Розділ 4. Туристичні ресурси та їх оцінка

Останніми роками все більше дослідників економічної оцінки природних ресурсів дотримуються того, що не завжди доцільно застосовувати рентну концепцію. Адже сама методика розрахунку є складним процесом. Вона передбачає врахування великої кількості чинників і показників у процесі дослідження туристично-рекреаційного центру чи іншого територіального поєднання.

Водночас поза увагою вчених залишається питання економічної оцінки естетичної привабливості, визначення ефекту від відвідування природних відпочинкових об'єктів, які не володіють, скажімо, ринковим товаром, і важко визначити вартість за допомогою рентної концепції. Необхідність економічної оцінки таких ресурсів довкілля спричинене такими обставинами:

- неадекватністю відображення дефіцитності сучасних ринкових цін на природні ресурси;

- потребою обліку й екологічного аудиту ресурсів з метою запобігання негативного впливу на природні екосистеми;

- необхідністю застосування диференційованого підходу для встановлення податків, субсидій у сфері природокористування;

- потребою точнішого визначення макроекономічних параметрів із урахуванням амортизації природних систем.

Отже, неринковість більшості екологічних товарів вимагає нових підходів до оцінки природних туристичних ресурсів.

Група українських учених, зокрема О. Врублевська27 та Л. Загвойська, Т. Масенко і М. Якуба28, висвітлюють методи економічної оцінки природних ресурсів, що розглядаються у працях західних науковців.

Певний інтерес викликає метод суб'єктивного, або як його ще називають, метод умовного оцінювання. Він ґрунтується на соціологічному опитуванні, де пропонують зробити споживчий вибір у ситуації гіпотетичного ринку на користь довкілля. Мета дослідження полягає у визначенні суб'єктивних оцінок, котрі близькі до тих, що виявилися б у випадку існування справжнього ринку на екологічні товари. Цю методику найчастіше використовують у розвинутих країнах світу для оцінювання суспільних благ, які уподібнюються доступу до якісної води, чистого повітря і под.

Уперше метод суб'єктивного оцінювання був застосований у США в 1961 р. для оцінки вартості мисливських угідь.

У сучасних умовах господарювання дуже часто промисловий об'єкт може зашкодити навколишньому середовищу. Так, будівництво електростанції може спотворити довкілля, погіршити екологічний стан, унаслідок чого атрактивність місцевості понизиться, а це, безперечно, позначиться на кількості відпочиваючих, котрі сюди захочуть приїхати.

Як оцінити втрати привабливості місцевості й економічні втрати від зменшення кількості її відвідин? Для цього й використовують соціологічне опитування. Добре охарактеризувавши респондентам оцінюваний товар (у нашому випадку - цінність видів тварин, що зникають, чи наслідки погіршення якості повітря та води навколо електростанції), опитуваному пропонують назвати максимальну ціну, яку він готовий заплатити за цей умовний товар, або отримати компенсацію за певні зміни, що відбулися у навколишньому середовищі. Відповіді усереднюються і екстраполюються на результат узагальненої оцінки.

Отже, гіпотетичний ринок у вигляді інтерв'ювання, опи-тувальної анкети, респондентування повинен максимально відповідати реальному ринку. Для цього респондент має відмінно знати це благо, яке йому доведеться оцінювати. Цього можна досягти через демонстрації відеофільмів, показу світлин і под.

Метод суб'єктивного (умовного) оцінювання, на думку 0. Врублевської, доцільно застосувати тоді, коли екологічні зміни не впливають прямо на продукцію, що продається на ринку, коли не можна безпосередньо спостерігати за уподобаннями споживачів, коли охоплене вибіркою населення добре поінформоване з досліджуваного питання і, звісно, тоді, коли є достатньо грошових ресурсів для проведення такого дослідження29.

Тому метод суб'єктивного оцінювання переважно використовують для оцінки якості води, вигод від скорочення атмосферного забруднення, цінності різних видів тварин і рослин. Це допомагає встановити екологічну вартість природного ресурсу і передбачити соціальні наслідки від їхньої втрати.

Метод індивідуальних витрат на подорож широко застосовують для оцінки доходів від туризму. Він ґрунтується на припущенні, що величина затрат на відвідування природно-відпочинкового об'єкта прямо пропорційна доходу, який отримує особа від відвідування цього об'єкта. Такі затрати визначають кількістю часу, витраченого на подорож, вартістю проїзду та величиною втраченого заробітку під час відпочинку.

Метод індивідуальних витрат на подорож ураховує витрати на подорожування (С) для певної місцевості (у) і залежить від декількох змінних80:

Су = С фу(ТіГ 2?у)і= 1, ....п; і = 1.../п,

де Су - витрати на подорож індивідуума, який мешкає в місцевостіу; Х)у - дорожні витрати індивідуума і, що залежать від того, яку саме відстань він подолав, аби відвідати цю місцевість у, а також від вартості подолання одиниці відстані; Т - витрати часу, які залежать від того, скільки часу потрібно відвідувачеві І, щоби дістатися до місця відпочинку з місцевості а також від того, яку вартість має його час; ^ - плата індивідуума (якщо вона встановлена) за відвідування місцевості у.

Витрати на подорожування введені до функції генерування подорожей. Вона передбачає, скільки разів і який період індивідуум буде перебувати у тій чи іншій місцевості. Крім того, ця функція має врахувати соціально-економічні аспекти - дохід відвідувача і його освіту, а також змінні, котрі дають інформацію про тип подорожі. Для цього до моделі вводять логічні змінні (змінні, які приймають значення 1 або 0), щоби визначити, з якою метою здійснювалась мандрівка: відвідування місцевості з пізнавальним наміром; проведення відпустки; локальна одноденна подорож.