Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 «Того часу, – слово Господнє, – повикидають з їхніх гробів кості царів юдейських, кості князів їхніх, кості священиків, кості пророків та кості мешканців єрусалимських. 2 І порозкидають їх перед сонцем і перед місяцем, і перед усім військом небесним, яких вони любили, яким служили, за якими ходили, яких шукали й перед якими припадали. Їх не збиратимуть і не ховатимуть: вони погноєм будуть на землі. 3 І волітимуть ліпше вмерти, а ніж жити, усі ті, що залишаться від цього ледачого гнізда, що зостануться по всіх місцях, куди я їх повикидаю, – слово Господа сил. 4 І ще кажи їм: Так говорить Господь: Хіба ж як хтось упаде, то не встане? Або як зіб’ється з дороги, то не повернеться? 5 Чому ж ото цей люд єрусалимський відступився відступництвом тривалим, цупко тримається обману і повернутись не бажає? 6 Я пильно прислухався, та вони не говорять як треба. Ніхто не кається у своїм ледарстві, щоб сказати: Що це я вчинив? – Кожний бігом звертає з дороги, неначе кінь, що у бій стрімголов поривається. 7 Навіть і бусель у небі знає свою пору; і горлиця й ластівка, і журавель пильнують часу їхнього приходу. Народ же мій не знає Господнього розпорядку. 8 І як ви можете казати: Ми мудрі! Закон Господній з нами! Так, певно, але брехливе перо писак перетворило його на брехню. 9 Осоромились мудрі, збентежились і впіймались. Вони відкинули слово Господнє; яка ж там у них мудрість? 10 За те я віддам жінок їхніх іншим, поля їхні займанцям; бо від найменшого до найбільшого усі вони про наживу дбають. Пророки й священики – усі вони чинять обман. 11 Гоять рану народу мого легкодушно, кажучи: Мир! Мир! – коли миру немає. 12 Стидались би отакі гидоти коїти! Але вони й сорому ніякого не мають; не тямлять навіть, що то значить червоніти. Тому й попадають між тими, що впадуть; під час відвідин їхніх вони спотикнуться, – слово Господнє. 13 Я так хотів би з них врожай зібрати, – слово Господнє, – але на винограді нема грон, ані смоков на смоковниці, ба й листя – і те зів’яло. Дав я їм (заповіді), та вони їх топчуть.» 14 Чого ми сидимо? Збирайтесь, та ходімо у міста-твердині й там загинемо, бо Господь, Бог наш, згинути судив нам. Отруйною водою напоїв за те нас, що проти Господа ми згрішили. 15 Ми ждали миру, – нічого доброго не було; часу одужання, – та ось страхіття. 16 Від Дану чути іржання його коней; від звуку хропіння його жеребців уся земля трясеться. Вони прийшли й пожерли край з усім, що було в ньому; міста й їхніх мешканців. 17 «Ось бо пошлю на вас гадюк та василисків, проти яких заговору немає; і будуть вас кусати, – слово Господнє. 18 На мій біль не знаходжу ліку, серце моє в мені мліє. 19 Ось чути крик доньки мого народу з далекої країни: Хіба вже на Сіоні Господа немає? Хіба Царя його нема на ньому? – Чого своїми різьбленими ідолами мене обурюють, марнотами чужими?» 20 Жнива минули, скінчилось літо, та ми не врятувались. 21 Через рану дочки мого народу я увесь у ранах, я прибитий, жах мене огортає. 22 Хіба ж нема бальзаму в Гілеаді, хіба там лікаря немає? То чого ж дочка мого народу не приходить до здоров’я? 23 Хто моїй голові дасть воду? Моїм очам – джерело сліз, щоби я день і ніч міг плакати по забитих дочки мого народу?

