Розділ «Тема 4. АНТИПОЗИТИВІЗМ В СОЦІОЛОГІЇ І ФОРМУВАННЯ НІМЕЦЬКОЇ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ШКОЛИ»

Нарешті, найбільшу дистанцію безпосередньо від соціального життя зберігають форми, названі Зіммелем "ігровими". Ігрові форми — це чисті форми соціації, які є не просто розумовою абстракцією, а реально зустрічаються в соціальному житті. Приклади ігрових форм: "старий режим"; "наука для науки", тобто знання, відірвані від потреб людства, що перестали бути "знаряддям у боротьбі за існування" і т. п.

Велику увагу Зіммель приділяв методологічним проблемам соціологічного пізнання, тобто питанням, пов'язаним з обґрунтуванням істинності соціологічного знання. Як специфічна теорія пізнання в Зіммеля фігурувала теорія історичного розуміння. Вона була викладена ще в роботі "Проблеми філософії історії" і розглядалася Зіммелем як філософська методологія пізнання. Розуміння виступало в нього як метод, що характеризує винятково соціальне пізнання.

Головним тут є те, що результатом розуміння вважається не виявлення причинно-наслідкових зв'язків, не відкриття причини і наслідку, а відкриття змісту історичної дії, який полягає в логіці зв'язку цієї дії з людськими уявленнями, потребами, інтересами. У цьому плані теорія розуміння була спрямована проти пануючої тоді позитивістської методології, орієнтованої на методи природничих наук. Зіммель вимагав визнання відносності соціально-історичних пояснень і обліку ролі суб'єктивних компонентів у пізнанні. Теорія розуміння одночасно повинна була служити засобом контролю над цим суб'єктивним компонентом, оскільки визнання участі інтересу і, отже, цінностей у соціальному пізнанні вимагало з'ясування їхньої ролі у виборі об'єктів дослідження, формуванні й інтерпретації понять та ін. І, нарешті, розуміння служило з'єднувальною ланкою між чистою (формальною) соціологією і соціальною філософією.

Головна тема соціальної філософії Зіммеля — взаємини індивідууму і суспільства в процесі Історичного розвитку.

Процес індивідуалізації, зростання людської волі він розглядав як продукт інтелектуалізації життя і розвитку грошового господарства. За Зіммелем, розмір групи тісно пов'язаний з мірою розвитку індивідуальності її представників. Розмір групи прямо пропорційний мірі волі, якою користуються її члени, оскільки розширення групи приводить до розширення простору соціалізації, що, у свою чергу, веде до виявлення здатності абстрагування, до зростання інтелекту і свідомості.

Як вважає Зіммель, походження і розвиток інтелекту взаємозалежні з виникненням і розвитком грошового господарства. Виникнення свідомості і поява грошей знаменує вступ суспільства в його "історичний" період. Історія суспільства, за Зіммелем, це історія наростаючої інтелектуалізації соціального життя і поглиблення впливу принципів грошового господарства.

Інтелектуалізм і грошове господарство — керуючі поняття історико-соціологічної концепції Зіммеля одночасно виступають як найбільш абстрактні з форм соціації.

Говорячи про інтелектуалізм як характерну рису сучасної епохи, він відзначає, що інтелектуалізм виганяє властивий попереднім епохам наївний суб'єктивізм і пряме, безпосереднє пізнання світу, замінюючи їх об'єктивністю логічного методу. Усе це приводить до зникнення глибини і повноти душевного переживання і до зниження загального рівня душевного (емоційного) життя. Гроші ж сприяють проникненню у стосунки людей "ціннісних стосунків речей".

Гроші сприяють загальному відчуженню в спілкуванні, керуванні, у процесі самого виробництва і т. п. З іншого боку, загальне відчуження супроводжується зростанням індивідуальної волі. Відчуження і воля, за Зіммелем, дві сторони однієї медалі. У цьому зв'язку він висловлює вражаюче точну характеристику суті самого процесу спілкування, відносини людей один до одного. На його думку, у процесі загального відчуження люди втрачають якості своєї особистості, переходять у "одномірність", перестають бути такими, що надають та мають перевагу, а символом людських стосунків, за Зіммелем, стає проституція, оскільки природа проституції і природа грошей аналогічні.

