Аку-Аку. Таємниця острова Пасхи

— Сеньйоре, саме тут Хоту Матуа спорудив свою першу хатину, ось її фундамент, а он — кухня.

І знову один поперед одного остров'яни почали розповідати про свого короля, але вони не виявляли невдоволення, що ми вибрали це місце, і охоче допомагали нам ставити намети.

Коли почало смеркати, один з остров'ян привів кілька неосідланих коней, і всі наші гості, попрощавшись, поїхали до селища.

Тієї, ночі я заснув пізно. Я лежав, дивлячись на місячне світло, що проникало крізь тонку зелену матерію намету надо мною, і слухав шум хвиль, що бились об берег, на який колись вперше ступив Хоту Матуа. Цікаво, яке в нього було судно і якою мовою він розмовляв? Який вигляд мала ця долина, коли він прибув сюди? Чи був тут ліс, як зараз на інших островах південної частини Тихого океану? Може, рід Хоту Матуа вирубав і спалив дерева, знищивши, кінець, кінцем, весь ліс так, що острів став таким, як ми бачимо його сьогодні — без єдиного деревця, котре могло б дати затінок цим стрімким горбам?

Мене трохи хвилювала цілковита відсутність дерев і кущів. Може, й справді не варто було вирушати сюди: провадити розкопки? Адже, коли тут ніколи не було рослинності, яка, гниючи, з кожним роком збільшувала б шар грунту, то острів завжди мав такий вигляд, як сьогодні. Якщо фундамент хатини Хоту Матуа ще й досі видно з землі, то грунту й справді тут утворилося дуже мало і так само мало є для нас шансів знайти щось нове. Здається, що, крім піщаних дюн на березі та овечого посліду між камінням, на землі Хоту Матуа нічого не добавилося — вона залишилась такою самою сухою й голою.

До мене долинув сильніший, ніж звичайно, шум хвиль, що одна за одною налетіли на берег, і я помацав на голові гулю. Та коли ми вже опинилися тут, то треба спершу перевірити як слід, чи справді на острові не варто копати, а тоді вже плисти в інші місця, передбачені нашою програмою.

В перші ж дні археологи вирушили на розвідку в обидва кінці острова, а решта наших людей тим часом вивантажувала на берег устаткування і готувалася до дальшої роботи експедиції.

На всьому острові не було жодного струмка, тільки на дні трьох згаслих вулканів утворилися болота і місцями траплялася заросла очеретом вода. Нам доводилося привозити дрова і воду для пиття з вівцеферми Вайтеа, розташованої в горах у глибині острова кілометрів за п'ять од табору. Там ріс невеликий евкаліптовий лісок, а вода текла туди по трубі з колишнього вулкана Рано Арої. Губернатор позичив нам велику, незграбну саморобну баржу, остров'яни підтягнули її до судна, і в тиху погоду ми переправили нею на берег експедиційний джип. Цим ми вирішили питання довозу дров і води.

На острові збереглися залишки давніх доісторичних доріг, а коли додати і те, що управитель ферми звелів розчистити деякі місця від каміння, то на машині ми могли перетяти весь острів, довжина якого становила біля п'ятнадцяти кілометрів.

Патер Себастьян і губернатор допомогли нам роздобути достатню кількість коней і нехитрих дерев'яних сідел. На острові ніхто не ходить пішки, бо тут скрізь повно коричньових, як іржа, і чорних, як вугілля, кусків лави. Каміння місцями так багато, що поміж нього може ступити тільки кінське копито, тому навіть найбідніші остров'яни мають щонайменше по одному скакуну. Діти на острові вчаться їздити верхи, як тільки починають ходити, і ми не раз бачили, як маленькі верхівці, щонайменше по троє на одному неосідланому коні, мчали по рівнині, судорожно чіпляючись одне за одного. Той, що сидів спереду, тримався за гриву.

На узбережжі було багато старих колодязів, майстерно викопаних і викладених. тесаним каменем. Древні жителі острова Пасхи звикли пити напівсолону воду, яку знаходили в підземних джерелах там, де вони вливалися в океан. Тепер біля колодязів збудовано вітряки, що качають цю воду для овець. Тут ми напували своїх коней і брали до табору воду для миття.

Тим часом наш боцман, який був водночас і столяром, змайстрував полички і столи для великого намету, де містилася наша їдальня. Ми закрили всі отвори сіткою, щоб мати змогу спокійно їсти й працювати, бо на острів давно вже завезли мух.

— Треба було б опустити край намету з навітряного боку, — зауважила Івонна, — через сітку летить пилюка.

— Пилюка тут, на цьому острові?

— А ось глянь, — відповіла вона і провела пальцем по книжковій полиці. Там залишився видимий слід.

— Я дуже зрадів. За сотні років так може утворитися товстенний шар грунту! Можливо, робити розкопки на острові Пасхи все-таки варто? Може, саме через те, що тут немає лісу, вітер і негода швидко руйнували гори і, наче снігопад, посилали на вкриту лавовим камінням місцевість цілі хмари дрібної сухої пилюки? Більшість її, правда, зносило в океан, але все ж таки щось залишалося і в траві.

Археологи повернулися з розвідки з цікавими новинами. Вони знайшли залишки древніх кам'яних споруд, які варто було дослідити, бо по них видно, що до прибуття на острів європейців будівництвом займалися люди двох різних культур… Та щоб краще ознайомитися з місцевими умовами, ми вирішили спочатку зробити деякі розкопки в Анакенській долині, поблизу табору, а потім братися за великі земельні роботи.

Вибір упав насамперед на п'ятигранну піч Хоту Матуа і на фундамент хатини, що за формою нагадував човен.

Такі розкопки роблять не киркою й не лопатою, а спеціальною маленькою лопаткою, схожою на кельню. Землю знімають обережно міліметр за міліметром, щоб не пошкодити того, що знаходять у ній. Викопаний грунт просівають через густе сито, так що все цікаве залишається у ньому. Крім того, суворо враховують глибину, бо, звичайно, чим більше заглибишся в землю, тим старовинніші будуть знахідки.

Відразу під дерном лежав кусок кам'яної чаші, а також наконечники від списів та інші гострі предмети з чорного вулканічного скла. Заглиблюючись далі в землю, археологи знаходили куски рибальських гачків з людських кісток і старанно відполірованого каменю. А на глибині фута, поруч з піччю Хоту Матуа, кельня натрапила на якесь каміння. Розчистивши грунт, археологи побачили ще одну п'ятигранну піч, точнісінько таку, як на поверхні. Але якщо верхню піч побудував Хоту Матуа, прабатько мешканців острова, то хто тут жив до нього і готував собі їжу в такий самий спосіб? Остров'яни нічого не розуміли: вони й ті, хто приїздив сюди, вважали, що руїни на поверхні є залишками оселі Хату Матуа, бо він, безперечно, жив на цьому місці. Ще глибше ми знайшли велику кількість уламків рибальських гачків, черепашок, траплялись також кістки, куски деревного вугілля і людські зуби.