9. Єремія вболіває над зіпсуттям Юди

1 «Хто дасть мені у пустині притулок подорожніх? Я покину тоді народ мій і піду геть від нього, бо всі вони перелюбники, зрадників зграя. 2 Напинають язика свого, брехні лука. Зміцнились у краю, та не для правди, від одного бо ледарства до другого переходять; мене ж не знають, – слово Господнє. 3 Стережіться одне одного і ні на якого брата не звіряйтесь, бо кожен брат лукаво чинить і кожен сусід наклеп розносить. 4 Кожен обманює сусіда свого і правди вони не говорять. Язик свій призвичаїли неправду говорити, лукавлять аж до очманіння. 5 Твоя оселя посеред обману; з-за обману не хочуть мене знати», – слово Господнє. 6 Тому так мовить Господь сил: «Ось я розтоплю їх і випробую; як же мені інакше вчинити з дочкою народу мого? 7 Нагострена стріла – язик їхній, він тільки про обман говорить. Мирно із своїм сусідою розмовляють своїми устами, а в серці своїм засідку готують. 8 Як же мені їх не скарати, – слово Господнє, – як же народові, як оцей, моя душа не мала б відплатити? 9 Над горами здійму плач і ридання та по пасовиськах у пустині жалобну пісню: вони бо випалені, ніхто там не проходить, ревіння худоби більш не чути. Від птаха у небі і до звіря – усе порозбігалось, повтікало. 10 Я зроблю з Єрусалиму купу каміння, кубло шакалів; а з міст Юдеї вчиню я безлюдну пустку.» 11 Хто такий мудрий, щоб це зрозуміти? Хто той, до кого уста Господні говорили, і хто міг би вказати? Чому загинув край, вигорілий, мов пустиня без перехожих? 12 Господь сказав: «А що вони кинули закон мій, який я поклав був перед ними і не слухали голосу мого, і за ним не діяли, 13 лише ходили за пожаданням свого серця, за Ваалами, чого їх навчили батьки їхні, – 14 то на те так мовить Господь сил, Бог Ізраїля: Я нагодую їх, народ цей, полином і напою отруйною водою. 15 Я їх порозсіваю поміж народами, яких вони не знали, ні вони самі, ані їхні батьки, і пошлю слідом за ними меч, аж поки їх не знищу.» 16 Так каже Господь сил: «Розважте ж і покличте голосільниць, нехай прийдуть! Пошліть за мудрими жінками, нехай прийдуть. 17 І незабаром здіймуть над ними лемент, щоб очі наші слізьми стікали і наші вії виливалися водою. 18 Бо плач голосний чути з Сіону: Як нас пограбовано, як тяжко соромом побито, ми бо покинули країну, наші бо житла нас повикидали!» 19 Ба, слухайте, ви, жінки, слово Господнє: хай вухо ваше прийме слово з уст його. Навчіть ваших дочок ридати, й одна одну – жалобно співати. 20 Бо смерть продерлась у наші вікна, ввійшла в палати наші, щоб вигубити з вулиць діток, молодиків з майданів. 21 Поляжуть люди трупом, немов гній на чистім полі, немов снопи позад женця, та нікому буде збирати. 22 Так говорить Господь: «Хай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, хай не хвалиться сильний силою своєю, хай не хвалиться багатий своїм багатством. 23 Ні! Хто хвалиться, хай хвалиться тим, що розуміє і знає мене, що я – Господь, який творю милость і суд, і справедливість на землі; мені бо це довподоби, – слово Господнє. 24 Ось настануть дні, – слово Господнє, – і я покараю всіх обрізаних в їхньому необрізанні: 25 Юдею, Єгипет, Едом, синів Аммона та Моава, і всіх, що голять скроні, що живуть у пустині, всі бо ті народи й увесь дім Ізраїля необрізані серцем.»

10. Ніщотність бовванів і всемогутність Божа

1 Слухайте слова, що Господь до вас говорить, ви, доме Ізраїля! 2 Так каже Господь: «Поганської дороги не навчайтесь і знаків небесних не страхайтесь, бо їх страхаються погани. 3 Бо бовван поган – нікчемність; то лиш колода, вирубана в лісі, оброблена ремісником із сокирою в руках. 4 Її окрашують золотом та сріблом, цвяхами та молотками її прибивають, щоб не хиталась. 5 Вони, мов опудала на баштані, і не розмовляють вони. Їх треба носити, ходити бо не можуть. Не бійтеся ж їх, бо вони не зашкодять, та й доброго зробити вони не спроможні.» 6 Рівні тобі, о Господи, немає! Великий єси й велике твоє потужне ім’я! 7 Хто тебе не боїться, о царю народів? Бо це тобі належить, бо між усіма мудрими в народах, у всій їхній царській гідності рівні тобі немає. 8 Але всі вони гуртом дурні й безглузді; наука їхня пуста, вона – лиш колода! 9 Коване з Таршішу срібло та золото з Офіру, робота майстра та рук ливарника, з блавату й пурпури їхня одежа, всі вони – робота майстрів спритних. 10 Господь Бог – Бог правдивий; він живий Бог і Цар вічний. Від його гніву земля трясеться, його обурення народи не в силі перенести. 11 Ви їм так маєте сказати: «Боги, що неба й землі не сотворили, зникнуть із землі й з піднебесся.» 12 Він створив землю силою своєю, він всесвіт утвердив мудрістю своєю, і розумом своїм нап’яв небо. 13 Коли видасть свій голос – води ревуть у небі, з кінців землі піднімає він хмари. Він з блискавками дощ утворює і висилає вітер із своїх сховищ. 14 І кожен виявляється дурнем, невігласом; кожен ливар свого боввана соромиться, бо вилитий ним ідол – омана, немає в ньому духу. 15 Вони – марнота, вироби облудні, під час їхньої кари вони згинуть. 16 Не така, як вони, Яковова частка, бо він – Творець усього, й Ізраїль – його покоління-спадщина, Господь сил – його ім’я. 17 Збери з землі твої клунки, ти, що сидиш в облозі. 18 Бо так говорить Господь: «Ось я повикидаю тим разом далеко мешканців цього краю і в скруту зажену їх, щоб знайшли мене». 19 Горе мені! Яка руїна! Болюча моя рана. Та я сказав: «Це лиш недуга, мушу її перетерпіти!» 20 Пограбовано намет мій і порвано все моє мотуззя. Діти мої пішли геть від мене, нема їх більше. Намет мій нікому знову напинати, мої опони розставляти. 21 Бо пастухи стали дурними, Господа не шукали, а через те не мали щастя, й усі стада їхні ось порозкидано. 22 Гук чути! Вже недалеко! Великий галас із північної країни, щоб обернути міста юдейські на пустиню, на притулок шакалів. 23 Я знаю, Господи, що дорога чоловіка не в його волі і не в людині, коли вона ходить, лежить напрям її кроків. 24 Карай нас, Господи, але правно, не у гніві твоєму, бо інакше обернеш нас на ніщо. 25 Вилий обурення на народи, що тебе не знають, і на родини, що імени твого не взивають, бо вони з’їли Якова, його пожерли і житло його спустошили.

