Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Про Моава. Так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: «Ой горе Нево-місту, – його спустошено! Кіріятаїм соромом окритий, – здобуто його! Твердиню ганьба обгорнула й прибила. 2 Слава Моава зникла, у Хешбоні напоготовлюють на нього лихо: нум, мовляв, знищимо його з-поміж народів. Та й ти, Мадмене, згинеш, меч іде за тобою. 3 Із Хоронаїму крик чути: Спустошення! Страшна руїна! 4 Моава стерто на порох! Крик долинає аж до Цоару. 5 Бо узвозом до Лухоту йдуть з плачем, бо на Хоронаїм-спуску чути ридання по поразці. 6 Тікайте, рятуйте життя ваше, мов той онагр у пустині! 7 Тому що ти надіявсь на твої твердині й на твої достатки, то будеш і ти здобутий. Кемош піде у неволю разом із своїми священиками й князями. 8 Прийде спустошник на кожне місто, ніяке місто не уникне; загине долина, спустіє й рівнина, – слово Господнє. 9 Дайте Моавові крила, щоб міг полетіти. Його міста обернуться на пустиню, нікому буде в них жити! 10 Проклят, хто Господню справу виконує недбайливо! Проклят, хто стримує меча свого від крови! 11 Вже змалку жив Моав безпечно і спочивав на своїй гущі. Не переливано його з посуду в посуд, не займано його ніколи у неволю. Тим то й смак його зостався в ньому, та й запах його не змінився. 12 Тим же то ось настануть дні, – слово Господнє, – і я пришлю переливачів до нього, що переллють його, а його посуд спорожнять, глеки ж порозбивають. 13 І застилається Моав Кемоша, як застидався дім Ізраїля Бетела, – своєї надії. 14 Що ви говорите, мовляв, – ми хоробрі й спритні до війни вояки? 15 Спустошник Моава йде проти нього, цвіт його молоді сходить на заріз. 16 Близька Моавова погибель, його лихо приходить притьмом. 17 Пожалуйте його, всі його сусіди й усі, що знаєте його ім’я. Скажіте: Як зламалось оте міцне жезло, ота палиця прекрасна! 18 Зійди з твоєї слави й сядь на смітнику, дочко, що мешкаєш у Дівоні, бо спустошник Моава на тебе наступає, розвалює твої твердині. 19 Стань при дорозі й чатуй, ти, що живеш у Ароері. Питайся в тих, що повтікали, врятувалися, – спитай: Що таке сталось? 20 Моав окритий соромом, бо побитий. Плачте й голосіте, оповістіть у Арноні, що Моав – пустиня. 21 Прийшов суд на краї на рівнині, на Холон, на Ягцу й на Мефаата, 22 і на Дівон, і на Нево, і на Бет-Дівлатаїм, 23 і на Кіріятаїм, і на Бет-Гамул, і на Бет-Меон, 24 і на Керійот, і на Боцру та й на всі міста Моав-країни, далекі й близькі. 25 Збито ріг Моавові і зламано його рамено, – слово Господнє. 26 Упоїте його до п’яна, бо він проти Господа піднімався. Нехай Моав виллє свою блювотину, нехай він теж посміховищем стане. 27 Хіба ж Ізраїль не був посміховищем у тебе? Чи, може, його впіймано між злодіями, що ти хитаєш головою щоразу, як про нього заговориш? 28 Киньте міста, живіть по скелях, ви, мешканці моавські! Будьте, мов голуб, що гніздиться на краю безодні. 29. Наслухались ми про гордощі Моава, гордощі без міри, про його гординю, його пиху та гордування, його бундючне серце. 30 Я знаю його чванькуватість, – слово Господнє, – його базікання недоладне, його пусті вчинки. 31 Тим то й буду голосити по Моаві, за всім Моавом буду лементувати, за людьми Кір-Хересу буду зідхати. 32 Я плакатиму по тобі, о винограднику в Сівмі, більше, ніж по Язері. Паростки твої сягали поза море, до Язеру. На твої літні плоди й на виноград твій напав спустошник. 33 Стихли радощі й веселощі в землі моавській. Нема вина в точилах, не топчуть більше винограду, та й веселі пісні вже більше не веселі. 34 Від зойку в Хешбоні луна йде аж до Елале, аж до Ягацу. Їхній голос лине з Цоару аж до Хоронаїму, до Еглат-Шелішії, бо навіть Німрім-води повисихали. 35 Я вигублю, – слово Господнє, – у Моаві тих, що приносять жертви на узвишшях і що кадять його богам. 36 Тим то серце моє тужить по Моавові, мов сопілка; серце моє тужить по мешканцях Кір-Хересу, мов свиріль, бо пропав скарб, який вони надбали. 37 У кожного голова лиса, борода в кожного обтята, на руках у кожного нарізи, у кожного на крижах веретище. 38 Скрізь по дахах моавських та по майданах самий лемент, бо я розбив Моава, мов посуд непотрібний, – слово Господнє. 39 Як же його розбито! Плачте! Як же Моав із соромом назад сахнувся! І став Моав посміховищем та острахом усім своїм сусідам. 40 Бо так говорить Господь: Ось неначе орел ширяє, розпростирає свої крила над Моавом. 41 Міста здобуті, зайняті твердині, і серце у відважних моавитян у той день буде, як серце у жінки-породіллі. 42 І зникне Моав з-поміж народів, бо проти Господа наважився повстати. 43 Жах, яма й сіті будуть для тебе, моавський жителю, – слово Господнє. 44 Хто втече від жаху, – впаде в яму; хто ж вибереться з ями, – потрапить у сітку. Таке бо пошлю на Моава в годину його кари, – слово Господнє. 45 Під захистом Хешбону зупиняться втікачі безсилі, але з Хешбону вогонь вийде, полум’я з палат Сихону, і пожере боки Моава й тім’я люду гомінкого. 46 Горе тобі, Моаве! Пропав єси, люде Кемошу! Бо забрано синів твоїх у неволю, дочок твоїх у полон. 47 Та я зміню колись долю Моава» – слово Господнє. Досі суд на Моава.

