Розділ 5. СОЦІАЛЬНА РОБОТА З РІЗНИМИ ЦІЛЬОВИМИ ГРУПАМИ І КАТЕГОРІЯМИ КЛІЄНТІВ

У ситуаційному аналізі "Становище дітей та жінок в Україні" підкреслюється, що на реалізацію взятих Україною зобов'язань у сфері охорони материнства та дитинства і національних нормативних актів у цій сфері спрямовані державні програми, що затверджуються Президентом України та Кабінетом Міністрів. Крім того, органи виконавчої влади затверджують переліки заходів, плани дій, які конкретизують названі програми. Основними документами у цій сфері є:

· Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1992 р. № 431.

· Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 1999 р. № 1768.

· Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню тендерної рівності у суспільстві на 2001—2005 роки, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від Об травня 2001 р. № 479.

Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства була прийнята ще в період створення української державності, коли економічні негаразди негативно позначилися на соціальному, економічному, політичному становищі дітей і сім'ї. На той час у суспільному виробництві України працювало понад 12 млн. жінок, що становило майже половину всіх працівників. Із загальної кількості зайнятих у виробництві 3,3 млн. трудівниць виконували роботу вручну, близько 410 тис. осіб працювали у багатозмінному режимі. На роботах з шкідливими умовами праці, які дають право на додаткову відпустку і скорочений робочий день, було зайнято понад 2,6 млн. жінок. У сільському господарстві, особливо в рільництві, овочівництві, садівництві, на тих ділянках, де переважає ручна праця, в основному трудилися жінки (90 % від загальної кількості працівників).

На фоні високої зайнятості у виробництві і за значної переваги (61,1 %) спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою жінки обіймали в основному нижчі посади. Питання підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації трудівниць вирішувалися недостатньо на усіх рівнях управління.

Подвійне навантаження на жінок (виробництво і домашнє господарство), недоліки в організації їхньої праці, охорони здоров'я і соціально-побутового обслуговування значно ускладнювали життя жінок, що позначилося на їхньому здоров'ї, благополуччі сім'ї, на вихованні дітей.

Демографічна ситуація в Україні характеризувалась низькою народжуваністю і відносно високим рівнем загальної та дитячої смертності, невеликою тривалістю активного періоду життя людини, поширенням бездітності. Високим залишався рівень мертвонароджуваних дітей (у 1991 р. на кожну тисячу новонароджених припадало 8,6 випадку).

Практично не вирішувалися питання планування сім'ї. Основним методом регулювання народжуваності за відсутності контрацептивних засобів, недостатнього рівня спеціалізованої допомоги залишались аборти, за кількістю яких Україна посідала перше місце в світі. Все це негативно впливало на здоров'я матері та дитини, сприяло високому рівню дитячої смертності, спричиняло сімейні конфлікти.

Близько 12 % подружніх пар страждають безплідністю, обумовленою як абортами, так і гінекологічними захворюваннями.

Через складні матеріальні й побутові умови, зниження престижу сім'ї, низький рівень культури сімейного життя щорічно розпадається майже 200 тис. сімей, з яких більше половини з неповнолітніми дітьми.

У Довгостроковій програмі зазначалося, що матеріально-технічна база акушерсько-гінекологічних і дитячих лікувально-профілактичних закладів не відповідає сучасним вимогам і потребам населення. Багато з них украй перевантажені, не мають гарячого і холодного водопостачання, каналізації, необхідних умов для організації лікувально-діагностичного процесу на сучасному рівні.

Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства була розрахована на період до 2000 р. і передбачала вжиття заходів, спрямованих на усунення негативних факторів і поліпшення становища жінки у сфері виробництва і побуту, професійної підготовки і перепідготовки, забезпечення охорони здоров'я матері й дитини, розвиток матеріально-технічної бази жіночих консультацій, лікувально-профілактичних і дитячих закладів.

Низький технічний рівень сучасного виробництва, застосування праці жінок на роботах з важкими та шкідливими умовами праці поєднується з масовою зайнятістю жінок некваліфікованою працею. Значна кількість жінок працює в умовах, які не відповідають правилам і нормам охорони праці.

Жінки перебувають практично у рівних з чоловіками умовах за тривалістю професійної праці. У той час як міжнародна практика віддала перевагу скороченому робочому часу трудівниць, в Україні частка жінок, які зайняті неповний робочий день, працюють вдома чи за гнучким графіком роботи, становить лише 0,8 % від загальної чисельності працюючих у суспільному виробництві трудівниць.

Політика щодо поліпшення умов праці жінки має бути орієнтована як на ліквідацію робочих місць зі шкідливими й важкими умовами праці шляхом заміни їх новими сучасними робочими місцями, так і на розширення пільг і компенсацій працюючим жінкам.

Забезпечення соціально-економічних і правових гарантій щодо соціальної захищеності жінки можливе лише на основі значного розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності економіки, сприяння адаптації жінки в умовах нової економічної ситуації.

З метою формування раціональної зайнятості жінок, удосконалення мережі їх професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації та поліпшення умов праці в Довгостроковій програмі визначаються актуальні для того періоду розвитку держави напрямки соціального захисту жінок, багато з яких не втратили своєї значущості і на початку XXI ст., зокрема такі з них, як:

· розробка і реалізація програми "Зайнятість жінок", в якій передбачається комплекс заходів щодо створення та раціонального розміщення технічно оснащених робочих місць (цехів, дільниць) для використання на них переважно праці вивільнюваних під час змін в організації виробництва жінок, одиноких і багатодітних жінок, осіб молодших 18 років, розширення діючих дільниць і цехів надомної праці;

· підготовка пропозицій щодо запровадження економічного стимулювання і пільг для підприємств і організацій, що приймають на роботу жінок, які мають неповнолітніх дітей, на умовах неповного робочого дня та гнучкого графіка роботи;