11. Порушення союзу, змова проти Єремії

1 Слово, що надійшло до Єремії від Господа: 2 «Слухайте слово завіту цього і скажіть людям юдейським і мешканцям єрусалимським. 3 А скажи їм: Так говорить Господь, Бог Ізраїля: Проклят чоловік, який не слухає слів завіту цього, 4 що я заповідав батькам вашим того дня, коли виводив їх з Єгипетського краю, з залізної печі, сказавши: Слухайте голос мій і чиніте так, як вам заповідаю, і будете моїм народом, я ж буду вашим Богом; 5 щоб міг я здійснити клятву, якою клявся батькам вашим, що дам їм землю, текучу молоком і медом, як воно й є нині.» І відказав я: «Нехай так буде, Господи!» 6 І сказав до мене Господь: «Проголоси в містах юдейських і по вулицях єрусалимських усі ці слова: Слухайте слово завіту цього й виконуйте його. 7 Батьків бо ваших попереджав я повсякчасно, коли виводив їх з Єгипетського краю, аж по цей день, нагадувавши уранці й раз-у-раз: Слухайте мій голос! 8 Вони ж не слухали й не нахиляли вуха свого; кожен ходив уперто за своїм ледачим серцем; тому й навів я на них усе сказане в цьому завіті, що заповів був їм робити, – але вони не виконували.» 9 І Господь сказав до мене: «Постала змова між людьми Юди та мешканцями єрусалимськими. 10 Вони повернулися знову до беззаконств праотців своїх, що зреклися слухати мої слова й пішли за іншими богами, щоб їм служити. Так дім Ізраїля, як і дім Юди порушили союз мій, який я заключив був з їхніми батьками.» 11 Тому ось як говорить Господь: «Я наведу на них лихо, від якого не спроможуться врятуватись, і хоч вони взиватимуть до мене, я їх не слухатиму. 12 Тоді підуть міста Юдеї та мешканці єрусалимські взивати богів, перед якими вони воскурювали, але вони їм ніяк не допоможуть під час їхньої недолі. 13 Скільки бо міст у тебе, стільки й богів у тебе, Юдо, і скільки вулиць у Єрусалимі, стільки настановили ви й жертовників гидоті, жертовників, щоб Ваалові кадити! 14 Тому не молися за цей народ і не здіймай за них крику, ні благання, бо я їх слухати не буду, коли взиватимуть до мене у своїй недолі. 15 Чого ж то моя улюблена шукає в моїм домі, вона, що з багатьма лукаве намислювала? Хіба ж святе м’ясо віддалить від тебе лихо? Чи зможу тим очистити тебе? 16 Зеленою, прекрасною маслиною з пишним плодом назвав тебе був Господь. Під звук великого гриміння запалив він вогонь над нею, і пообсмалювалось її віття. 17 Бо Господь сил, що насадив тебе, вирік на тебе лихо за злочин дому Ізраїля та дому Юди, що вони скоїли собі на шкоду, щоб мене розгнівити, кадивши Ваалові». 18 Господь об’явив мені, і я знаю: тоді ти появив мені їхнє нечестя. 19 А я, немов плохе ягнятко, що на заріз ведуть його, – а я й не відав, що вони лихі думки замислили супроти мене: «Зрубаймо дерево у повній силі й вирвім його з землі живих, щоб ім’я його не згадувалося вже більш!» 20 Ти ж, Господи сил, що справедливо судиш, вивідуєш нутро й серце, дай мені побачити твою відплату їм, бо на тебе поклавсь я в ділах моїх. 21 Тому так каже Господь про людей анатотських, що чигають на твою душу й кажуть: «Не пророкуй во ім’я Господнє, а то помреш від наших рук.» 22 Тому так каже Господь сил: «Ось я їх покараю: хлопці погинуть від меча, сини їхні й дочки їхні помруть із голоду. 23 І не буде в них останку, бо я наведу лихо на людей анатотських у рік їхніх відвідин.»