49. Пророцтва щодо Аммона 1-6; Едома 7-22; Дамаску 23-27; арабських племен 28-33; Еламу 34-39

1 Про аммоніїв. Так говорить Господь: «Хіба в Ізраїля синів немає? Хіба нема спадкоємців у нього? Чому Мілком загарбав Гада, і його народ у його містах розсівся? 2 Тому надійдуть дні, – слово Господнє, – і в Раббі синів Аммона залунає крик воєнний, і вона стане купою розвалин, а дочки її будуть спалені пожежею. Тоді Ізраїль заволодіє тими, які ним володіли, – слово Господнє. 3 Заголоси ж, Хешбоне, бо надійшов спустошник, здійміте крик, дочки Рабби, підперізуйтесь веретищем, плачте й блукайте з нарізами на шкірі, бо Мілком піде в неволю, а з ним його священики й князі. 4 Чого пишаєшся долинами, родючою низиною твоєю, дочко зрадлива? Надієшся на твої скарби й кажеш: Хто сміє виступити проти мене? 5 Ось я пошлю на тебе страх з усіх твоїх околиць, – слово Господа, Бога сил. Порозганяють вас, кожного куди попало, і нікому буде втікачів збирати. 6 Але потім я зміню долю аммоніїв, – слово Господнє.» 7 Про Едома: Так говорить Господь сил: «Невже нема більш мудрости в Темані? Чи то не стало ради у розумних? Хіба їхня мудрість заникла? 8 Втікайте, не оглядайтеся, сховайтеся глибоко у печерах, о мешканці деданські, бо хочу навести погибель на Ісава, – час його кари! 9 Коли до тебе прийдуть виноград збирати, не лишиться на них ані грона, коли вночі вломляться злодії, награбують скільки захочуть. 10 Я бо до нитки обберу Ісава, я сховище його відкрию, він не сховається вже більше. Вигублене буде його потомство і його брати, і його сусіди, – та й його самого більш не буде. 11 Лиши твоїх сиріт, я буду їх живити, і твої вдови нехай на мене уповають.» 12 Так бо говорить Господь: «Ось і ті, яким би не належалося пити чашу, мусіли її пити, а ти б то не мав бути караний? Ні, не уникнеш кари! Мусиш пити! 13 Бо я клянуся самим собою, – слово Господнє, – що Боцра стане острахом, сміховищем, дивовижею й прокляттям, а всі його міста поробляться вічною руїною. 14 Я почув від Господа вістку, гінця вже послано поміж народи: Збирайтеся, ідіть на нього, готуйтеся до бою! 15 Ось бо зроблю тебе малим між народами, погордженим серед людей. 16 Грізна постава твоя й твоє горде серце тебе завели в оману, тебе, що живеш у розщілинах скалистих, що дряпаєшся гірськими шпилями. Бо хоч би ти, немов орел, звив собі гніздо високо, я й звідти тебе скину, – слово Господнє. 17 Едом стане пустинею; хто переходитиме попри нього, вжахнеться й тільки посвистуватиме, дивившись на його рани. 18 Як по зруйнуванні Содому й Гомори й сусідніх міст, – слово Господнє, – ніхто не буде більше там жити й ніяка людина в нім не оселиться. 19 Ось він, неначе лев, виходить із чагарів йорданських на зелені луки. Але умить я прожену його звідти і поставлю там мого вибранця. Бо хто мені рівня? Хто мене на суд покличе? Та й де той пастир, що встоявся б проти мене?» 20 Тому слухайте Господню постанову, що він ухвалив проти Едома, і задуми, що він намислив проти мешканців Теману: навіть найменших із отари геть потягнуть, над тим здивується їхнє пасовисько. 21 Від гуку їхнього падіння земля стрясеться, а відгомін їхнього крику чути буде аж до Червоного моря. 22 Ось він орлом здіймається й ширяє, і над Боцрою розпускає свої крила, і серце витязів едомських буде тоді, мов серце жінки-породіллі. 23 Про Дамаск: «Окрилися соромом Хамат і Арад, почувши сумну вістку. Вони хвилюються, як море, стривожені, й заспокоїтись не можуть. 24 Зомлів Дамаск і кинувся навтіки, його огорнув страх, схопили його болі й муки, мов породіллю. 25 Який полишений той славний город, те радісне місто! 26 Тому поляже на майданах його юнацтво й всі його вояки загинуть того часу, – слово Господа сил. 27 Я розкладу вогонь попід дамаськими мурами, він пожере палати Бен-Гадада.» 28 Про Кедар і про царства Хацору, що завоював Навуходоносор, цар вавилонський, так говорить Господь: «Уставайте, рушайте на Кедар, руйнуйте синів Сходу! 29 Шатра й овець їхніх позабирайте, опони для шатер і все начиння. Возьміте собі їхніх верблюдів, кричіте проти них: Страх з усіх боків! 30 Біжіте, втікайте швидко, ховайтеся глибоко, о мешканці Хацору, – слово Господнє! Навуходоносор бо, цар вавилонський, взяв постанову й задум проти вас намислив. 31 Уставайте, рушайте проти самовпевненого народу, що живе безпечно, – слово Господнє, – що не має ні дверей, ані засувів, що живе відлюдно. 32 Верблюди їхні зробляться лупом, здобиччю – численні їхні отари. Я їх розсію по всіх вітрах, – отих, що голять собі скроні; з усіх боків я наведу на них погибель, – слово Господнє. 33 І зробиться Хацор леговищем шакалів, пустинею навіки. Ніхто не буде більш там жити, ніяка людина в нім не оселиться.» 34 Слово, що надійшло до пророка Єремії про Елам на початку царювання Седекії, царя юдейського. 35 Так говорить Господь сил: «Ось я зломлю лук Елама, стрижень його потуги. 36 Я наведу на Елама чотири вітри з чотирьох сторін неба. Я їх розвію по всіх тих вітрах, і не буде такого народу, до якого б не зайшли вигнані еламії. 37 Нашлю на еламіїв страх перед їхніми ворогами й перед тими, що пантрують на їхню душу, і наведу на них лихо й палкий гнів мій, – слово Господнє. Я пошлю меч слідом за ними, аж доки не винищу їх дощенту. 38 Я поставлю мій престол в Еламі і вигублю його царя та князів, – слово Господнє. 39 Але в майбутньому я зміню долю Елама», – слово Господнє.

