділ XI

МІЙ АКУ-АКУ ГОВОРИТЬ

У верхній частині долини Тайпі пахло дикими кабанами, але ніде не видно було навіть сліду людей або тварин. Почути щось теж було важко. З стрімкої скелі над моєю головою, з висоти двадцяти метрів, заглушаючи всі звуки, ринув водопад у водоймище, в якому я зараз купався. З трьох боків піднімалися прямовисні скелі, зарослі пухнастим мохом, прохолодним і вогким од постійного водяного пилу. Серед моху поблискувало листя маленької папороті та вічнозелених рослин, яке похитувалось під вагою кришталевих крапель. Райдужні перлини перестрибували з листочка на листочок, падали у водоймище і, змішавшись з чистим нектаром води, підхоплені течією, мчали в глиб незайманого лісу, який здіймався суцільним зеленим шатром у нижній частині долини.

Сьогодні в долині було страшенно жарко. А що ж може бути кращого в спеку, ніж лежати в прохолодній гірській купелі! Я то пірнав і пив воду, то, напівзанурившись і розслабившись, лежав, обхопивши руками камінь. Звідси мені відкривався чудовий краєвид на джунглі внизу. Он там, петляючи вздовж русла річки, я видирався сюди: стрибав з каменя на камінь, йшов бродом, пробирався крізь густе сплетіння зелених і сухих дерев, вкритих мохом, папороттю і плющем.

Тут людина, напевно, не бувала з сокирою навіть після того, як на Маркізькі острови завезено залізо. Тільки на узбережжі в найбільших долинах під кокосовими пальмами живуть сьогодні люди. Таке становище існує не лише на острові Нукухіва, але й на інших островах Маркізького архіпелагу.

Вважають, що до того часу, як на Полінезійські острови прибули представники нашої раси, там нараховувалось біля ста тисяч жителів. Тепер це число скоротилося до двох-трьох тисяч. Колись тут люди жили скрізь. Видираючись нагору, я сам бачив чимало зароси лих зеленню мурів. Тепер же я був сам на всю знамениту долину Тайпі, оспівану Мельвілем[15], бо маленьке селище біля бухти, де стояло на якорі наше судно, ховалося за поворотом долини.

Я знав, що високо на схилі гори, на великому майданчику, розчищеному в лісі, спокійно стоїть одинадцять важких червоних статуй. Коли ми прийшли, тільки вісім з них витикались із густих кущів. Минулого тижня ми підняли ще три, і вони вперше глянули в обличчя християнину. Фігури лежали ниць, вкриті землею й кущами, протягом кількох поколінь, ще з того часу, коли сюди в храм приходили молитися і приносити жертви. Піднявши одного велетня з допомогою канатів і блоків, ми, на свій подив, побачили чудовисько з одним тулубом і двома головами. Подібних статуй ще ніхто не знаходив на островах Тихого океану.

Поки Ед наносив на карту руїни, Білл заходився копати, сподіваючись визначити вік цих древніх кам'яних витворів. Як не дивно, але на всіх Маркізьких островах з багатою старовинною культурою археологічні розкопки велись уперше. З археологів тут побував до нас тільки Лінтон, але він не робив розкопок.

Біллу пощастило. В землі під муром біля статуї він знайшов багато деревного вугілля, дату якого можна визначити. Крім того, ми дістали привіт від древнього довговухого. Можливо, його тут поховано з почестями, може, й принесено в жертву і з'їдено. Серед зітлілих людських кісток у заглибині в стіні ми знайшли його великі «сережки».

Поки ми працювали в лісі в Нукухіва, Арне і Гонзало з своїми людьми робили розкопки серед пальм острова Хіва-Оа, що належить до цього самого архіпелагу, але розташований далі на південь. Таким чином, ми відвідали й дослідили всі острови Тихого океану, на яких були кам’яні статуї. На острові Раїваевае Арне й Гонзало знайшли багато невеликих статуй, яких досі ще ніхто не бачив. Крім того, вони зробили цікаві розкопки храмових споруд і древніх селищ. Тепер Арне й Гонзало подалися на Хіва-Оа, щоб визначите дату статуй, які були на цьому острові, і зробити зліпок найбільшої на Маркізьких островах фігури. Висота її від маківки до п'ят становила два з половиною метри, але в порівнянні з гігантами острова Пасхи вона здавалась просто карликом. Ми віддали їм останні мішки зубопротезного гіпсу; Більшу частину свого тритонного запасу ми витратили на зліпок десятиметрової статуї острова Пасхи. Цю копію буде встановлено в Осло в музеї Кон-Тікі над Печерою з каменями-«ключами» та іншими дивовижними фігурками.

Лежачи в прохолодній воді, я згадував усю нашу подорож. І раптом острів Пасхи постав передо мною, як щось центральне, варте найбільшої уваги. Одинадцять невеликих дивних статуй у долині Тайпі та кілька інших у долині Пуамау на острові Хіва-Оа здавалися випадковими й жалюгідними в порівнянні з численними гордими велетнями двох різних епох острова Пасхи. Ці маленькі фігури, були ніби крихти, які вітер випадково заніс з багатого стола. Такими самими здавалися поодинокі статуї на островах Піткерн і Раїваевае. Острів Пасхи з його багатою старовинною культурою виступає перед нами, як видатний центр цілого острівного царства. Жоден інший острів не міг би дозволити собі привласнити таке гучне ім'я: «Пуп землі».