12. Єремія скаржиться на те, що грішникам щастить

1 Ти правий будеш, Господи, якби мені спало на думку сперечатися з тобою! А все ж таки позиватисьму з тобою. Чому доля безбожників щаслива, і всім віроломним добре ведеться? 2 Ти насадив їх, і вони коріння пустили, вони ростуть і дають плоди. Ти на устах у них близько, від серця ж їхнього далеко. 3 Мене ж, Господи, ти знаєш, мене ти бачиш і вивідуєш серце моє, яке воно супроти тебе. Відлучи ж їх, мов тих овечок, призначених на заріз, і наготуй їх на день їхнього вистинання. 4 Доки має земля сумувати, а трава сохнути на всім полі? З-за ледарства її мешканців гинуть звірі й птахи. Бо вони кажуть: «Він нашого кінця не бачить.» 5 Коли ти біг з пішими, і вони тебе втомили, то як побіжиш навипередки з кіньми? І коли ти в затишнім краю не безпечний, що, однак, чинитимеш у чагарах йорданських? 6 Бо й брати твої й дім батька твого, й вони зрадливі супроти тебе, і кричать голосно вслід за тобою. Не йми їм віри, хоч би й гарні слова до тебе говорили. 7 Я покинув дім мій, я відцурався спадщини моєї; що мені було найлюбіше, віддав я те ворогам у руки. 8 Спадщина моя мені зробилась, немов лев у лісі: зняла свій рик на мене; за те ж вона мені й осоружна стала. 9 Спадщина моя стала мені рябим птахом, що на нього звідусіль хижі птиці нападають. Ходіть, збирайтеся, всі звірі дряпіжні, кидайтесь на поживу! 10 Гурт пастухів спустошив мій виноградник, ногами потоптав мою частку, мою любу частку вчинив пустим степом. 11 Її обернено на пустиню, і плаче вона, зруйнована, передо мною. Спустошено всю землю, і нікому взяти те до серця. 12 По всіх пагорбах у пустині спустошники позбігались; бо меч Господній пожирає від кінця й до кінця землі, немає миру ні одній людині. 13 Посіяли пшеницю, а будяки пожали; натомились надаремно. Соромляться свого врожаю з-за палкого гніву Господнього. 14 Так говорить Господь: «Усіх моїх злих сусідів, що шарпають спадщину, яку я дав був у посілість моєму народові Ізраїлеві, я повириваю з їхньої землі, а й дім Юди вирву з-посеред них. 15 Потім же, повиривавши їх, я знову змилосерджуся над ними й поверну їх, кожного в його спадкоємство й кожного в його країну. 16 І коли вони навчаться досконало доріг мого народу і клястимуться моїм ім’ям: Як жив Господь! – як то вони були навчили мій люд клястися Ваалом, – то осядуться серед народу мого. 17 Коли ж не слухатимуть, то я вирву зовсім народ той, вигублю його, – слово Господнє!»

