Розділ «5.5. Соціальна робота з інвалідами»

Соціальна робота

Соціальна робота з інвалідами є однією із важливих і пріоритетних сфер соціальної роботи, в основі якої — правові основи соціального захисту населення, система державних і недержавних закладів і установ, форми, методи соціальної роботи, соціальні технології і технології соціальної роботи, зміст і специфіка яких визначається рівнем обмеження життєдіяльності людини, а також повноваженнями організацій соціальної сфери, рівнем кваліфікації працівників, досвідом роботи, фінансуванням, ресурсами тощо.


Міжнародні аспекти правового захисту інвалідів



Визначення термінології



Міжнародні концепції встановлення інвалідності


Медико-соціальна модель інвалідизації особистості відображена у "Міжнародній класифікації порушень, зниження працездатності та соціальної недостатності", основу якої становить таксономія порушень, обмеження життєдіяльності та соціальної недостатності. Відхилення від норми у біологічному стані людини позначається терміном "порушення". Порушення — це будь-яка втрата чи аномалія психологічної, фізіологічної чи анатомічної структури чи функції. Вважається, що цей термін місткіший, ніж "вада" і "розлад", тому що охоплює не тільки розлади і дефекти, але й інші аномалії —- втрату органа, кінцівок, частини тіла. У поняття "порушення" входять також аномалії розумової діяльності. Як один з його аспектів розглядається функціональне обмеження.

Обмеження життєдіяльності розуміється як будь-яке обмеження чи відсутність (в результаті порушення) здатності здійснювати діяльність способом, який вважається нормальним для людини. Обмеження життєдіяльності — це зниження здатностей у комунікації, самообслуговуванні, орієнтації у просторі й часі, контролю за своєю поведінкою, витривалості. Ступінь обмеження може бути тимчасовим чи постійним, оборотним чи необоротним, прогресивним і регресивним. Це процес, в результаті якого обмежуються функції організму і діяльності людини у повсякденному житті, тобто він є наслідком порушення чи психологічної реакції на нього. Відповідно до цього специфікація соціального втручання має бути узгодженою зі здібностями індивіда і його особливими потребами у безбар'єрній архітектурі, спеціальному навчанні, допоміжних пристроях і засобах, у температурному режимі, освітленні тощо.

Соціальну недостатність розглядають як такий недолік індивіда, який випливає із порушення чи обмеження життєдіяльності, за яких людина не може виконувати в повному обсязі звичну для її становища роль у житті (залежно від віку, статі, соціального і культурного стану). Соціальна недостатність характеризує невідповідність між потребами людини та її становищем і очікуваннями самого індивіда або соціальної групи, до якої він належить. Соціальна недостатність виникає в разі ізольованості індивіда від сім'ї, відсутності мобільності й фізичного доступу до об'єктів соціального оточення та засобів комунікації, фізичної залежності від інших людей, низького рівня комунікації, незадоволеності потреби у самореалізації. Тобто поняття "соціальна недостатність" означає порушення у соціальній сфері людини, відсутність умов для гармонізації та гуманізації відносин людини і оточення. Тому поняття "соціальна недостатність" протилежне поняттю "соціалізація" та відображає соціальні, економічні і культурні наслідки порушення функцій організму, що спричинюють інвалідизацію індивіда.

Очевидна відсутність чіткої робочої диференціації інвалідів призвела до змішування понять "дефект", "інвалідність", "непрацездатність", "соціальна недостатність". У минулому у багатьох країнах, а в Україні і до цього часу, засоби ідентифікації соціальної недостатності, як правило, залежали від встановлення рівня працездатності та ступеня важкості захворювання. Надання висновку про інвалідизацію особистості на основі вади розвитку і функціонального обмеження не позбавлене сенсу при важких формах психічних порушень, порушеннях опорно-рухового апарату і комбінованих формах патологічних станів. За інших умов цей підхід передбачає припущення про відсутність компенсаторних механізмів особистості чи її педагогічну занедбаність.

Із медичної моделі інвалідизації особистості випливають специфіка надання допомоги інвалідам: лікування; догляд, нагляд; надання пенсій, пільг, грошової допомоги; спеціальне навчання і виховання. її кінцева мета — забезпечення виживання особистості в умовах, які не пристосовані до потреб інваліда.

Одна з умов соціального захисту інвалідів — визнання того факту, що попри всі профілактичні заходи завжди будуть люди з інвалідністю. Це означає, що необхідно виявляти і ліквідовувати перешкоди до повної їх участі у житті суспільства. Зокрема, навчання має, по можливості, проходити у звичайній школі, інвалідам молодого віку необхідно надати можливість отримання освіти і роботи.

Це водночас підтверджує не тільки рівні права, але і рівні обов'язки інвалідів перед суспільством: виконання їх ролі у суспільстві та обов'язків дорослих громадян. Формування позитивного іміджу інваліда у суспільній свідомості є важливою умовою їх інтеграції, адже здорові люди бачать перш за все ознаки інвалідності: білу тростину, інвалідну коляску, милиці, слуховий апарат, але не бачать саму людину, особистість.