50. Пророцтва щодо Вавилону

1 Слово, що Господь сказав через пророка Єремію про Вавилон і про халдейську землю: 2 «Звістіте між народами і розголосіте! Нічого не ховайте, говоріте: Вавилон здобуто, Бел осоромився, Меродах лежить розбитий. Осоромилися його кумири, лежать розбиті його боввани. 3 Бо з півночі вирушить народ проти нього, і його землю оберне на пустиню. Ніхто не буде в ньому жити, ані людина, ані скотина, – усе біжить, утікає. 4 За тих днів і за того часу, – слово Господнє, – прийдуть сини Ізраїля вкупі з синами Юди і, йдучи, будуть плакати й шукати Господа, Бога свого. 5 Вони запитуватимуть про Сіон, обернуть туди свої обличчя: Ходімо, з’єднаймося з Господом союзом вічним, незабутнім! 6 Вівці заблукані був народ мій, їхні пастирі збивали їх з дороги, присилувавши їх блукати горами; з гори на пагірок вони блукали, забувши про свою кошару. 7 Усі, що їх зустрічали, жерли їх, а вороги їхні говорили: Ми невинні, бо вони згрішили перед Господом, правдивим пасовиськом, Господом, надією батьків їхніх! 8 Утікайте з-посеред Вавилону, виходьте із землі халдеїв, то й будете, мов козли посеред отари. 9 Ось бо я підійму й приведу проти Вавилону силу великих народів із північної землі. І вони вишикуються навпроти нього й здобудуть його. Стріли у них, як у вишколеного воїна, не повертаються марно. 10 Халдея стане здобиччю, усі її грабіжники наситяться, – слово Господнє. 11 Радуйтеся й веселіться, грабіжники моєї спадщини! Скачте, мов теля на луці! Неначе жеребці іржіте! 12 Засоромилась вельми ваша мати, почервоніла та, що вас породила. Ось вона остання між народами – пустиня, посуха, дике поле. 13 З-за Господнього гніву вона обезлюдніє й уся опустіє. Кожен, хто йтиме через Вавилон, буде, здивований, посвистувати, позираючи на всі його рани. 14 Ставайте у бойові лави навкруги Вавилону, всі, а ви, лучники стріляйте проти нього! Не жалуйте стріл, бо він згрішив перед Господом! 15 Підійміте з усіх боків бойовий крик проти нього. Він підіймає руки угору, валяться його башти, падають його мури, бо це відплата Господня здійснюється на ньому! Як він чинив, так і ви з ним чиніте! 16 Вигубіть з Вавилону того, хто сіє, і того, що під час жнив бере серп. Перед мечем смертельним кожний нехай повернеться до свого люду, кожний нехай у свій край тікає. 17 Вівця заблукана – Ізраїль, за нею гнались леви. Перш об’їдав його цар асирійський, а потім Навуходоносор, цар вавилонський, потрощив йому кості. 18 Тим то так говорить Господь сил, Бог Ізраїля: Я покараю царя вавилонського і його землю, як покарав царя асирійського. 19 Я приведу назад Ізраїля на його пасовисько, і він буде пастися на Кармелі й Башані, та й насититься на Ефраїмових горах і в Гілеаді. 20 За тих днів і того часу, – слово Господнє, – шукатимуть провину Ізраїля, та її більш не буде; і гріхів Юди, – але їх не знайдуть, бо я прощу тим, кого зоставлю живими. 21 Виступай проти країни Мератаїм, іди проти неї та проти мешканців Пекоду. Пустош, вигублюй їх, – слово Господнє, – чини усе, що я тобі заповідав! 22 Гримить війна рже в країні! Страшний розгром! 23 Як же зломився, як потрощився молот усього світу? Як поміж народами Вавилон учинився страхіттям? 24 Розставлено на тебе сіті, і ти впіймався, Вавилоне! А ти бо про те й не думав! Тебе знайшли й схопили, бо ти на Господа йшов війною. 25 Господь відчинив свій склад зброї і повиносив знаряддя гніву свого, бо і в Господа сил є діло в землі Халдейській. 26 Рушайте проти нього з крайніх окраїн, повідчиняйте його клуні. Зберіть його докупи, немов снопи, вигубіть його дощенту, хай не зостанеться з нього і нащадка. 27 Позарізуйте усіх його бичків; нехай ідуть під ніж. Горе їм! Настав бо день їхній, час їхньої кари! 28 Голос утікачів і тих, що врятувались із вавилонської землі, щоб оповістити на Сіоні про відплату Господа, Бога нашого, про воздання за його святиню. 29. Поскликайте проти Вавилону лучників, усіх тих, що напинають лука. Обложіть його довкола, щоб ніхто не врятувавсь із нього. Одплатіть йому по заслузі. Усе, як він чинив, так йому чиніте, бо він устав зухвало проти Господа, проти Ізраїлевого Святого. 30 Тим то юнаки його поляжуть на його майданах, і всі його вояки того дня загинуть, – слово Господнє. 31 Ось я проти тебе, зухвальцю, – слово Господа, Бога сил, – прийшов бо день твій, час твоєї кари. 32 Спотикнеться й впаде зухвалець, і нікому його підняти. Я підпалю вогнем його міста, і він пожере всі його околиці.» 33 Так говорить Господь сил: «Пригнічено синів Ізраїля та синів Юди. Усі ті, що позаймали їх у полон, тримають їх і затялись їх не випустити. 34 Та визволитель їхній потужний – Господь сил його ім’я. Він розгляне їхню справу, щоб утихомирити землю і занепокоїти мешканців вавилонських. 35 Меч на халдеїв, – слово Господнє, – і на мешканців вавилонських, і на князів його, і на його мудрих! 36 Меч на його ворожбитів, нехай збожеволіють! Меч на його вояків, нехай сторопіють! 37 Меч на його коней та його колісниці, і на всі мішані народи посеред нього, нехай, немов ті жінки, стануть! Меч на його скарби, нехай їх розграбують! 38 Меч на його води, нехай повисихають! Бо він – земля кумирів, разом з опудалами вони подуріли! 39 Тому й оселяться там дикі звірі з шакалами, і житимуть там струсі. Ніхто не оселиться у нім повіки. Ніхто не буде жити у нім від роду й до роду. 40 Як Бог зруйнував Содом і Гомору з сусідніми містами, – слово Господнє, – ніхто не буде більш і там жити, ніякий чоловік там перебувати. 41 Ось народ надходить із півночі, народ великий і царі численні виринають із крайніх закутин світу. 42 В руках у них луки й списи, жорстокі вони й немилосердні, ревуть, як море; мчать на конях, готові, як один, до бою на тебе, дочко вавилонська. 43 Довідався про них цар вавилонський, охляли у нього руки, смуток його обняв, муки – як породіллю. 44 Ось він, немов той лев, виходить із чагарів йорданських на зелені луки. Але вмить я прожену його звідти і поставлю там мого вибранця. Бо хто мені рівня? Хто мене на суд покличе? Та й де той пастир, що встоявся б проти мене? 45 Тому то слухайте Господню постанову, що він ухвалив проти Вавилону, і задуми, що він намислив на Халдейську землю: навіть найменших з отари геть потягнуть, над тим здивується їхнє пасовисько. 46 Від галасу при здобутті Вавилону земля здригнулась, і зойк над ним проміж народами лунає.»