13. Символічні пророцтва про зруйнування Єрусалиму

1 І так сказав мені Господь: «Іди, купи собі льняний пояс і підпережи ним собі крижі, та в воду не клади його.» 2 І купив я пояс, як заповів Господь, і підперезав собі крижі. 3 І надійшло слово Господнє до мене вдруге: 4 «Візьми пояс, що купив єси, що на крижах у тебе, встань та й піди на Ефрат і сховай його там у щілині в скелі.» 5 Пішов я та й сховав його на Ефраті, як заповідав мені Господь. 6 Як же уплило чимало часу, сказав мені Господь: «Піди на Ефрат і візьми звідти пояс, що я заповідав тобі сховати там.» 7 Пішов я на Ефрат, розшукав і взяв пояс з того місця, де його сховав був, і ось – пояс зогнив і став непридатним. 8 І надійшло до мене таке слово Господнє: 9 «Так говорить Господь: Отак я знищу гординю Юди й велику гординю Єрусалиму. 10 Цей злий народ, що не хоче слухати моїх слів, що ходить за своїм запеклим серцем і біжить слідом за іншими богами, щоб їм служити й перед ними ниць припадати, стане таким, як цей пояс, ні до чого не придатний. 11 Бо як пояс прилягає чоловікові до стану, так я пригорнув до себе ввесь дім Ізраїля і дім Юди, – слово Господнє, – щоб вони були моїм народом і славою моєю, і хвалою моєю, і окрасою моєю; та вони не послухалися. 12 Оце ж промов до них це слово: Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Кожний глечик наповниться вином. Коли ж тобі відкажуть: Хіба ж ми не знаємо, що кожний глечик наповнюють вином? – 13 ти їм скажеш: Так говорить Господь: Ось я сповню вином аж до перепою всіх мешканців цієї землі і царів, що сидять на Давидовім престолі, і священиків, і пророків, і всіх мешканців Єрусалиму; 14 і порозбиваю одного об одного, батьків і синів укупі, – слово Господнє! Не помилую, не змилосерджусь і не пожалую – геть вигублю їх.» 15 Слухайте й уважайте та не зносьтеся гордо, бо це Господь говорить. 16 Воздайте Господеві, Богові вашому, за його величчю, заки ще не стемніло й заки ще ноги ваші не спотикаються по горах у сутінку. Ви чекаєте світла, та він його на тьму оберне, темряву з нього вчинить. 17 Коли ж не послухаєте цього, душа моя потай оплакуватиме гординю вашу; вона буде плакати гірко, очі мої у сльозах розпливуться, бо займуть у полон стадо Господнє. 18 Промовте до царя й до цариці: «Сядьте низенько, бо впав з голови вашої вінець вашої слави. 19 Міста на півдні позамикані, й нікому їх відчинити. Увесь Юда пішов на вигнання, – вигнання цілковите.» 20 Зведи, Єрусалиме, твої очі й подивися на тих, що йдуть із півночі. Де стадо, що було тобі віддане, ті пишні твої вівці? 21 Що скажеш, як настановить старшувати над тобою твоїх коханців, яких ти сама принадила до себе? Чи не схоплять тебе болі, як жінку, що породжує? 22 І коли скажеш у твоєму серці: За що мені таке судилось? – за превелику твою беззаконність піднято тобі поли та оголено твої ноги. 23 Хіба може чорношкірий перемінити свою шкіру або леопард – плями свої? Отак і ви, – чи зможете добро чинити, звикши зло робити? 24 «Я їх порозвіваю, мов полову, що її розвіває вітер із пустині. 25 Такий твій жереб, частка, призначена тобі від мене, – слово Господнє – бо ти мене забула й звірилась на неправду. 26 Я ж сам закину твою нижню одіж на твоє обличчя, що й сором твій буде видно. 27 Твої перелюби, твоє яріння, твоя зухвала розпуста! По пагорбах і в полі бачив я твої гидоти. Горе тобі, Єрусалиме! Очиститись не хочеш. Докіль ще будеш зволікати?»

