Розділ «Тема 10. СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ»

Глобалізм (від лат. globus — куля) у світлі зазначених концепцій означає, що сучасне людство розглядається не як проста сума (збори) більш-менш відособлених країн і народів, а як єдине ціле, як принципово нова соціальна суперсистема, усі структурні елементи (країни, народи) якої знаходяться в найтіснішому і неухильно поглиблюючому взаємозв'язку, взаємозалежності. Глобалізація світу обумовлена постійно прогресуючою інтернаціоналізацією всіх сторін життя країн і народів. Глобалізація економічних, політичних, соціальних і культурних відносин і процесів знаходить своє вираження не тільки і не стільки в тому, що ті чи інші риси, моменти, проблеми суспільного розвитку стають повсюдними, здобувають планетарні масштаби, так звані глобальні проблеми сучасності, які з'являються і ростуть, а в тому насамперед, що досягається такий рівень єдності людства, при якому існування й успішний розвиток кожної країни, кожного народу виявляється усе більше в прямій і вирішальній залежності від стану і зміни світу в цілому. І навпаки, успіх і розв'язання глобальних проблем сучасності виявляється у всезростаючій залежності від активності і погодженості дій усіх країн і народів світу.

Глобалізація пов'язана, насамперед, з інтерпретацією всієї суспільної діяльності на Землі. Ця інтерпретація означає, що в сучасну епоху все людство входить у єдину систему соціально-культурних, економічних, політичних і інших зв'язків, взаємодій і відносин. Таким чином, у сучасну епоху в порівнянні з минулими історичними епохами незмірно зросла загальнопланетарна єдність людства, що є принципово новою суперсистемою, скріпленою загальною долею і загальною відповідальністю. Тому, незважаючи на разючі соціально-культурні, економічні, політичні контрасти різних регіонів, держав і народів, соціологи вважають правомірним говорити про становлення єдиної цивілізації.

Особливість же сучасного технологічного перевороту, пов'язаного з інформатизацією суспільства, полягає в тому, що він створює принципово нові передумови для універсалізації і глобалізації людської взаємодії. Завдяки широкому розвитку мікроелектроніки, комп'ютеризації, розвитку засобів масової комунікації й інформації, поглибленню розподілу праці і спеціалізації, людство поєднується в єдину соціокультурну цілісність. Існування такої цілісності диктує свої вимоги до людства в цілому і до окремої особистості, зокрема. У цьому суспільстві повинна домінувати установка на інформаційне збагачення, придбання нового знання, оволодіння ним у процесі безупинного навчання, а також його технологічне і людське застосування. Чим вищий рівень технологічного виробництва і всієї людської діяльності, тим вищим повинен бути рівень розвитку самої людини, її взаємодії з навколишнім середовищем. Відповідно, повинна сформуватися нова гуманістична культура, у якій людина повинна розглядатися як самоціль суспільного розвитку. Звідси й нові вимоги до особистості — у ній повинні гармонічно сполучатися:

• висока кваліфікація, віртуозне оволодіння технікою,

• гранична компетенція у своїй спеціальності,

• соціальна відповідальність,

• загальнолюдські моральні цінності.

Однак глобалізація соціальних, культурних, економічних і політичних процесів у сучасному світі, поряд з позитивними сторонами, породила ряд серйозних проблем, які одержали назву "глобальних проблем сучасності":

• екологічних,

• демографічних,

• політичних.

Сукупність цих проблем поставила перед людством глобальну проблему "виживання людства". Засновник міжнародного дослідницького центру "Римського клубу", що вивчає перспективи людства перед лицем сучасних глобальних проблем, А. Печчеї так сформулював сутність цієї проблеми: "Справжня проблема людського виду на даній ступені його еволюції полягає в тому, що він виявився цілком нездатним у культурних відносинах йти в ногу і цілком пристосуватися до тих змін, які сам вніс у цей світ". І якщо ми хочемо приборкати технічну революцію і направити людство до гідного його майбутнього, то нам необхідно, насамперед, подумати про зміну самої людини, про революцію в самій людині. А. Печчеї, звичайно ж, має на увазі, насамперед, зміну соціальних установок особистості і суспільства, переорієнтації людства від ідеології поступального зростання виробництва і споживання матеріальних цінностей на духовне самовдосконалення. Але він не обмежувався такими абстрактними побажаннями. З його ініціативи, за замовленням "Римського клубу" були проведені широкомасштабні дослідження і побудовані глобальні моделі розвитку кризових тенденцій у взаємодії між суспільством і середовищем його існування: "Світ-2" Д. Форрестер (1971), "Світ-3" Д. Медоуз (1978), "Стратегія виживання" М. Месарович, І.Е. Пестель (1974). У 1974 році, паралельно з М. Месаровичем і Е. Пестелем, група аргентинських учених на чолі з професором Ерера розробила так звану латиноамериканську модель глобального розвитку, чи модель "Барилоге". У1976 р. під керівництвом Я. Тінбергена (Голландія) був розроблений новий проект "Римського клубу" — "Зміна міжнародного порядку" і т. п.