51. Сам Господь проти Вавилону

1 Так говорить Господь: «Ось я здійму проти Вавилону і проти мешканців Халдеї вітер-руїнник. 2 І пошлю на Вавилон віяльників, і вони його розвіють, і спустошать його землю, вони бо нападуть з усіх боків на нього у час нещастя.» 3 Нехай лучник не покладає лука, хай не скидає броні! Не щадіте його юнаків, вигубіте все його військо, 4 Нехай падають побиті на землі халдейській, ранені – на її майданах. 5 Бо не покинув Бог, Господь сил, Ізраїля та Юду вдовою, хоч їхня земля й повна провин проти Ізраїлевого Святого. 6 Втікайте з-посеред Вавилону і рятуй кожен свою душу, щоб вам не загинути за його беззаконство; бо це для Господа година відплати, він воздає йому належне. 7 Золотим келехом був Вавилон у руці Господній, уся земля впивалася з нього; з його вина пили народи, тим і шаліли. 8 Зненацька Вавилон впав, розбився, голосіте по ньому! Возьміте бальзаму на його рани, – може, загояться. 9 Гоїли ми Вавилон, та він не вигоївся. Покиньмо ж його, рушаймо кожен у свою землю, суд бо над ним дійшов до неба й сягнув аж поза хмари. 10 Вивів Господь на світло нашу справедливість: ходіте, оповімо на Сіоні про діло Господа, Бога нашого. 11 Гостріте стріли, наповніть сагайдаки! Господь збудив дух мідянського царя, бо його задум проти Вавилону, це – його зруйнувати, бо це Господня відплата, воздання за його святиню. 12 Підніміте стяг проти мурів вавилонських, зміцніте чату, вартових поставте, впорядіте засідку, бо що Господь задумав, те й учинив проти мешканців вавилонських. 13 О ти, що живеш над великими водами, скарбами пребагатий! Прийшов твій кінець, край твоїм здирствам. 14 Господь сил поклявся самим собою: «Сповню тебе людьми, мов сараною, і вони здіймуть переможний крик проти тебе.» 15 Він створив землю силою своєю утвердив усесвіт мудрістю своєю і своїм розумом розпростер небо. 16 Коли лунає його голос, шумлять у небі води; він підіймає хмари з кінців світу. Він творить блискавки для зливи і велить вітрам вилітати з своїх сховищ. 17 Кожен стоїть спантеличений, не може збагнути, і кожен ливар свого кумиру соромиться, бо лиш неправда те, що він вилив, і нема в ньому духу. 18 То лише порожнеча, смішні вироби, під час їхнього лихоліття вони загинуть. 19 Не така, як вони, Якова частка, бо він – Творець усього, й Ізраїль – його спадкоємства покоління, Господь сил – його ім’я. 20 Ти в мене молот, воєнне знаряддя. Тобою я повбивав народи, тобою розбивав царства. 21 Тобою я вбивав коня та їздця, тобою розбивав колісницю й візника. 22 Тобою я вбивав чоловіка й жінку, тобою я вбивав старого й молодого, тобою я вбивав хлопця й дівицю. 23 Тобою я вбивав пастуха й стадо, тобою я вбивав ратая і супрягу волів, тобою я вбивав правителів і вельмож. 24 Тепер же я відплачу Вавилонові й усім мешканцям халдейським за все зло, що вони заподіяли Сіонові в очах наших, – слово Господнє. 25 Ось я проти тебе, горо руїннице, – слово Господнє, – руїннице усього світу! Я простягну на тебе мою руку й скину тебе зо скелі, і вчиню тебе обгорілою горою. 26 З тебе не можна буде взяти ні наріжного каменя, ні каменя на підвалину, вічною пустинею будеш ти» – слово Господнє. 27 Виставте стяг у землях, сурміте між народами, озбройте народи проти нього, поскликайте на нього царства: Араратське, Міннійське й Ашкеназьке. Настановіте вождів дроти нього, наведіте коней, немов наїженої сарани. 28 Озбройте народи проти нього: мідянського царя, його правителів, усіх його вельмож і всю піддану йому землю. 29. Земля дрижить, трясеться, бо сповнюються на Вавилоні задуми Господні, щоб обернути вавилонську землю на пустиню безлюдну. 30 Вояки вавилонські припинили битву, сидять безчинно по твердинях, вичерпались у них сили, немов би жінки, стали вони. Попалено їхні житла, поламано засуви. 31 Біжить гінець назустріч гінцеві, посол на зустріч послові, щоб сповістити вавилонському цареві, що його місто з усіх боків здобуто. 32 І позахоплювано броди, підпалено твердині, збентежені військові люди. 33 Так бо говорить Господь сил, Бог Ізраїля: «Дочка вавилонська, мов тік під молотьбу: за малий час настануть її жнива.» 34 Пожер мене, довів мене до кінця Навуходоносор, цар вавилонський; покинув мене, мов порожній посуд. Проглинув мене, немов змій, наповнив черево своє ласощами моїми, прогнав мене. 35 Зневага моя і мої страждання на Вавилоні, – каже мешканець Сіону; а моя кров на мешканцях халдейських – каже Єрусалим. 36 Тим то так говорить Господь: «Я заступлюся за твою справу і відплачу за тебе. Я висушу його море й повисушую його джерела. 37 Вавилон стане купою розвалищ, пристановищем шакалів, страховищем і сміховищем, без мешканців. 38 Вони, як леви, рикають разом, як левенята, скиглять. 39 Саме тоді, коли розгарячаться, я справлю їм бенкет і впою їх, щоб подуріли, щоб поснули сном вічним і не прокинулись, – слово Господнє. 40 Я поведу їх на вистинання, немов ягнят, як баранів укупі з козлами.» 41 Ой, як же Вавилон був здобутий, завойована пиха всього світу? Як учинивсь Вавилон пустинею між народами? 42 На Вавилон піднялось море із шумом затопило його хвилями своїми. 43 Міста його стали пустинею, сухою землею та диким полем. Ніхто в них більш не житиме, ніякий чоловік через них не буде переходити. 44 «Я покараю Бела у Вавилоні – вирву з рота в нього те, що він проглинув. Народи вже не будуть більш до нього напливати. Вже бо й мури вавилонські впали. 45 Виходь з-посеред нього, мій народе! Рятуйте кожен свою душу від Господнього палкого гніву! 46 Нехай не мліє у вас серце і не лякається поголосок, що розійдуться по країні; одного року піде така поголоска, а другого – за нею друга. Насильство в краю запанує, вельможа на вельможу встане. 47 Тому настане час, коли я покараю кумирів вавилонських, і вся його земля осоромиться, й усі його побиті лежатимуть посеред нього. 48 Тоді над Вавилоном будуть веселитись земля й небо й усе, що на них живе, бо з півночі рушать спустошники на нього» – слово Господнє. 49 Вавилон теж мусить упасти за ізраїльтян побитих так, як за Вавилон падали побиті усього світу. 50 Ви ж, які спаслися від меча, рушайте, не спиняйтеся; згадайте про Господа здалека, нехай Єрусалим спадає вам на серце. 51 Нам було соромно, коли ми слухали наругу; стид окривав обличчя наше, чужинці бо ввійшли в святиню Господнього дому. 52 «Тому ось настануть дні, – слово Господнє, – і я покараю його кумири, і по всім краю стогнатимуть поранені. 53 Хоч би й під небо Вавилон піднявся, і хоч би укріпив на узвишші свою твердиню, таки прийдуть від мене спустошники на нього» – слово Господнє. 54 Ось чути крик із Вавилону і страшний гук розвалу з Халдейської країни! 55 Господь бо Вавилон спустошить, придушить його гамір великий. Хвилі його ревуть, немов великі води, несеться шумна луна їхня. 56 Надходить бо на нього, на Вавилон, спустошник, вояків його беруть в полон, поламано їхні луки, бо Господь – Бог відплати, відплатить точно. 57 «Я напою доп’яна князів його і його мудреців, його правителів, його начальників та його вояків; вони позасинають сном вічним і не прокинуться вже більше» – слово Царя, Господь сил йому ім’я. 58 Так говорить Господь сил: «Широкі мури вавилонські будуть зрівняні з землею, а високі брами підуть димом. Отак народи працюють лиш даремне, лиш для вогню виснажуються люди.» 59 Наказ, що його дав Єремія Сераї, синові Нерії, сина Махсеї, як той вибирався у Вавилон із Седекією, царем юдейським, на четвертому році його царювання. Серая ж був старший над приміщенням. 60 Єремія списав усе нещастя, що мало впасти на Вавилон, в одній книзі, – все те, що було писано про Вавилон. 61 І сказав Єремія Сераї: «Як прибудеш у Вавилон, гляди, прочитай усі ці слова 62 та й промов: Господи! Ти сам вирік про це місце, що воно буде зруйноване так, що на ньому не буде ні людини, ні скотини, і що воно стане вічною пустинею. 63 Отже, як прочитаєш цю книгу, прив’яжи до неї камінь та й укинь її у середину Ефрату 64 і промов: Отак утоне Вавилон і не вирине більше з того нещастя, що я пошлю на нього.» Досі слова Єремії.