14. Молитва Єремії під час посухи

1 Слово, що надійшло до Єремії з нагоди великої посухи: 2 «Сумує Юда, його міста зомліли, лежать на землі, сумують, і крик Єрусалиму здіймається до неба. 3 їхні вельможі посилають слуг своїх по воду: ті до криниць приходять, та води не знаходять, повертаються з порожніми жбанами. Застиджені і соромом пригнічені, голову собі покривають. 4 Земля свій урожай припинила, бо не було дощу в країні. Застиджені і соромом пригнічені хлібороби голови собі покривають. 5 Ба й лань у полі родить та й кидає своє маленьке, бо трави немає. 6 Дикі осли стають на пустарях і, мов шакали, вітерець вдихають; очі гаснуть у них, бо трави немає.» 7 Хоч наші беззаконства й проти нас свідкують, та ти, о Господи, вчини з нами імени твого ради; відступства бо наші превеликі, ми согрішили перед тобою. 8 О Господи, Ізраїля надіє, Спасителю його в скруті! Чому ти – ніби чужинець у цій країні, неначе подорожній, що зайшов, аби переночувати? 9 Чому ти – мов перелякана людина, немов чоловік, що допомогти не може? Таж ти, о Господи, єси між нами, і ми звемось твоїм ім’ям. Не покидай нас! 10 Господь про люд цей так говорить: «Люблять блукати, ніг своїх не спиняють!» За те Господь їх не любить; тепер згадав він їхні провини, і карає гріхи їхні. 11 І сказав до мене Господь: «Не заступайся за цим народом йому на добре. 12 Навіть як будуть постити, я не зважатиму на їхню молитву, та й як будуть приносити всепалення й офіри, я не прийму їх. Ні! Мечем і голодом, і мором вигублю я їх». 13 Тоді я мовив: «Ой Господи Боже! Та то ж пророки їм говорять: Не побачите меча, та й голоду у вас не буде, лише сталий мир дам вам на цьому місці.» 14 Господь же відказав мені: «Неправду ті пророки пророкують моїм ім’ям. Не посилав я їх і не повелівав їм, і не говорив до них. Оманливі видіння, марні віщування та пусті мрії серця свого – ось що вони вам пророкують. 15 Тим то так говорить Господь: Пророки, що пророкують моїм ім’ям, – я не посилав їх! – і що говорять: Ні меч, ні голод не спаде на цю землю, – від меча та голоду погинуть вони, оті пророки! 16 Люди ж, яким вони пророкують, будуть покинуті по вулицях єрусалимських від голоднечі й меча, і нікому буде їх ховати, – самі вони, жінки їхні, сини їхні й дочки їхні. Я виллю на них їхню ж злобу. 17 Промовиш до них оце слово: Хай мої очі проливають сльози день і ніч без упину, бо тяжке нещастя спіткало дівицю, дочку мого народу, вельми болюча рана.» 18 Вийду у поле, аж ось мечем побиті; увійду у місто – аж тут жах голоднечі. Пророки й священики блукають по країні безпорадні. 19 Хіба ж ти зовсім відкинув Юду? Хіба душа твоя гидує Сіоном? Чому побив єси нас так, що нема нам і ліку? Ждемо ми на мир, та добра немає; ждемо на рятунок, аж ось тривога. 20 Ми знаємо, Господи, нашу безбожність, провини батьків наших, ми бо згрішили перед тобою. 21 Не нехтуй нами, імени твого ради; не зневажай престолу величі твоєї, Згадай! Не розривай союзу твого з нами. 22 Чи ж є між марними поганськими богами такі, що б дощ спускали? Чи ж небо дає зливу? Чи ж то не ти, о Господи? Боже наш, на тебе вповаємо, бо ти твориш усе те!

15. Даремно заступатися за грішного Юду 1-9; пророк скаржиться 10-18; Господня відповідь 19-21

1 Господь сказав мені: «Навіть якби Мойсей та Самуїл приступили перед мене, серце моє не повернеться до цього народу. Прожени їх з-перед моїх очей, нехай ідуть собі геть. 2 Як же вони тобі скажуть: Куди нам іти? – то відкажи їм: Так говорить Господь: Кому суджена смерть – на смерть; кому меч – під меч; кому голод – умирай з голоду, кому неволя – у неволю! 3 Я пошлю на них чотири роди кар, – слово Господнє: меч, щоб убивав; собак, щоб розшарпували; небесне птаство та земних звірів, щоб жерли й вигублювали. 4 Зроблю з них жах усім царствам землі за Манассію, сина Єзекії, царя юдейського, за те, що він витворяв у Єрусалимі. 5 Хто змилосердиться над тобою, Єрусалиме? Хто буде мати жалощі до тебе? Хто з дороги зверне, щоб спитати: Як маєшся? 6 Ти відштовхнув мене, – слово Господнє, – відступився назад від мене. Я простягнув мою руку проти тебе і тебе занапастив; досить вже милосердя. 7 Я їх лопатою розвіяв по містах цього краю. Зробив бездітними, вигубив народ мій, бо вони не відвертались від своїх призвичаєнь. 8 Удовиць їхніх буде у мене більше, ніж піску морського. Я навів на них – на матір та на юнаків – спустошника опівдні, напав на них зненацька страх і переляк. 9 Зомліла тая, що сімох породила, вмирає вона. Сонце її зайшло, як іще день був, вона застиджена сумує. Решту ж їх я віддам під меч, – слово Господнє, – перед їхніми ворогами.» 10 Ой горе мені, моя нене, що ти вродила мене, чоловіка, з яким сперечаються й сваряться у цілій країні. Не позичав я нікому й не визичив ні в кого, а всі вони мене проклинають. 11 То певно, Господи, що я служив тобі якнайкраще. Я заступався за ворога перед тобою за лихої години й у час смутку. 12 Хіба можна зламати залізо, залізо з півночі й мідь? 13 Багатства твої й твої скарби віддам на луп, без плати, за всі твої гріхи у всіх твоїх границях. 14 Виправлю тебе з твоїми ворогами в землю, якої ти не знаєш, бо вогнем загорівся гнів мій; на вас він палатиме. 15 Ти знаєш усе, Господи! Згадай мене, навідайся до мене й відплати моїм гонителям за мене; не погуби мене із-за твоєї довготерпеливости. Знай, що за тебе я терплю наругу. 16 Коли твої слова надходили до мене, я їх проковтував. Слово твоє було радістю для мене й веселощами мого серця. Бо я ношу твоє ім’я, Господи, Боже сил. 17 Я не сідав у гурті глумливців і не веселився. Під важкою твоєю рукою я сидів самітний, бо сповнив єси мене гнівом. 18 Чому біль мій без краю, і моя рана невигойна, загоїтись не хоче? Невже ти став для мене ручаєм оманним, непевною водою? 19 А на це Господь так: «Якщо ти навернешся, я приведу тебе знову, стоятимеш передо мною. Як говоритемеш гідно, щиро, станеш моїми устами, тож тії обернуться до тебе, тобі ж не треба буде до них обертатись. 20 Учиню тебе для тих людей непоборним мідяним муром. Вони на тебе натискатимуть, але тебе не подолають, бо я з тобою, щоб тобі допомагати й тебе рятувати, – слово Господнє. 21 Я визволю тебе з рук безбожних, і з рук насильників тебе врятую.»

