Розділ «Тема 5. ТЕОРІЯ "СОЦІАЛЬНОЇ ДІЇ" М. ВЕБЕРА»

Легальне панування, за Вебером, має більш слабку легітимну силу, ніж традиційне і харизматичне. Вебер за основу легального панування бере цілераціональну дію. У чистому вигляді легальне панування не має ціннісного фундаменту, — не випадково цей тип панування здійснюється раціонально, де "бюрократична машина" повинна служити винятково інтересам справи.

Важливо відзначити й те, що відносини панування в "раціональній" державі розглядаються Вебером за аналогією з відносинами в сфері приватного підприємництва. Цілераціональна дія має як свою модель дію економічну. Економіка — це та "клітинка", у якій існує легальний тип панування. Саме економіка найбільше піддається раціоналізації. Вона звільняє ринок від станових обмежень, від зрощування з вдачами і традиціями, перетворюючи всі якісні характеристики в кількісні, тобто розчищає шлях для розвитку сугубо раціонального капіталістичного панування.

Це і є легальне панування. Але саме тому, що формальна раціональність у собі своєї мети не несе і завжди визначається через щось інше, легальне панування не має досить сильної легітимності і повинне бути підкріплене чимось іншим — традицією чи харизмою.

В останній період своєї діяльності Вебер прийшов до висновку про необхідність доповнити парламентську легальність саме плебісцитною легітимністю. Політичним лідером повинний, на його думку, виступати політичний діяч, який обирається не парламентом, а безпосередньо всім народом. Це дає лідеру право звертатися в найбільш відповідальні моменти безпосередньо до народу через голову парламенту.

Він ніколи не брав під сумнів необхідність парламенту, який обмежував би владу плебісцитно обраного лідера і здійснював як стосовно нього, так і стосовно апарату управління функції контролю. Саме наявність трьох взаємно доповнюючих моментів: апарату управління ("машини") як раціонального засобу здійснення влади політичного лідера; харизматичного лідера, який формулює і проводить політичну програму ("цінності"); парламенту як інстанції критично-контрольної стосовно апарату, але почасти і президента, є необхідною умовою існування західного суспільства.

Плебісцитна демократія як форма політичної системи, на думку Вебера, найбільше відповідала ситуації, що склалася в сучасному йому західноєвропейському суспільстві.

Тільки плебісцит, за його переконанням, може повідомити політичному лідеру ту силу легітимності, що дозволить йому проводити певним чином орієнтовану політику, а також поставити державно-бюрократичну машину на службу визначеним цінностям. Зрозуміло, що дня цього політичний лідер повинний бути харизматично-обдарований, тому що в противному випадку він не може одержати схвалення плебісциту.

Його політична позиція, також як і його теорія панування, істотно відходила від позицій класичного лібералізму. Цей свій відхід Вебер намітив насамперед при розгляді проблем політичної економії. Політична економія, на його думку, не може орієнтуватися ні на етичні, ні на виробничо-технічні, ні на ідеали щастя — вона може і повинна орієнтуватися на ідеали національні. її метою повинне бути економічне зміцнення і процвітання нації

Правда, його націоналізм носив аж ніяк не консервативний характер. Він не вважав за можливе жертвувати політичними свободами окремого індивіда. Його ідеалом було поєднання політичної свободи і національної могутності. Власне, поєднання політичного лібералізму з націоналістичними мотивами взагалі характерно дня Німеччини. Вебер тут не виняток.

Нація виступає у Вебера як найважливіша політична цінність.

§ 5.4 Релігія в соціологічній концепції М. Вебера

Дослідження Вебера в області релігії почалися з роботи "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904 р.) і завершилися великими історико-соціологічними екскурсами, присвяченими аналізу світових релігій: індуїзму, буддизму, конфуціанству, даосизму, іудаїзму. У його соціології релігії виділяють два етапи, які розрізняються не тільки за предметом, але й певною мірою за спрямованістю дослідницького інтересу.

Інтерес Вебера до релігії, у даному випадку до протестантизму, обмежувався головним чином визначенням тієї ролі, яку зіграла зміна релігійної етики в становленні капіталізму.

Вебер у соціології релігії намагається виявити компоненту, яка складає найважливішу характеристику соціальної дії, а саме: зміст, який суб'єктивно припускається. Якщо в соціології права і держави (політичній соціології) він аналізує типові форми "орієнтації на іншого" ("очікування"), то в соціології релігії типологізує найбільш істотні форми змістів і те, як вони виступали в історії.

Вебер не ставив центральним питання про походження релігії, а тому і не розглядав питання про її сутність. Його цікавило насамперед вивчення наявних (існуючих) структурних форм, склад і тип релігії. Не дивно, що Вебер свої роботи присвячує головним чином вивченню тих форм релігійності, що характерні для високорозвинених суспільств.

У центрі уваги Вебера великі світові релігії, що змінили протягом першого тисячоліття до нашої ери колишні форми релігійного життя. Буддизм, іудаїзм, християнство, іслам — усе це світові релігії, що припускають порівняно високий рівень соціальної диференціації, а отже — значний інтелектуальний розвиток, появу особистості, наділену виразною логічною самосвідомістю.

Вебер шляхом емпіричного спостереження й порівняння фіксує, де і при яких соціальних умовах, серед яких соціальних шарів і груп переважає в релігії ритуально-культовий момент, а де аскетично-діяльний (мається на увазі не культові дії, а мирська діяльність), де — містико-споглядальний, а де — інтелектуально-догматичний. Це дає Веберові можливість установити індивідуальний вид різних релігій.

Так, згідно з Вебером, магічні елементи найбільш характерні для релігії землеробських народів і, у рамках високорозвинених культур, для селянського стану. Віра в долю, фатум складає характерну приналежність релігії народів-завойовників і військового стану. Релігія міських станів, зокрема ремісників як показує Вебер, носить раціоналістичний характер, оскільки вони в меншій мері, ніж хлібороби, залежать від зовнішніх, природних умов, а в більшій мірі — від ритмічно правильного, раціонально організованого трудового процесу. Однак зважаючи на те, що світові релігії, як правило, виникають і поширюються не тільки серед одного стану, то в них присутній, причому в дуже своєрідних сполученнях, ряд моментів.

Дуже показовий стосовно світогляду і методології Вебера його аналіз конфуціанства. Хоча конфуціанство в справжньому розумінні слова не можна назвати релігією, тому що в ньому відсутній ряд моментів, істотних для релігійної установки, наприклад, віра в загробне життя. Разом з тим за своїм соціальним значенням і тій ролі, яку воно відіграло в китайській культурі, його, згідно з Вебером, можна віднести до світових релігій,

Конфуціанство, вважає він, гранично раціоналістичне, йому не притаманний інтерес до потойбічного світу, що має місце, скажемо, у буддизмі, чи християнстві, чи — одній із найдавніших релігій — давньоєгипетській.