Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи

Сучасний дослідник ладен усе, що відбулося на острові Пасхи, приписати клімату. Він вважає, що прохолодний, порівняно з іншими островами, клімат острова Пасхи сприяв розвитку працьовитості і не настроював на любовні втіхи так, як на інших островах. Нестача дерева змусила остров'ян звернутися до каменю. Однак про потяг до любовних утіх жителів острова у деяких наших моряків склалась цілком інша думка. Потім, якщо клімат має таке велике значення, то слід було б чекати, що вікінги в Ісландії залишать після себе гігантські статуї. Однак жоден древній культурний народ Європи чи Північної Америки не залишив після себе монолітів, що зображали б людей. Їх навіть немає в холодних краях ескімосів. Натомість ми зустрічаєм такі скульптури від Мексіки до Перу і в найжаркіших тропічних лісах Центральної Америки. Навряд чи хтось просто так візьме в руки камінь і почне обробляти ним скелю. Ніхто ще не помічав, щоб звичайному полінезійцеві, навіть у найхолодніших горах Нової Зеландії, спало таке на думку. Щоб узятися за таку роботу, треба мати досвід цілих поколінь, а крім того — фанатичну настійливість і жадобу діяльності, таку, як у бургомістра острова Пасхи, хоч він, зрештою, не був навіть типічним полінезійцем, той горезвісний бургомістр. Він все ще стояв у мене перед очима у дверях свого будиночка позад нього — всі дивовижні фігури, а поряд, звичайно його маленький невидимий аку-аку.

Я змерз і виліз з холодної води погрітись на теплих від сонця каменях. Вологий туман од водопаду огорнув мене, як роса, чудово освіжаючи й зменшуючи жару тропічного сонця. Я лежав і куняв, полинувши думками на острів Пасхи. Думки були моїм аку-аку, і я міг послати їх куди хотів. Вони летіли так швидко, як аку-аку бургомістра, що за одну мить міг домчати до Чілі чи до інших країв.

Я намагався чітко уявити собі аку-аку бургомістра. Навряд чи й сам бургомістр чітко уявляє собі його. Та, врешті, аку-аку були його думки, його сумління, його інтуїція, — все те, що, зібране докупи, могло створити уяву про невидимий дух. Щось таке невловиме, без плоті і крові, що може надихати людину на незвичайні вчинки, поки та живе, а коли людина вмирає і після неї не залишається й сліду — вартує печери свого господаря.

Питаючи поради в свого аку-аку, бургомістр стояв такий самий принишклий і мовчазний, як і в ту хвилину, коли розмовляв з своєю покійною бабусею. Не встиг я тоді рота розтулити, як хід його думок був перерваний і бабуся зникла. Він стояв, глибоко задумавшись, і заглиблювався в своє власне сумління, дослухався до своєї інтуїції. Він розмовляв з своїм аку-аку. Можна як завгодно назвати в людині все невідчутне, що не зміряєш на метри і не зважиш на кілограми. Бургомістр звав це своїм аку-аку. І коли аку-аку нічого було робити, бургомістр ставив його поряд з собою з лівого боку. А чому ж би й ні? Адже ж аку-аку і так весь час вирушає в найдивовижніші місця.

Мені стало шкода свого аку-аку. Цілий. рік він ходив за мною на прив'язі, не маючи змоги вільно линути в простори всесвіту. Мені навіть здалося, що я чую його нарікання.

— Ти стаєш нудним, — сказав він. — Тебе ніщо не цікавить, крім сухих фактів. Подумай трохи про ті дивовижні речі, які відбувалися на цих островах в минулому. Подумай про долю людей, про все те, чого ти не можеш викопати з землі лопатою.

— Але ж це наукова експедиція, — заперечив я. — Більшу частину свого життя я прожив серед учених і завчив їхню першу заповідь: завданням науки є чисте дослідження. Жодних здогадів. Жодних спроб довести ту чи іншу версію.

— Ламай цю заповідь, — порадив мій аку-аку. — Наступи цим ученим на мозоль.

— Ні, — рішуче відповів я. — Я вже раз зробив таке, попливши сюди на плоту «Кон-Тікі». Цього разу в нас археологічна експедиція.

— Тьфу! — обурився аку-аку. — Археологи теж люди. Хто-хто, а я вже на них надивився!

Я попросив його мовчати і бризнув водою на комара, що насмілився залетіти в хмарку водяного пилу. Та мій аку-аку не міг усидіти спокійно.

— А як ти гадаєш, звідки прибули на острів Пасхи люди з рудим волоссям? — спитав він.

— Помовчи, — відповів я. — Я знаю тільки те, що вони там були, коли європейці вперше відвідали острів. З їхнього роду походить бургомістр. Крім того, всі гігантські статуї увінчані червоними перуками. Якщо б ми сказали щось більше, то втратили б під ногами опору.

— Рудоволосі теж не мали твердої опори, коли вирушали на цей острів. Коли б вони чекали на таку опору, то ніколи б не досягли острова. — пожартував аку-аку.

— Я не хочу гадати, — заявив я повертаючись на живіт. — Я не буду, говорити більше, ніж я знаю.

— Чудово. Якщо ти розповіси те, що знаєш, то я додам те, чого ти не знаєш.

Нарешті ми знайшли спільну мову.

— Ти думаєш, що колір їхнього волосся залежить від клімату острова? — питав він далі. — Чи, може, ти знаєш якесь інше пояснення?

— Дурниці, — сказав я. — Я, звичайно, розумію, що на острів повинні були прибути люди, які вже мали руде волосся. Принаймні хоч деякі з них.

— А чи жили такі люди десь у сусідстві?