16. Єремія – символ руїни Ізраїля

1 І надійшло до мене слово Господнє: 2 «Не бери собі жінки, і нехай не буде в тебе ні синів, ні дочок у цій місцевості. 3 Так бо говорить Господь про синів і дочок, що народяться у цій місцевості, і про матерів, що їх родитимуть, і про батьків, що їх плодитимуть у цій країні: 4 Вони помруть жахливою смертю, і не будуть їх ані оплакувати, ані ховати; погноєм лежатимуть на землі. Мечем і голодом будуть вигублені, і труп їх стане поживою птаства небесного й дряпіжного звіря.» 5 Бо так говорить Господь: «Не входь у хату смутку, і не ходи плакати та жалувати з ними, бо я забрав спокій у цього народу, – слово Господнє, – і змилування, і милосердя. 6 Повмирають великі й малі у цій країні, і не будуть їх ані ховати, ані оплакувати; і ніхто не буде робити на собі нарізи, ані обстригати голови. 7 І не будуть ламати хліба для того, хто в журбі, на розраду по мертвому, і не даватимуть келеха, щоб утішити його по батькові чи матері. 8 Так само не входь у хату, де бенкетують, щоб з ними сидіти, їсти та пити. 9 Так бо говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Ось я урву в цій місцевості в вас на очу, за вашого життя, голос радощів та голос веселощів, співи для молодого й співи для молодої. 10 Як перекажеш отому народові всі ці слова, і вони казатимуть до тебе: За що Господь вирік проти нас усе те велике лихо, і яка наша провина, і в чому наш гріх, що ми його вчинили супроти Господа, Бога сил? – 11 то ти їм скажеш: За те, що ваші батьки покинули мене, – слово Господнє, – та й пішли слідом за іншими богами, служили їм та припадали перед ними, мене ж покинули й закону мого не пильнували. 12 Ви ж коїте ще гірше від батьків ваших, і кожен живете упертістю свого злого серця, не слухаючи мене. 13 За те я викину вас із цієї країни в землю, якої ні ви, ні батьки ваші не знають, і служитимете там день і ніч іншим богам, бо я не змилосерджуся більше над вами. 14 Ось настане час, – слово Господнє, – коли вже не казатимуть: Як жив Господь, що вивів синів Ізраїлевих з Єгипту, – 15 лише: Як жив Господь, що повиводив синів Ізраїлевих із північної землі й з усіх земель, куди був їх порозкидав. Я бо їх таки заверну назад у землю, котру наділив був батькам їхнім. 16 Так, я нашлю багато рибалок, – слово Господнє, – що їх ловитимуть, а потім вишлю силу мисливців, що полюватимуть на них на кожній горі, на кожному пагорбі та в усіх щілинах у скелях. 17 Бо мої очі на всіх путях їхніх; не сховані вони від мене, і їх беззаконство не скрите мені від очей. 18 Насамперед одплачу їм удвоє за їхнє беззаконство й за гріх їхній, бо вони осквернили мою землю трупами своїх гидот і мерзотами своїми сповнили моє спадкоємство.» 19 Господи, сило моя й моя твердине! Моє прибіжище за лихої години! До тебе прийдуть народи з кінців землі й скажуть: «Авжеж, лише неправду успадкували батьки наші, марноту, в якій нема користи.» 20 Чи ж може чоловік собі богів робити? Та й не боги вони! 21 Тим то й покажу я їм тим разом, покажу їм мою руку й мою потугу, і вони збагнуть, що Господь – моє ім’я.

