Розділ «2.6. Партнерство соціальних служб та благодійних і громадських організацій»

З історії соціальної роботи відомо, що перші громадські товариства і організації почали виникати у XVIII—XIX ст. Суб'єктами суспільної роботи були, перш за все, товариства, фінансові кошти яких складались із внесків їхніх членів, одноразових пожертвувань і відсотків із цінних паперів (Общество поощрения трудолюбия для помощи женщинам, оставшимся без средств к существованию (1863), Общество для помощи больным и обездоленным детям "Синий крест" (1896). До організацій суспільно-державної благодійності належали також, які фінансувалися з державних коштів (Императорское человеколюбивое общество, Ведомство учреждений Императрицы Марии, Попечительство о домах трудолюбия и работных домах тощо).

Критерієм класифікації добродійних організацій був і характер допомоги: доброчинні заклади, товариства, приватна індивідуальна допомога і підтримка. Так, за роки царствування Олександра І було засновано 10 богоділень у Петербурзі і створено 6 опікунських комітетів у Москві та інших містах. Допомога, яку вони надавали, мала не тільки тимчасовий, але і постійний характер (богодільні, заклади безкоштовних і дешевих помешкань, освітньо-виховні організації, притулки, дешеві їдальні тощо). До початку 1882 р. у "Императорское человеколюбивое общество" входив 131 заклад, де надавалася допомога 1 млн 358 особам. У кінці 90-х р. товариство отримало право встановлювати платні посади для осіб, які професійно займалися доброчинною допомогою. Причому ці посади прирівнювалися до різних чинів державної служби. Указ від 17 травня 1897 р. зумовлював можливість просування по службі у сфері суспільної допомоги до п'ятого класу, що відповідало громадянському чину колежського радника чи воєнного — полковника. Як зазначає професор М. Фірсов, цим указом у Росії фактично було створено основи для професійної суспільної допомоги, суспільно-державної доброчинності.

Благодійні заклади були створені і у складі таких товариств, як "Червоний Хрест", "Синій Хрест", у межах Відомства православного віросповідання, організаціями, які були підпорядковані Міністерству внутрішніх справ. За роки російсько-турецької війни "Червоний Хрест" надав допомогу 71 тис. постраждалим і більш як ЗО тис. пораненим.

Товариство "Синій Хрест" використовувало різні форми допомоги дітям: створення дитячих будинків опіки, початкових шкіл, ремісничих училищ, дитячих лікарень, лікувально-виховних закладів. Дітям із бідних сімей призначались постійні грошові пільги. За роки існування "Синій Хрест" відкрив і утримував 32 заклади для дітей і надав разову грошову допомогу за 32 тис. звернень.

Багато доброчинних товариств мали православний характер. Від 20 до 40 % доброчинних товариств, які були відкриті з 1856 до 1875 р. надавали допомогу людям православного віросповідання. Такими закладами були і церковно-приходські центри допомоги приходським біднякам.

Широкою доброчинною діяльністю займалися і московські підприємці брати Бахрушині. Пожертвування Бахрушиних тільки за двадцять років (1892—1912) становили 4 млн. крб. В одній із газет початку XX ст. повідомлялося, що Московська міська дума "втомилася" висловлювати подяку трьом поколінням Бахрушиних.

У1893 р. у Києві було створено перше в Росії благодійне товариство "Краплина молока", в якому видавалося очищене коров'яче молоко хворим дітям із бідних сімей. Це товариство відкрило також харчувальний пункт на 300 дітей і 4 притулки на 160 місць.

У 1912 р. за активної участі професора Е. Л. Скловського у Києві було організовано благодійне товариство "Яслі". Це товариство створило для бідних дітей спеціальні притулки, в яких вони жили і харчувалися.

Благодійна діяльність сформувалася в окрему соціальну сферу, що отримала назву "третього", або недержавного (НДО), сектору. Поняття "третій сектор" з'явилося нещодавно. Його становлення відображає тенденції, які виникають одночасно з розвитком ринкової економіки. Сучасне громадянське суспільство представляють у вигляді трьох невід'ємних складових, які дають змогу виділити основні інститути, що функціонують в ньому.

Нагадаємо, що перший сектор — державний: органи державної влади на всіх рівнях, а також всі види державних підприємств і організацій, які функціонують у будь-якій сфері діяльності, у тому числі соціальній і засновані на державній і змішаній формах власності з переважною часткою державної участі.

Другий сектор — комерційний (бізнес-сектор): недержавні прибуткові організації.

Третій сектор — недержавний, неурядовий, незалежний, некомерційний, неприбутковий, благодійний, сектор добровільної активності (волонтерський, добровільний), філантропічний чи, як називають ці організації у країнах Заходу, "не для прибутку" (not for proft).

Для ефективної взаємодії держави і некомерційних організацій існує певний механізм соціальних взаємовідносин, який спирається на законодавчу та нормативно-правову базу.

Механізм соціальних взаємовідносин держави і некомерційних організацій

Державне соціальне замовлення: принципи, правила і положення формування, розміщення і використання на конкретній основі замовлень на соціальні програми підприємствами незалежно від форм власності через конкурсний механізм.

Соціальне обслуговування: участь НДО в обслуговуванні населення поряд з іншими організаціями в таких сферах діяльності, де необхідно проводити ліцензування (медицина, освіта тощо).

Державне соціальне спонсорство: надання пільг некомерційним організаціям (НКО), ураховуючи: пільги на уплату податків, митних та інших зборів і платежів; повне чи часткове звільнення від сплати за користування державним чи муніципальним майном; матеріально-технічне забезпечення І субсидіювання діяльності благодійних організацій; відсутність оподаткування грантів зарубіжних організацій і фондів, а також безкоштовних цільових пожертвувань, які надаються НКО, громадським об'єднанням і благодійним організаціям.

Лобіювання: легалізація і правове регулювання лобістської діяльності для сприяння реалізації конституційного права громадян на участь в управлінні справами держави шляхом впливу на процес прийняття рішень органами державної влади, а також для забезпечення більшої гласності про роботу цих органів.

Стимулювання соціальної активності прямим фінансуванням: пряме, контрактно-договірне і конкурсне фінансування діяльності організацій і суспільно корисних програм: здійснення цільового фінансування і підтримки соціально значимих програм суспільних об'єднань за їх заявами у формі державних грантів; укладання договорів на виконання державних програм на конкурсній основі; фінансування на конкурсній основі благодійних програм, які реалізуються благодійними організаціями; розміщення серед НКО державних і муніципальних соціальних замовлень на конкурсній основі; пільгові кредити і гарантії за кредитами.