52. Руїна Єрусалиму, Юда йде у неволю

1 Седекії було 21 рік, як став він царем, і царював він у Єрусалимі 11 років. Ім’я матері його – Хамутала. Була вона дочка Єремії з Лівни. 2 Чинив він зло в очах Господніх у всьому, як чинив і Йоаким. 3 Те, що діялось у Єрусалимі та в Юдеї, збудило такий гнів Господній, що він відкинув їх від обличчя свого. Седекія ж збунтувався проти царя вавилонського. 4 На дев’ятому ж році його царювання, десятого місяця, десятого дня місяця прийшов Навуходоносор, цар вавилонський, сам і все його військо, проти Єрусалиму й облягли його, й насипали навкруги нього вал. 5 Місто було в облозі до одинадцятого року царювання Седекії. 6 Четвертого ж місяця, дев’ятого дня місяця, коли голод притиснув місто, і люди не мали що їсти, 7 зроблено пролом у міському мурі, і цар та всі військові люди втекли вночі, вийшовши з міста через ворота між двома мурами коло царського саду, – хоч халдеї й облягали місто, – та й подалися дорогою у степ. 8 Але халдейське військо погналося за царем і наздогнало Седекію в степах єрихонських тоді, як усе його військо порозбігалось від нього. 9 Схопили вони царя та й повели до царя вавилонського у Рівлу, у Хамат-землю, і той вирік над ним засуд. 10 Цар вавилонський звелів повбивати синів Седекії у нього ж перед очима, та й усіх князів юдейських велів повбивати у Рівлі. 11 Седекію ж велів осліпити, закувати в кайдани, відвести у Вавилон і там посадити в тюрму аж до дня його смерти. 12 П’ятого ж місяця, десятого дня місяця, – це був дев’ятнадцятий рік царювання Навуходоносора, царя вавилонського, – Невузардан, начальник охорони, вірний слуга царя вавилонського, прибув у Єрусалим. 13 Він спалив храм Господній, царський палац і всі єрусалимські будинки; усі найкращі будинки пустив димом. 14 Військо ж халдейське, що було при начальникові охорони, повалило всі мури навкруги Єрусалиму. 15 Останок народу, що лишився у місті, й утікачів, які перейшли були до царя вавилонського, а й останок ремісників Невузардан, начальник охорони, переселив. 16 Лише частину бідніших у краю лишив Невузардан, начальник охорони, виноградарями й хліборобами. 17 Халдеї порозбивали мідяні стовпи, що були в Господньому домі, і підніжки й мідне море, що було в Господньому домі, та й позабирали усю мідь з них у Вавилон. 18 Позабирали й казани, лопаточки, ножі, кропильниці й мисочки та ввесь мідяний посуд, що вживано до богослужби. 19 Позабирав начальник охорони й чаші, кадильниці, кропильниці, казани, ліхтарі, мисочки й келехи: усе, що було з щирого золота й зо срібла. 20 Щождо двох стовпів, одного моря й дванадцятьох мідяних волів, що були під ним, та підніжків, що поставив цар Соломон для Господнього дому, то для міді з усього того посуду не було й ваги! 21 Стовпи ж ті були – кожен стовп 18 ліктів заввишки, а щоб зміряти його навкруги, треба було мотузка 12 ліктів завдовжки; товщина його була 4 пальці, а в середині кожен був порожній. 22 На стовпі був мідний вінець, 5 ліктів заввишки, з сіткою й гранатовими яблуками навколо, усе мідне. Те ж саме й на другому вінці. 23 Було ж ґранатових яблук 96, і вони звисали в повітрі, усіх же ґранатових яблук навколо сітки було – сто. 24 Начальник охорони захопив Сераю, першого священика, й Софонію, другого священика, ще й двох одвірних. 25 А з міста взяв одного скопця, що був старшиною над військовими людьми, та сімох двораків царських, що їх знайдено в місті, писаря при військовім начальникові, що збирав людей у країні до військової служби, та 60 чоловік з народу землі, що їх знайдено у місті. 26 Оцих то позабирав Невузардан, начальник охорони, та одвів їх до царя вавилонського у Рівлу; 27 а цар вавилонський повелів їх повбивати у Рівлі, в Хамат-країні. Так виселено Юду з його землі. 28 Ось скільки людей виселив Навуходоносор: на сьомому році – 3023 юдеїв; 29. на вісімнадцятому році Навуходоносора, з Єрусалиму – 832 душі; 30 на двадцять третьому році Навуходоносора Невузардан, начальник охорони, виселив 745 юдеїв. Усього: 4600 душ. 31 На тридцять сьомому році після виселення Йоахина, царя юдейського, дванадцятого місяця, двадцять п’ятого дня місяця, Евіл-Меродах, цар вавилонський, того року, як став царем, помилував Йоахина, царя юдейського, і вивів його з тюрми. 32 Він розмовляв з ним прихильно й поставив його престол над престолами інших царів, що були в нього у Вавилоні, 33 і перемінив на ньому тюремну одіж. Йоахин трапезував увесь час у нього поки життя його. 34 Його постійне утримання давав йому цар вавилонський день-у-день аж до його смерти, докіль було його життя.