Сучасні стратегії забезпечення рівних можливостей для інвалідів


Нові прогресивні тенденції соціального захисту інвалідів відображені в документі ООН "Стандартні правила створення рівних можливостей для інвалідів". Цей документ має рекомендаційний характер і зумовлює прийняття державами моральних та політичних зобов'язань, а також передбачає реалізацію принципів, що стосуються відповідальності й співробітництва. Мета правил — забезпечити таке становище, коли дівчатка і хлопчики, чоловіки і жінки, які є інвалідами, мали б ті самі права й обов'язки, що й інші члени суспільства.

У "Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів" визначаються цільові галузі для створення рівних можливостей: доступність, освіта, зайнятість, підтримка прибутків і соціальне забезпечення, сімейне життя і свобода особистості, культура, відпочинок і спорт, віросповідання. Одна з проблем — визначення принципу рівних можливостей у сфері освіти. Державам пропонується забезпечити навчання дітей-інвалідів в інтегрованих структурах. Навчання у звичайних школах зумовлює використання послуг перекладачів та належних допоміжних засобів (а також наявність доступних), що покликані задовольнити потреби дітей з різними нозологіями інвалідності. До процесу навчання на всіх рівнях слід залучати батьківські групи та організації інвалідів. Для створення інвалідам можливостей у галузі освіти країнам необхідно мати визначену політику, що розуміється і сприймається на всіх рівнях, забезпечити гнучкість програм, можливості варіювання навчальних планів. У випадках, коли система загальної шкільної освіти не задовольняє потреб усіх дітей-інвалідів, необхідно передбачити спеціальне навчання, що спрямоване на підготовку учнів до навчання у системі загальної шкільної освіти. Внаслідок особливих комунікативних потреб глухих і сліпоглухонімих дітей доцільно організовувати їх навчання у спеціальних закладах чи у спеціальних групах і класах у звичайних школах.

Перспективним є залучення інвалідів до культурних цінностей і художньо-естетичної діяльності. Озвучені книжки, друковані видання, написані простою мовою, чіткий формат і кольори для розумово відсталих, адаптовані теле- і театральні постанови для глухих — це великий крок у наданні інформації для тих, хто раніше такої можливості не мав. Заняття хореографією, музикою, літературою, театром сприяють виявленню та розвитку художнього і творчого потенціалу.

Не менш важлива проблема — організація дозвілля та відпочинку, що тісно пов'язана зі створенням механізмів полегшення пересування інвалідів до рекреаційних установ, моральною і фінансовою підтримкою персоналу, який здійснює соціальні програми, у тому числі проекти, що передбачають розробку методики забезпечення доступності.

Правові основи соціального захисту інвалідів в Україні Правові та організаційні засади щодо задоволення особливих потреб інвалідів у соціальному захисті, навчанні, лікуванні, соціальній опіці та громадській діяльності відображені у спеціальному й загальному законодавстві України. У спеціальному законодавстві права інвалідів урегульовані шляхом (рис. 5.1, 5.2, 5.3):

· прийняття окремого закону, що стосується виключно інвалідів (Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 p.; Закон України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" від 16 листопада 2000 р. № 2019-11);

· включення питань, що стосуються інвалідів, до галузевих законів (Законів України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р., "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 р., "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р., "Про освіту" від 23 травня 1991 р., "Просприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" від 5 лютого 1993 p., Основ законодавства України про охорону здоров'я" від 19 листопада 1992 p., "Кодексу законів про працю та ін.);

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна робота» автора Тюптя А.Т. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „5.5. Соціальна робота з інвалідами“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • 1.2. Соціальна робота як практична діяльність

  • 1.3. Стратегії соціальної підтримки особистості

  • 1.4. Правові основи соціальної роботи

  • 1.5. Модель фахівця із соціальної роботи

  • 1.6. Професійні цінності соціальної роботи

  • Розділ 2.СФЕРИ ПРИЗНАЧЕННЯ І ЗАСТОСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

  • 2.2. Система соціального обслуговування населення

  • 2.3. Соціальна робота в системі охорони здоров'я

  • 2.4. Соціальна робота в системі освіти

  • 2.5. Соціальна робота у сфері культури

  • 2.6. Партнерство соціальних служб та благодійних і громадських організацій

  • 2.7. Соціальна робота на підприємстві

  • Розділ 3. МЕТОДИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

  • 3.2. Організаційно-розпорядницькі методи соціальної роботи

  • 3.3. Психологічні методи соціальної роботи

  • 3.4. Актуальні методи соціальної роботи

  • Розділ 4. СОЦІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ І ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

  • 4.2. Соціальна опіка і піклування

  • 4.3. Соціальне забезпечення

  • 4.4. Соціальне страхування

  • 4.5. Соціальна діагностика, експертиза, профілактика

  • 4.6. Соціальна корекція і терапія

  • 4.7. Соціальна адаптація і реабілітація

  • 4.8. Соціальне моделювання і прогнозування

  • 4.9. Соціальна освіта і навчання

  • 4.10. Соціальне посередництво і консультування

  • 4.11. Соціальне проектування

  • Розділ 5. СОЦІАЛЬНА РОБОТА З РІЗНИМИ ЦІЛЬОВИМИ ГРУПАМИ І КАТЕГОРІЯМИ КЛІЄНТІВ

  • 5.2. Соціальна робота з сім'єю

  • 5.3. Соціальна робота з молоддю

  • 5.4. Соціальна робота з людьми похилого віку

  • 5.5. Соціальна робота з інвалідами
  • 5.6. Соціальна робота у сфері зайнятості

  • ЛІТЕРАТУРА