Розділ 4. Туристичні ресурси та їх оцінка

До туристичних ресурсів ми віднесемо соціально-економічні передумови, у тому числі стан розвитку матеріально-технічної бази самого туризму (об'єктів розміщення - турбаз, готелів, мотелів, кемпінгів, баз відпочинку, пансіонатів, санаторіїв та ін.) й інфраструктурних галузей, а саме - шляхи сполучення, транспорт і дорожнє господарство, торгівлю, громадське харчування, побутове обслуговування, сучасні інформаційні та рекламні служби, туристичні фірми, навчальні заклади, підприємства з виробництва товарів туристичного сервісу тощо (детальніше див. 4.5).

4.2. Оцінка природних туристичних ресурсів

Сучасне вивчення природних ресурсів має широкий спектр підходів. Найпопулярнішими з-поміж них є технологічний (виробничий), екологічний, економічний, соціальний і географічний, а з поєднанням оцінок - еколого-економічний, економіко-географічний, соціально-географічний.

Під оцінкою природних ресурсів професор В. Руденко пропонує "...розуміти співвідносність встановлених змін у властивостях природно-ресурсних комплексів з їх природною просторовою або часовою мінливістю. Оцінка має переважно словесний опис і характеризується насамперед якісними відносними показниками"8.

Суть технологічної оцінки, на думку вченого, зводиться до визначення технічних можливостей задля досягнення певної мети з урахуванням природних і соціально-економічних умов. Така оцінка передує економічній, пов'язаній із кількісним (грошовим) визначенням економічної ефективності й соціальної вигоди від використання природних ресурсів з метою задоволення всезростаючих суспільних потреб9.

Екологічна складова у сучасних умовах, на наш погляд, повинна бути визначальною будь-якого природокористування. Тому екологічні витрати мають входити до складу виробничих витрат і впливати на собівартість продукції.

Економіко-географічна оцінка природних ресурсів пов'язана з оцінкою величини запасів цих ресурсів, потребою у них і сучасною можливістю використання, а також територіальною диференціацією, що й визначатиме місце доцільного їх застосування.

Оцінка природних туристичних ресурсів пов'язана з визначенням їхньої придатності для задоволення рекреаційно-туристичних потреб людини та просторового поширення відповідних компонентів, які можуть бути використані для активного відпочинку. Ще на початку 80-х років XX ст. М. Мироненко та І. Твердохлєбов запропоновали оцінювання природних рекреаційних ресурсів, куди, варто розуміти, входять і туристичні ресурси10. Процес охоплює чотири етапи:

1. Виокремлення об'єкта оцінки - природних комплексів, їх компонентів і властивостей.

2. Виділення суб'єкта дослідження, з позиції якого здійснюється науковий пошук доцільності їх використання.

3. Формування критеріїв оцінки, що визначаються метою дослідження та властивостями суб'єкта.

4. Розробка параметрів оцінювання, шкала оцінки.

Пропонується п'ятиступенева шкала оцінки з такою градацією: найсприятливіша, сприятлива, помірно сприятлива, малосприятлива, несприятлива.

Названі автори дотримуються трьох основних типів оцінювання природних ресурсів: медико-біологічного (деякі дослідники його ще називають фізіологічним - за ступенем комфортності); психолого-естетичного; технологічного. Такий підхід до оцінювання не втратив значущості й дотепер.

Медико-біологічний, або фізіологічний тип оцінки відображає вплив природних чинників на організм людини. Провідна роль тут належить клімату, який відображає багаторічний режим погоди певного регіону. Суть рекреаційно-туристичної оцінки клімату зводиться до вивчення залежності фізіологічного стану людини від впливу метеорологічних чинників. Прикладом такої оцінки можуть бути результати дослідження у Львівському відділені Інституту економіки АН УРСР (тепер - Інститут регіональних досліджень НАН України з вивчення Українських Карпат) за участю автора посібника. Критерієм оцінки слугувала тривалість сприятливого періоду для організації різних видів рекреаційного туризму, а інтегральним показником, який характеризує кліматичні особливості території, - температура повітря. На думку спеціалістів, середньодобова температура у межах (+15°)-(+20 °С) забезпечує найприємніше тепловідчуття людини і відповідає комфортному типу погоди з можливою організацією літніх видів відпочинку11. Важливо також визначити місяці року, коли кількість днів зі сприятливими типами погоди становить 50 % і більше. Наприклад, визначено, що сприятливий період для літнього відпочинку і туризму в Передкарпатті та Закарпатті триває 5 місяців (травень - вересень), у гірській місцевості Карпат - 3 місяці (червень - серпень), а в міжгірських котловинах - 4 місяці.

Для розвитку зимових видів відпочинку важливим показником є тривалість періоду із середньодобовими температурами повітря нижче 0 °С. Сприятливі умови для такого відпочинку - наявність снігового покриву товщиною не менше 10 і не більше 30-40 см за температури нижче мінус 5 °С та швидкості вітру до 5 м/с. Установлено, що кількість сприятливих днів для зимового відпочинку в Передкарпатті триває приблизно місяць (грудень - січень); у горах - З-5 місяців: у низькогір'ї(грудень - лютий) і в середньогір'ї (з другої половини листопада до початку травня). Отже, тривалість зимового туристичного сезону в Українських Карпатах загалом становить 5-6 місяців (від листопада до квітня)12.

Дослідники, оцінюючи клімат Карпатського регіону загалом, виявили, що для сезонних видів відпочинку (влітку, взимку) він триває впродовж 10 місяців на рік. Поза сезоном, тобто у зв'язку з несприятливими типами погоди, для розвитку туризму виділяють квітень і період - з другої половини жовтня до другої половини листопада.

Якщо розглядати питання про гірські території світу, то вони, на відміну від низинних, характерні висотною зональністю, де клімат змінюється не лише з висотою, а й значно залежить від крутизни й орієнтації схилів, форм рельєфу. Залежно від висоти існують зони адаптації людини у горах. Так, до 2 тис. м в організмі людини не відбувається особливих змін. Від 2 тис до 4 тис м над рівнем моря такі зміни виявляються. їх, безумовно, можна компенсувати, але вони потребують тривалої адаптації. На висоті понад 4 тис. м - зона неповної компенсації, де не вистачає кисню, що відчутно впливає на стан працездатності людини. Безперечно, подолання таких висот здійснюють фізично підготовлені особи, зазвичай спортсмени-альпіністи, туристи-екстремали.

Отже, Українські Карпати з найвищою її вершиною Говерлою (2061 м) практично доступні для всього загалу туристів, котрі для подолання таких висот не потребують особливої підготовки й тривалої адаптації.

Цікаву методику оцінки клімату, з метою розвитку оздоровчого туризму на локалізованому рівні, запропонував молодий учений-географ Львівського національного університету імені Івана Франка І. Рожко. Його оцінка ґрунтується на виборі трьох основних критеріїв: впливу середовища на людину; впливу людини на природне середовище; доцільності ведення рекреаційно-туристичного господарства на певній території. Основою для оцінки слугували крупномасштабні картографічні матеріали з доповненням відповідних тематичних карт, а також літературні й фондові матеріали18.