Розділ 4. Туристичні ресурси та їх оцінка

З-поміж господарських споруд, які можуть бути пам'ятками народної архітектури, вирізняються клуні (обмолочували збіжжя), хліви (утримували худобу), комори (зберігали запаси зерна), ужиткові речі тощо. Такі споруди найпоширеніші у середній і південній частині України.

Найоригінальнішим і найпривабливішим видом народної архітектури в Україні є дерев'яні церкви (їх вважають шедевром світового зодчества), а також дзвіниці, каплиці, і навіть плебанії (місце проживання церковнослужителів).

У запропонованій шкалі оцінок пам'яток народної архітектури взято до уваги широкий діапазон їхньої наявності та рівня привабливості - від окремих будівель з елементами народної архітектури, які оцінюються балом, до групи будівель і цілих поселень у вигляді музеїв під відкритим небом (скансени) з найвищим оціночним балом.

Громадські споруди, до яких належать народні школи, народні доми, корчми, а також господарські виробничі споруди (водяні млини, вітряки, перші гідроелектростанції та ін.)" можуть практично застосовуватись і сьогодні. Здебільшого їх вважають привабливими об'єктами туристичного огляду. Відтак найвищим балом оцінено добре збережені пам'ятки громадських споруд.

Палацово-паркові ансамблі - вагома частина архітектурної спадщини України. Вони мають достатньо обширну мережу старовинних палаців, парків і вирізняються не лише історико-культурною значущістю, адже чимало з них безпосередньо використовують із туристичною метою.

З утратою оборонного значення замків (середина XVIII ст.) різко розширилася географія палацового будівництва, розміщеного за межами міст-фортець, повсюдно і дуже часто у сільській місцевості. Найбільшого розмаху палацово-паркове будівництво досягло в XIX ст. Зазначимо, що в Україні таке будівництво було важливим елементом економічного зростання багатьох поселень, центрами формування систем розселень. У запропонованій методиці оцінки палацово-паркових ансамблів за основу величини балу беремо рівень їхнього збереження та стан упорядкованості.

Оцінення сучасних пам'яток архітектури (окремі житлові, виробничі, культурні, освітянські, спортивні й інші споруди або їх групи) зводиться до рівня використання найновіших технічних засобів у будівництві та стан їхньої атрактивності в сучасному архітектурно-ландшафтному середовищі.

Популярні серед туристів вироби народних майстрів. Найповніше вони експонуються в музеях, які часто відвідують ті, хто відпочиває. Водночас туристи дуже зацікавлені у придбанні художніх виробів ручного виготовлення.

У шкалі оцінок "Пам'ятки професійних художніх промислів" і "Пам'ятки народних художніх промислів" первинними показниками є і кількість фахових майстрів та народних умільців, котрі мають експозиції власних творів, і наявність музейних експозицій художніх творів професійних майстрів або творів народних умільців. Останні оцінені найвищим балом.

Наукові джерела засвідчують, що народне мистецтво художніх промислів розвивалося складно. Здавна воно прогресувало як творчість селян і мешканців передмість у вільний від хліборобських занять час. Згодом такі майстри відійшли повністю від землеробства і почали займатись лише певним "рукомеслом", тобто ставали ремісниками, фаховими майстрами. Розпад феодальної системи господарювання привів до того, що ремісництво стало набутком і сільських майстрів. Нині під ремісництвом розуміють не лише фахове мистецтво, а й сучасні високохудожні твори народних умільців з ткацтва, килимарства, токарства, гутництва, гончарства та ін.42

Значно вплинули на підвищення туристично-пізнавальної атрактивності поселення району наявність та рівень зосередження етнографічних пам'яток.

Український народ володіє колосальним духовним потенціалом, який зосереджений у традиційній культурі, зокрема в матеріальній. Він охоплює найдавніший трипільський період і до сучасності. Особливо це простежується у традиційному хліборобстві (на етнічних територіях України населення з давніх-давен займалось не лише обробітком землі, а й тваринництвом, допоміжними заняттями та промислами). Праця на землі вимагала певних знарядь, необхідних для оранки, збору зернових і под., технологій її обробітку, догляду за культурами і зберігання врожаю.

Пам'ятки музейної культури, які найкраще експонуються в етнографічних музеях, музеях народної архітектури та побуту (у запропонованій системі оцінок саме музеям із такими експозиціями присвоєно найвищий бал), відображають не лише матеріальний процес, а й абстрагують елементи хліборобства - культ землі, магія слова, магія предмета. Тобто у цілісній системі народно-традиційної культури кожна речова пам'ятка - органічна єдність матеріального та духовного.

З-поміж ІКТР виокремлюють пам'ятки фольклору. Саме слово "фольклор" перекладено з інших мов як народна мудрість, усна творчість. "У фольклорі відображені різні вияви життєдіяльності людини, її матеріальні та духовні потреби, історичне буття, соціальні відносини, характерні реалії сімейного й громадського побуту, філософія, вірування, релігійні, морально-етичні, звичаєво-правові настанови, естетичні ідеали, людські переживання"43, - зауважує професор Р. Кир-чів. Отже, фольклор є вагомою складовою духовної культури народу, його окремішності, що всебічно впливає на рівень привабливості та популярності територій, зокрема на міжнародних туристичних маршрутах.

Український фольклор складається з віршового та прозового підрозділів. Якщо віршування найкраще виражено у пісенності, то проза об'єднує жанри усної творчості - казки, легенди, перекази, усні оповідання, анекдоти.

Поширення окремих видів або жанрів фольклору створює привабливе тло для території. Так, календарні обрядові пісні пов'язані з трудовою діяльністю людини, їх обов'язково виконують під час свят першого вигону худоби на полонину в туристичному регіоні Карпат або на свято першого снопка, що відзначають в Україні майже повсюдно. Не менш цікаві календарні пісні новорічного циклу - колядки та щедрівки. Вони мають повсюдний характер, але найурочистіше їх виконують у Карпатському туристичному регіоні під час новорічно-різдвяних свят, фольклорних фестивалів та ін. Ще збереглися в народній пам'яті веснянки (у Західній Україні їх називають гаївками, гагілками), котрі символізують прихід весни.

Якщо поетичний фольклор найкраще виражено через народну пісню, то проза знаходить місце у розповідях екскурсоводів про гуманістичні принципи життя, людські чесноти населення туристичного краю. Так, перекази як жанр прозового фольклору часто використовують в екскурсійній інформації про Хмельницького, Богуна, Мазепу, Залізняка, Довбуша, невідомого партизана-повстанця та ін.

У наш час неоднаково збережені жанрові види фольклору. Наприклад, у Карпатах найпоширеніші обрядові народні пісні, коломийки, казки, легенди; Наддніпрянщині - історична, зокрема козацька пісня; Лівобережній Україні - дума. Урахування певних регіональних особливостей фольклорної традиції у туристичній діяльності не впливає на політичне розчленування народу, а навпаки, посилює поетичну виразність і водночас - культурно-пізнавальну привабливість конкретної території.

Наступний етап оцінювання пов'язаний з об'єднанням покомпонентних балів, отриманих за окремими блоками історико-культурних туристичних ресурсів, в інтегральну величину. Загальна сума балів характеризує пізнавальну цінність ІКТР окремого поселення або місцевості:

1 = 1 1 = 1 1 = 1 і = 1 і-1