17. Ідолопоклонство Юди та кара за нього 1-11; молитва Єремії 12-18; суботній спочинок 19-27

1 Гріх Юди – різцем залізним записаний, зубцем алмазним вирізьблений на таблиці їхнього серця і на рогах їхніх жертовників, 2 на пам’ятку їхнім дітям: – жертовники, їхні й ашери під кожним деревом зеленим, на пагорбах високих 3 і на горах у полі. Багатства твої й усі твої скарби віддам на луп; тим заплатиш за всі твої гріхи у всіх твоїх границях. 4 Ти випустиш з руки спадщину, що я тобі дав був. Зроблю тебе рабом твоїх ворогів у землі, якої ти не знаєш, бо зайнявсь вогонь мого гніву, який палатиме повіки. 5 Так говорить Господь: «Проклят той, хто уповає на людину і покладає на тіло свою силу, чиє серце відступає від Господа. 6 Він, мов та билина у степу без листя, не спроможна бачити добра, коли воно надходить, і живе на сухих місцях у пустині, на землі солоній та безлюдній. 7 Щасливий чоловік, який на Господа вповає і чия надія в Господі. 8 Він, немов дерево, посаджене над водою, що до потоку простягає своє коріння; як прийде спека, воно не боїться, і листя його зеленіє; під час посухи йому байдуже, воно не перестає родити. 9 Лукаве над усе у світі серце людське – і ледаче! Хто його збагнути може? 10 Я, Господь, вивідую серце, випробовую нутро, щоб відплатити кожному за його діяннями, за плодами його вчинків. 11 Неначе куропатва, що висиджує чужі яйця, так і той, хто придбав багатство неправно. Посередині свого життя він його втратить, а при смерті дурним виявиться.» 12 Престоле слави, вознесений споконвіку, о місце нашої святині! 13 Надіє Ізраїля, о Господи! Всі, що тебе покинули, осоромляться. Всі, що від тебе відступають, будуть викорінені з цього краю, бо вони покинули джерело води живої – Господа. 14 Вилікуй мене, о Господи, щоб я одужав, спаси мене, щоб я врятувався, бо ти – моя надія! 15 Ось вони мені говорять: «Де ж воно, те слово Господнє? Нехай вже збудеться нарешті!» 16 Однак же я не клопотався перед тобою про лихо і не бажав я дня нещастя, ти бо те знаєш! Що з уст моїх вийшло, те лежить перед твоїм обличчям. 17 Не будь страховищем для мене, бо ти прибіжище моє в лихій годині! 18 Нехай гонителі мої соромляться, мені ж не дай осоромитись; нехай вони бояться, мені ж не дай полохатися. Наведи на них лихоліття і побий, ще раз побий! 19 Так сказав мені Господь: «Іди й стань у воротях синів народу, що ними входять і виходять царі юдейські, та й на всіх брамах єрусалимських, 20 і промов до них: Слухайте слово Господнє, царі юдейські, і ви, всі юдеї, та всі мешканці єрусалимські, що входите цими брамами! 21 Так говорить Господь: Бережіться, йдеться про ваші душі! Не носіте суботнього дня жадних тягарів і не вносьте їх єрусалимськими брамами. 22 Та й не виносьте суботнього дня жадних тягарів з домів ваших і не робіть ніякого діла, а святкуйте день суботній так, як це я заповідав батькам вашим, 23 хоч вони й не слухали й не прихиляли вуха свого, а виявили себе тугошиїми, щоб не слухати й не приймати науки. 24 Коли ж ви справді послухаєте мене, – слово Господнє, – і не вноситимете дня суботнього ніякого тягару брамами цього міста та святкуватимете суботній день і не робитимете за нього ніякого діла, 25 то брамами цього міста входитимуть царі й князі, що сидять на Давидовому престолі, що їздять колісницями й кіньми, вони й князі їхні, мужі юдейські та мешканці єрусалимські. Місто це буде заселене повіки. 26 І приходитимуть з міст юдейських і з околиць єрусалимських, і з землі Веніяминової, і з рівнини, і з гір, і з півдня, та й приноситимуть усепалення й жертви, й офіри, й кадило, і приноситимуть подячні жертви у дім Господній. 27 Коли ж не послухаєте мене, щоб святкувати день Господній та не носити тягарів і не вносити їх через брами Єрусалиму дня суботнього, то я запалю вогонь у його брамах, і він пожере палаци єрусалимські й не погасне.»

18. Невдала глиняна посудина 1-17; поновна змова проти Єремії 18-23