Плач Єремії

1. Горе Єрусалиму

1 Яким же самотнім зосталося місто, що було повне люду! Стало немов би вдовою! Воно, що між народами було велике, що князювало над краями, – ось данину платить! 2 Плаче ночами гірко, і сльози його на щоках у нього. З усіх, які його любили, нема нікого, хто б його розважив. Усі його друзі зрадили його, стали для нього ворогами. 3 Юда пішов у неволю по утиску та тяжкім рабстві. Він оселився серед народів, не знайшов спочинку... Усі його гонителі його наздогнали у тіснинах. 4 Дороги на Сіон сумують, ніхто не йде на свята. Всі брами його опустіли, священики його зідхають, дівчата його тужать, і самому йому гірко. 5 Противники його взяли гору, а вороги його щасливі, Господь бо засмутив його за його переступів безліч. Діти його пішли в неволю перед противником. 6 І відійшла від дочки Сіону вся її слава. Князі його немов олені стали, що не знаходять собі паші, і пленталися без сили перед тими, що гнали їх. 7 Єрусалим пригадує собі у дні злиднів та тривоги всі свої скарби, що мав із давніх-давен, – тепер, коли народ його падає в ворожі руки, а допомоги йому немає; його гнобителі дивилися на нього, сміялися з його руїн. 8 Згрішив, згрішив Єрусалим, тим і зробивсь осоружний! Усі, що його поважали, ним гордують, бо бачили його наготу. Та й сам він теж зідхає і обертається назад. 9 Нечистота його на полах у нього, та він про свій кінець не думав; тому й упав так низько, і втішника не має. Споглянь, о Господи, на мої злидні, бо ворог зростає! 10 Противник простяг свою руку на усі його скарби. Він бачив, як погани ввійшли в його святиню, яким ти заборонив вступати в твою громаду. 11 Увесь його народ зідхає, хліба шукає. Скарби свої вони за харч віддали, щоб відживити душу. О, зглянься, Господи,й подивися, як я упідлився! 12 Нехай, вас ніколи таке не спіткає, о, всі ви, що дорогою проходите повз! О, гляньте, подивіться, чи є біль, як мій біль, що мені заподіяно, що ним побив мене Господь у день палаючого гніву свого!

13 З висоти він зіслав вогонь у мої кості, і той пожирає. Він сітку розстелив мені під ноги і завернув мене назад. Він завдав мені смутку, – я повсякденно недужий. 14 Ярмо моїх переступів накладено його рукою; і вони, сплетені докупи, тяжать на моїй шиї. Він підбив мою силу. Видав мене Господь їм у руки, я проти них не можу протистати. 15 Усіх моїх хоробрих повалив Господь посеред мене. Він скликав проти мене збори, щоб знищити моїх юнаків. Господь топтав, немов у винотоці, дівицю – дочку Юди. 16 Тому я плачу, і око моє, око проливає сльози, далеко бо від мене мій утішитель, що відживив би мені душу. Діти мої в смутку, бо ворог узяв гору. 17 Сіон простягнув руки, але немає, хто б його розважив. Господь дав наказ проти Якова, щоб вороги його навкруги нього стали. Єрусалим посеред них занечистився. 18 Господь – справедливий, бо я не слухав його слова. О, вчуйте, благаю, всі народи, гляньте на мою муку! Мої дівчата й мої хлопці поволоклися в неволю. 19 Кличу моїх коханців: але вони мене зрадили. Священики мої й мої старші загинуть у місті, шукаючи собі поживи, щоб відживити душу, 20 Зглянься, о Господи, бо мені сумно! Горить у нутрі в мене, серце моє в мені перевернулось, бо я впертий завжди був проти тебе. У полі меч забрав моїх дітей, а вдома – смерть. 21 Почули, що я стогну, – немає, хто б мене розважив. Усі вороги мої почули про моє нещастя та й зраділи, бо ти вчинив це. Коли б ти вже послав той день, що його заповідав, і вони стали такими, як я! 22 Нехай прийде вся їхня злоба перед тебе; обходься з ними так, як обійшовсь ти зо мною за всі мої переступи, бо я стогну без перестання, і серце моє мліє.