У глобальних моделях береться "світ у цілому". Проводячи за допомогою системної динаміки розрахунки для світу в цілому Форрестер і Медоуз прийшли до висновку, що протиріччя між обмеженістю земних ресурсів, зокрема, обмеженістю придатних для сільського господарства площ і зростаючими темпами споживання населення, яке збільшується, можуть привести на середину XXI в. до глобальної кризи. Як альтернативу такому розвитку висувалася концепція "глобальної рівноваги", відповідно до якої необхідно негайно припинити збільшення чисельності населення земної кулі, обмежити промислове виробництво, зменшити приблизно в сто разів споживання ресурсів Землі.

Моделі Форрестера і Медоуза привернули увагу до реально існуючих проблем глобального характеру, змусили людство задуматися про подальші шляхи свого розвитку. Однак закладені в цих моделях методологічні прорахунки дозволили взяти під сумнів висновки, що містяться в них. Зокрема, указувалося, що при складанні моделі добір параметрів здійснювався з чисто конкретно-наукових і прикладних критеріях, що дозволяє вести математичну обробку: середні величини виробництва і споживання, послуги і харчування розраховувалися в середньому на душу населення. Тільки для демографічних параметрів уводилася диференціація, але і то за чисто демографічною ознакою: бралися в розрахунок різні вікові групи. Таким чином, усі ці параметри "очищалися від їх конкретного соціального змісту". Модель М. Месаровича і Е. Пестеля якоюсь мірою спробувала врахувати цю критику. У своєму дослідженні "Світ-3" вони прагнули проаналізувати більшу в порівнянні з попереднім проектом кількість факторів, здатних лімітувати розвиток, досліджувати можливості локалізації криз, знайти шляхи їхнього запобігання. Модель Месаровича-Пестеля описує світ не просто як однорідне ціле, а як систему взаємозалежних 10 регіонів, взаємодія між якими здійснюється через експорт — імпорт і міграцію населення Регіон — це вже соціокультурний параметр, підсистема в глобальній суспільній

системі. І хоча він виділяється за економічними і географічними критеріями, але з врахуванням деяких соціальних і культурних характеристик: цінностей і норм співтовариства.

У моделі Месаровича-Пестеля передбачена можливість управління розвитком. Тут можна зафіксувати такі елементи соціологічного підходу, як мети організації, суб'єкт управління, що приймає рішення на основі визначених цінностей і норм. Автори цієї моделі прийшли до висновку, що світу загрожує не глобальна катастрофа, а ціла серія регіональних катастроф, що почнуться значно раніше, ніж пророкували Форрестер і Медоуз. Концепції "глобальної рівноваги" автори моделі "Світ-3" протиставили концепцію "органічного зростання" чи диференційованого розвитку різних елементів системи, коли в окремі періоди інтенсивне зростання одних параметрів у визначених регіонах супроводжується органічним ростом в інші. Однак ніякі глобальні моделі не змогли передбачити тих колосальних змін, що відбулися в другій половині 80-х - початку 90-х у Східній Європі і на території СРСР. Ці зміни істотно модифікували характер плину глобальних процесів, оскільки вони означали припинення "холодної війни", інтенсифікацію процесу роззброєння, істотно вплинули на економічну і культурну взаємодію.

Великий внесок у наукову розробку проблем глобалістики вніс Еммануїл Валлерстайн (1930 р. н.) — американський професор соціології, доктор Центру з вивчення економіки, історичних систем і цивілізацій Нью-Йоркського університету, який з 1994 р. очолив Міжнародну соціологічну асоціацію. Його концепція — мир системного аналізу суспільного розвитку є новаторським підходом у вивченні соціальних процесів і змін.

Завершуючи загальну характеристику суспільства і його побудови, необхідно спеціально, хоча і коротко зупинитися на проблемі типів суспільства.

Різні соціологи по-різному підходили до проблеми типізації суспільств. Марксистська соціологія, наприклад в основу класифікації суспільств поклала спосіб відносин і насамперед відносини власності, розділивши всі суспільства на п'ять основних суспільно-економічних формацій:

• первіснообщинну,