Зіммель у своїх соціологічних роботах дав вражаючу картину пагубних наслідків системи господарювання (економіки) і найглибших протиріч сучасної йому епохи, тобто капіталістичної цивілізації в сфері культури. У цьому відношенні його "Філософія грошей" стала першою в нескінченному ряді праць різних авторів, присвячених аналізу "духу капіталізму": В. Зомбарта "Сучасний капіталізм"; М. Вебера "Протестантська етика і дух капіталізму" та ін.

Соціологія Зіммеля є всеосяжною системою, що містить у собі елементи різного рівня і різного ступеня спільності. Причому, формальна соціологія так чи інакше є основним елементом зіммелівської системи соціології. У чому ж її реальний теоретичний і методологічний зміст і чим вона цінна для сучасної соціології? Як уже відзначалося, ключем до правильного розуміння програми соціології Зіммеля є "форми соціації", які він називав власне предметом соціології. Через них він намагався виявити специфіку соціологічного бачення. Головне тут те, що соціальні явища знаходили свою соціологічну специфічність.

Формальна соціологія Зіммеля була багато в чому спрямована проти популярних у той час орієнтацій на "надіндивідуальні сутності" — типу "народний дух", органічних теорій, а також індивідуально-психологічних концепцій, які спираються на інстинкти, потяги та інші індивідуальні властивості. Зіммель же стверджував, що суспільство існує завдяки взаємодії людей.

Формальна соціологія Зіммеля визначила напрямок досліджень у різних сферах соціального життя і вплинула на ряд соціологічних концепцій, наприклад структурний функціоналізм, теорію ідеальних типів М. Вебера.

Форми соціації абстрагувалися Зіммелем від відповідного змісту, для того, щоб виробити "опорні пункти" наукового аналізу. Він прагнув до створення і використання соціологічних понять, які можна широко застосовувати в процесі дослідження соціальних явищ. Саме через створення науково обґрунтованих понять він бачив шлях до утвердження соціології як самостійної науки.

Найважливішим елементом соціологічної концепції Зіммеля є соціологія культури. У чому ж суть культурологічних поглядів Зіммеля і як вони вписувалися в його соціологічну концепцію?

Розуміння Зіммелем культури ґрунтувалося на принципах філософії життя. Життя — це вихідне поняття і стан, розвиваючись, воно піднімається над чисто тваринним станом, доходить до деякої духовності. Життя ірраціональне, самодостатнє, воно об'єктивне і в об'єктивності свого існування позаціннісне. Факти життя, такі, наприклад, як праця, творчість, стають ціннісними лише тоді, коли вони перевершують рамки свого природного існування. Культура є "витончена, наповнена розумом форма життя, результат духовної і практичної роботи". Культура — друга усвідомлена, раціоналізована "природа". Усі досягнення людей у сфері матеріальній, і сфері духовній, усі продукти — будь то знаряддя, машини, книги, мораль, мова, релігія, право, політика, що регулюють людські відносини, — усі вони втілюють у собі ідеї, завдяки яким реалізувалися наявні в природі й у житті можливості. У кінцевому рахунку, "окультурюючи" природу і безпосереднє наше життя, ми "окультурюємо" самих себе.

Зіммель стверджує, що культура, надбудовуючись і піднімаючись над життям, знаходить власні, відносно автономні закономірності і логіку розвитку. Але головне тут у тому, що культура, на його думку, усе більш відриваючись (раціоналізуючись) від життєвої стихії, відповідно позбавляється і життєвого змісту, перетворюючись в чисту "логіку", що нездатна містити в собі життєві імпульси, які нескінченно розвиваються.

Культура, культурна еволюція є нескінченний процес зростання ціннісного змісту життя.

Г. Зіммель

За Зіммелем, конфлікт життя і культури — нерозв'язний, а протиріччя, з яких складається конфлікт не ведуть до синтезу, отже, і розвитку. З цього можна зробити висновок: усе більша розбіжність життєвих змістів і культурних форм, що претендують на їхнє втілення, веде в кінцевому рахунку до конфлікту і загибелі культури, не здатної вміщувати зміст життя, яке змінюється. Така неминуча доля будь-якої культури.