2. Зруйнування Єрусалиму

1 О як же то у своєму гніві Господь захмарив оту дочку Сіону! Кинув з небес на землю вроду Ізраїля! Не спогадав про свій підніжок у день свого гніву. 2 Зруйнував Господь, не пощадив, усі Якова оселі. Він зруйнував у своїм обуренні твердині дочки Юди, повалив їх на землю; царство з його князями збезчестив. 3 У палкому гніві розбив він усю Ізраїля потугу, відвів назад свою правицю перед супостатом. Він запалив у Якові немов би вогонь горючий, що звідусюди пожирає. 4 Він нап’яв лука свого, немов би ворог, випрямивши правицю, немов би противник, і вибив усе, що миле очам; він на намет дочки Сіону вилив огнем свою досаду. 5 Господь неначе ворогом зробився; він зруйнував Ізраїля, зруйнував усі його палаци, знищив його твердині, збільшив дочці Юди плач і лемент. 6 Він спустошив, неначе сад, шатро своє, знищив свій намет зборів. Господь довів до того, що на Сіоні забуто про свята та суботи; і відкинув у палкому гніві царя та священика. 7 Господь відкинув жертовник свій, знехтував своєю святинею; він видав у ворожі руки мури його будинків. Крик знято в Господньому домі, неначе за якогось свята. 8 Господь намислив розвалити мур дочки Сіону; простягнув мотузку, руки не стримав, щоб не руйнувати; засмутив мур і передмур’я, і вони разом тужать. 9 Запались у землю його ворота, розбив він і зламав його засуви. Цар його з князями між народами, немає закону! Навіть його пророки не мають більш від Господа видіння. 10 Сидять на землі мовчки старі дочки Сіону; посипали собі голови порохом, оперезалися вереттям. Схилили голови додолу дівчата єрусалимські. 11 Очі мої змарніли від сліз, нутро кипить у мене, жовч моя виливається на землю з-за погибелі дочки народу мого, бо діти й немовлята мліють по майданах міських. 12 Просять у матерів своїх: «Хліба! Пити!» І умлівають, мов поранені, по майданах міських і виливають свої душі у материнське лоно. 13 Якого свідка маю тобі дати? До чого мені тебе уподобити, дочко єрусалимська? З чим тебе порівняти, щоб тебе потішити, дівице-дочко сіонська? Рана бо твоя велика, немов море; хто тебе вилікувати може? 14 Пророки твої бачили для тебе видіння пусті й оманливі; не розкривали твого беззаконства, щоб відвернути від тебе неволю; вони для тебе віщували пророцтва пусті та облудні. 15 Сплескують руками над тобою всі перехожі; свищуть, кивають головою над єрусалимською дочкою: «То це те місто, що його звали найбільшою красою, радістю всього світу?» 16 Всі вороги твої на тебе пороззявляли пащеки, свищуть, скрегочуть зубами та примовляють: «Проглинули ми його! Оцього дня ми тільки й чекали! Таки дожили, узріли!» 17 Вчинив Господь те, що задумав, виконав своє слово, що був заповів за днів днедавніх; спустошив без пощади, звеселив ворога над тобою, ріг противників твоїх підніс угору. 18 До Господа взивай зо свого серця, дівице – дочко Сіону! Лий потоком сльози днями й ночами! Не давай собі впину, очей твоїх зіницям не давай спокою! 19 Вставай, голоси уночі з початком кожної сторожі. Вилий водою твоє серце перед лицем Господнім. Здійми до нього твої руки за життя твоїх діток, що мліють з голоду на рогах усіх вулиць. 20 О, зглянься, Господи, й подивися: кому ти учинив так? Щоб жінки та їли плід свій, діток, яких плекали? Щоб у святині в Господній убивано священика й пророка? 21 Лежать на вулицях на землі діти й старі люди. Мої дівчата й мої хлопці від меча полягли; ти убив у день твого гніву, ти мордував без милосердя. 22 Ти поскликав, немов на празник, мої страхіття навкруг мене. В день гніву Господа ніхто не втік, не врятувався. Тих, що я випестила, виховала, винищив мій ворог.

