Розділ «2.4. Соціальна робота в системі освіти»

Освіта — основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку держави і суспільства.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими кадрами.

Певні соціальні процеси, що виникають в нових соціально-економічних умовах, спонукають створення нових соціальних систем, відображають нові підходи до соціальної діяльності, тобто "рух на випередження".

Раніше, а в більшості країн і тепер, основна ідея прогресу полягала в тому, що спочатку треба наздогнати в розвитку науки, виробництва найрозвиненіші країни приблизно тим самим шляхом, який пройшли останні, і лише після цього досягати ще вищого рівня. Нині цей підхід застарів, коли ми за такою методологією наздоганятимемо країни, які застосовують рух на випередження, то вони відірвуться від нас ще більше, тобто ми продовжуватимемо відставати від них. Основна ідея методології на випередження полягає в тому, щоб "переганяти без того, щоб наздоганяти".

Дослідники зазначають, що усе залежить від взаємної гри двох протилежних начал: того, що створює структури, народжує неоднорідності в безперервному середовищі, і того, що їх розсіює, розмиває неоднорідності найрізноманітнішої природи. Тобто результат взаємодії цих протилежних начал, структуруючого і хаотичного, визначає всі форми існування складних систем: створення нових структур, їх розвиток і ліквідацію.

З цього погляду розглядаються механізми створення нових соціальних систем, структур у рамках вже наявних, які є по суті запозиченням зарубіжного досвіду. З цього випливає те, що розроблення нової концепції руху на випередження, вибір шляху до "істинного буття, добра, до храму" треба здійснювати на засадах діалогової взаємодії між будь-якими суб'єктами певної діяльності, а також їх взаємодії з її об'єктами, зокрема природними, в якій має відбуватися постійний коеволюційний розвиток цих суб'єктів і об'єктів.

Соціальна робота як прогресивна сфера допомагаючої діяльності соціального працівника має різні структурно-функціональні моделі: автономне, самостійне, незалежне функціонування (країни Західної Європи, зокрема Велика Британія); включеність в інші соціальні структури, наприклад в систему освіти, або поєднання з незалежними структурними елементами — СІЛА,

Соціальна робота у сфері освіти в Україні почала по суті формуватися у 80—90-ті роки XX ст. — етап соціальних, політичних, економічних, соціально-культурних змін і зрушень. Найбільш значущими з них є нове державотворення, формування національних підходів до навчання і виховання особистості, розпад піонерської і комсомольської організацій, значне погіршення економічного становища громадян, неконтрольований, негативний вплив засобів масової інформації на свідомість громадян, поява таких соціальних хвороб, як наркоманія, жебрацтво, бродяжництво, безпритульність. Нові соціально-економічні умови життя створили передумови для соціального замовлення на нові форми і методи соціального навчання і виховання молодого покоління, соціального захисту дітей та молоді.

Нині російські дослідники (О. Асмолов, И. Зимняя, В. Бочарова та ін.) здійснюють наукові дослідження щодо теоретичної бази соціальної педагогіки, її наукового апарату на основі діяльності загальноосвітніх шкіл і клубів за місцем проживання. Створюються два творчих колективи, які працюють в напрямках теоретичного обґрунтування предмета дослідження соціальної педагогіки і соціальної роботи. Розгортається дискусія щодо пріоритетів, сфер призначення і категорій соціальної педагогіки і соціальної роботи як науки і практичної діяльності. Прихильники першого напрямку наукового знання відстоювали позицію щодо самостійності соціальної педагогіки як науки, яка сформувалась у межах сфери освітні має власну теоретичну базу. Функції соціального педагога у загальноосвітніх школах виконували класні керівники і заступники директора з виховної роботи, які в майбутньому і повинні набути статусу соціальних педагогів. Тобто соціальна педагогіка розглядалась як галузь загальної педагогіки і мала вплив тільки у сфері освіти. Прихильники другого наукового напрямку ототожнюють соціальну педагогіку із соціальною роботою. Основний аргумент торкається питання соціалізації особистості всіх вікових груп, необхідності соціального захисту всіх категорій громадян. Дискусії розгортаються щодо повноважень соціальної педагогіки і соціальної роботи, виокремлення їх у професійну спеціалізацію. У цей період з'являються наукові праці і навчальні видання, які не ставлять знака відмінності між соціальною педагогікою і соціальною роботою.

На початку 90-х років з'являються нові організаційні форми соціального захисту дітей і молоді, що викликають необхідність розробки нових підходів як до соціального виховання, так і до системи соціального захисту. Серед них виділяються такі, як соціальні служби для молоді, управління у справах неповнолітніх, реабілітаційні центри і притулки для тимчасового перебування неповнолітніх. Методи карального впливу на дитину, яка схильна до девіантної поведінки, переключаються на превентивні і корекційні підходи. Особливого значення набуває соціально-педагогічна робота з сім'єю і групами однолітків зі створення нормального соціального оточення дитини, со-ціально-педагогічна робота за місцем проживання і з дітьми вулиці. Такі традиційні форми соціального виховання, як шефство над неповнолітніми, набуває нових форм, зокрема волон-терства, повертаються старі форми філантропії — спонсорська підтримка, допомога і мецентацтво. У цей період готуються до захисту наукові дослідження із соціальної педагогіки щодо вивчення соціалізації особистості, форм і методів соціального виховання окремих категорій дітей та молоді, ролі соціального середовища у процесі становлення і розвитку особистості.

Соціальна робота будується на теоретичній базі соціальної педагогіки, але є ширшою за змістом, рівнем складності соціального впливу на особистість (не тільки педагогічного, але і психологічного, соціально-психологічного), повноваженнями, такими як матеріальна допомога і правовий захист.

Особливості соціально-педагогічної роботи в системі середньої освіти.

· організація роботи соціальних служб на основі посередницьких і партнерських зв'язків із закладами освіти на основі угод про співробітництво;

· розробка теоретичних моделей соціальної служби в середній загальноосвітній школі та вищому навчальному закладі на основі зарубіжного досвіду соціальної роботи.

Організація роботи соціальних служб проводиться таким чином:

· просвітницька соціальна робота щодо реалізації соціально значимих соціальних програм і проектів — спільно із соціальними службами для сім'ї, дітей та молоді (тренінги, акції щодо формування здорового способу життя та подолання негативних звичок, попередження наркоманії та алкоголізму, статевого виховання дівчаток і хлопчиків та ін.);

· проведення консультативної соціальної роботи соціальними службами в загальноосвітніх закладах із розв'язання психологічних, соціально-психологічних, соціальних, правових та інших проблем;

· соціальний патронаж, опіка і супровід дітей-інвалідів, дітей із малозабезпечених сімей, дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків, — спільно із соціальними службами для сім'ї, дітей та молоді, управліннями праці та соціального захисту;

· культурно-дозвільнева діяльність: проведення фестивалів творчості, конкурсів, виставок творчих робіт — спільно із соціальними службами для сім'ї, дітей та молоді, управліннями праці та соціального захисту, позашкільними закладами освіти;