3. Скарга; надія; втіха

1 Я – чоловік, що зазнав горя під палицею його гніву. 2 Він вів мене й силував ходити у пітьмі, а не в світлі. 3 Проти мене самого він знову й знову звертає свою руку цілоденно. 4 Він виснажив тіло моє й мою шкіру, він розбив мої кості. 5 Він зводив будову проти мене і оточував мене жовчю та нуждою. 6 Він оселив мене в місцях темних, наче тих, що вже давно померли. 7 Муром обвів мене, щоб я не вийшов; зробив тяжкими мої кайдани. 8 Навіть як я взиваю й допомоги благаю, він відштовхує мою молитву. 9 Дороги мої тесаним камінням закидав, стежки мої викривив він. 10 Ведмедем у засідці зробивсь для мене, левом у сховку. 11 Він збив набік мої дороги, він розірвав мене і обернув на ніщоту. 12 Він нап’яв свого лука і поставив мене стрілі за мету. 13 Дав доступ у моє нутро дітям сагайдака свого. 14 Я став посміховищем для всього мого народу, їх приспівкою цілоденною. 15 Наситив мене гіркотою, і напоїв полином. 16 Він розбив щебенню мої зуби, він повалив мене в попіл. 17 Покинув спокій мою душу, і я забув про щастя. 18 Я мовив: Пропала моя сила, моя на Господа надія! 19 Згадай про мої злидні та мою скорботу, про полин та жовч. 20 Глибоко вбилось усе те мені в пам’ять, і душа моя в мені прибита; 21 Оце пригадую я моєму серцю і тому надіюсь. 22 Ласки Господні не скінчились, не вичерпалось його милосердя. 23 Вони нові щоранку, велика твоя вірність. 24 Господь – мій пай, – моя душа говорить; тому й надіюся на нього, 25 Благий Господь до того, хто його чекає; до душі, яка його шукає. 26 Добре чекати мовчки від Господа спасіння. 27 Добре для людини носити ярмо в юнацтві. 28 Нехай сидить насамоті мовчки, бо він його наклав на нього. 29. Нехай встромить уста свої в порох, ануж: може ще є надія! 30 Нехай наставить тому, хто б’є, щоку, нехай набереться зневаги до наситу! 31 Бо не навіки Господь відкидає. 32 Бо хоч він і засмутить, та знову помилує з доброти своєї великої. 33 Бо він не карає від серця і нерадо засмучує дітей людських. 34 А коли хтось бере під ноги усіх в’язнів країни 35 чи перекручує право людини перед очима Всевишнього, 36 коли ошукує когось у якійсь справі, – хіба Господь того не бачить? 37 Хто щось колись сказав і воно сталось без Господнього веління? 38 Хіба не з уст Всевишнього виходять злидні й нещастя? 39 Чому, поки живе, людина нарікає, чоловік – за кару за гріхи власні? 40 Розвідаймо тільки дороги наші й дізнаймо, повернімося до Господа! 41 Здіймімо серця й руки наші до Бога, що на небі! 42 Ми відпали, збунтувались: ти не простив нам! 43 Огорнув гнівом, гнав нас та убивав немилосердно. 44 Закрив ти себе хмарою, щоб не пройшла молитва. 45 Сміттям та покиддю зробив ти нас серед народів. 46 Всі наші вороги широко уста свої на нас відкрили. 47 Страх і яма нам випала, спустошення й руїна. 48 Потоки вод ллє моє око над руїною дочки народу мого. 49 Око моє стікає без угаву, без перестання, 50 поки Господь з неба не спогляне та не побачить. 51 Око моє печалить мою душу з-за усіх дочок мого міста. 52 Мов пташку, напосілися мене зловити ті, що зо мною ворогують без причини. 53 Життя моє підтяли в ямі й прикидали мене камінням. 54 Води знялися понад голову в мене, і сказав: «Пропав я!» 55 Я візвав твоє ім’я, Господи, із глибокої ями. 56 Почув ти мій голос: «Не затуляй твого вуха від мого стогону, волання мого!» 57 Ти зблизився, коли я візвав до тебе; сказав: «Не бійся!». 58 Ти боронив, о Господи, справи душі моєї; ти викупив моє життя. 59 О Господи, ти бачив мою кривду; розсуди ж мою справу! 60 Ти бачив усю їхню помсту, усі їхні замисли на мене. 61 Ти чув, о Господи, наругу їхню, усі їхні замисли на мене. 62 Уста противників моїх, витівки їхні цілоденне проти мене. 63 Чи вони сидять, чи встають, глянь: я – їхня глумлива пісня. 64 Відплатиш, Господи, їм нагороду за вчинками їхніх рук. 65 Ти їм даси запекле серце; проклін на них твій! 66 Ти гонитимеш їх, о Господи, у гніві і винищиш їх із-під неба.

4. Трагедія Єрусалиму під кінець облоги

1 Як потемніло золото, ой, як змінилося золото найліпше! Розкидане святе каміння по рогах усіх вулиць! 2 Сини Сіону дорогії, що їх, немов щире золото, цінували, – ось мають вартість глиняного посуду, роботи ганчарських рук! 3 Навіть шакали дають груди, своїх щеняток годують; дочка ж мого народу стала жорстока, мов струсі в пустині. 4 Язик від спраги в немовлятка до піднебіння прилипає; маленькі дітки просять хліба, та нікому їм дати. 5 Хто споживав ласощі, по вулицях із голоду умліває; а хто на пурпурі був вихований, той тулиться до гною. 6 Безбожність бо дочки народу мого більша, ніж гріх Содому, який зруйновано за хвилину, і руки над тим не трудились. 7 Князі його були над сніг чистіші, вони були від молока біліші, тіло в них було рум’яне над коралі, сафір – їхня шкіра. 8 Обличчя їхнє стало чорніше за вугіль, на вулиці їх не впізнати; шкіра в них до кісток прилипла, засохла, немов задеревіла. 9 Ліпше тим, що від меча полягли, ніж тим, що з голоду загинули; бо ці конали, виснажені, від нестачі плодів з поля. 10 Своїми ж руками ніжні жінки варили власних дітей, що для них за їжу стали тоді, як гинули дочки народу мого. 11 Виладував Господь своє обурення; він вилив палкий гнів свій, запалив вогонь на Сіоні, який пожер його основи. 12 Не вірили царі землі й усі мешканці світу, що супостат і ворог увійде в ворота єрусалимські. 13 А все те за гріхи його пророків, за його священиків переступи, що серед нього проливали кров праведників. 14 Вони, немов сліпі, вулицями блукали, заплямлені кров’ю, так що не можна було приторкнутись до їхньої одежі. 15 «Геть! Нечистий!» – до них кричали. «Геть, геть, не приторкайтесь!» І якщо втікали, блукаючи між народами, не сміли там проживати. 16 Сам Господь порозсівав їх, щоб на них більш не глядіти. Не було до священиків поваги, ані до старших милосердя. 17 Досі виснажуються наші очі, сподіваючись на ту марну допомогу; з наших башт ми виглядали за народом, що не міг спасти нас. 18 І вони підглядали наші кроки, так, що ми не могли ходити по майданах. Близько кінець наш, сповнились дні наші, бо надійшов кінець наш! 19 Ті, що нас гнали, були прудкіші, ніж орли попід небесами; вони по горах за нами гнались, у пустині на нас засідали. 20 Дух наших ніздер, помазаник Господній, потрапив у їхні ями. Про нього ми казали: «Під його тінню житимемо посеред народів.» 21 Радуйся й веселись, дочко едомська, що живеш у краї Уц! Прийде й до тебе чаша, вп’єшся і ти та й засвітиш тілом. 22 Скінчилась кара за твоє беззаконство, о дочко сіонська, він не займе тебе більше в полон! Твої ж провини, о дочко едомська, і гріхи твої викриє він, покарає!

5. Звернення до Господа