Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Тоді зчинила вся громада великий галас, і люди плакали тієї ночі. 2 І нарікали на Мойсея та на Арона всі сини Ізраїля; і вся громада мовляла до них: “Ой, бодай би ми померли в Єгипетській землі чи бодай би померли в цій пустині! 3 І навіщо то Господь веде нас у ту землю? Щоб полягти нам від меча та щоб жінки наші й діти зробилися здобиччю? Чи ж не ліпше нам повернутися в Єгипет?” 4 І мовляли одне до одного: “Настановімо собі вождя та й повернемось у Єгипет.” 5 Мойсей же з Ароном упали ниць перед усією громадою синів Ізраїля. 6 А Ісус Навин та Калев, син Ефунне, що ходили на розглядини землі, пороздирали на собі одіж 7 і промовили до всієї громади синів Ізраїля: “Земля, що нею переходили ми, щоб розглянути її, – земля ота вельми добра. 8 Коли Господь милостив нам, то він приведе нас у ту землю і дасть її нам: то бо земля, що справді тече молоком та медом. 9 Тільки проти Господа не бунтуйтесь і не полохайтесь людей тієї країни, бо вони для нас, мов хліб. Захисту в них немає, а Господь з нами: не лякайтесь їх.” 10 Та вся громада заговорила, щоб побити їх камінням; аж тут об’явилася слава Господня всім синам Ізраїля у наметі зборів. 11 Промовив Господь до Мойсея: “Так доки ж люд оцей зневажатиме мене, і доки вони не довірятимуть мені, не зважатимуть і на чуда всі ті, що я явив був серед них! 12 Вдарю на них мором і вигублю їх; і виведу з тебе народ більший та сильніший, ніж вони.” 13 І сказав Мойсей до Господа: “Почують єгиптяни, з-поміж котрих випровадив ти з великою потугою твоєю оцей люд, і що скажуть? 14 Та й мешканці цієї країни теж чули, що ти, Господи, посеред людей твоїх, що тебе, Господи, вони віч-на-віч бачать та й що хмара твоя стоїть над ними, і у стовпі хмарному ти йдеш поперед них за дня, а полум’яним стовпом уночі. 15 Тож як уб’єш ти люд оцей, як одного чоловіка, то народи, до яких дійшла чутка про тебе, скажуть: 16 Тому винищив Господь цих людей у пустині, що не здолав їх у ту впровадити землю, про яку їм клявся був. 17 Нехай же возвеличиться сила Господа мого, як то ти обітував. 18 Господь повільний до гніву й багатий милосердям, прощає гріх і переступ, хоч і не залишає нічого безкарно, а карає гріх батьків на дітях до третього й четвертого покоління. 19 Прости ж гріх люду цього з великого милосердя твого, так, як зносив єси люд цей від Єгипту аж досі!” 20 І сказав Господь: “Прощаю на твоє слово. 21 Але так, як я живий і як слави Господньої повна вся земля, 22 усі ті люди, які бачили мою славу й мої чудеса, що я сотворив в Єгипті й у пустині, і таки спокушали мене, ось уже вдесяте не слухали мій голос, – 23 ті люди не побачать землі, що про неї клявсь я їхнім батькам; усі ті, що зневажали мене, не побачать її. 24 Слугу ж мого Калева, за те, що був іншого духу та вірно слідував за мною, введу я в землю, до якої він уже ходив, і нащадки його володітимуть нею. 25 Нехай Амалек та Ханаан живуть собі в долині, а ви взавтра оберніться і рушайте геть у пустиню в напрямі до Червоного моря.” 26 Господь промовив до Мойсея та Арона: 27 “І доки ця ледача юрба нарікатиме на мене? Чув я нарікання синів Ізраїля, що ним докоряють мені. 28 Тож скажи їм: Як живу я – слово Господнє, – зроблю з вами так, як ви наговорили в мої вуха. 29 У пустелі цій поляжуть ваші трупи, усі ви, що були перелічені, усім вашим числом, від двадцятьох років і старше, ви, що нарікали на мене. – 30 Ніхто з вас не ввійде в землю, в якій я, піднісши вгору мою руку, (поклявся) вас оселити, – крім Калева, сина Єфунне та Ісуса Навина. 31 Дітей же ваших, що про них ви казали, мовляв, вони здобиччю стануть, – їх я введу туди, і вони спізнають землю, якою ви нехтували. 32 Ви ж трупом ляжете в цій пустелі. 33 Діти ваші блукатимуть сорок років пустелею, щоб спокутувати ваші беззаконня, поки не зогниють ваші трупи в пустині. 34 За числом сорока днів, що ви розвідували землю, рахуючи один рік за один день, понесете ви кару за гріхи ваші сорок років, щоб зрозуміли, що то значить, як я вас покину. 35 Сам я, Господь, сказав, що так зроблю з ледачою юрбою цією, яка повстала проти мене; в оцій пустині вони загинуть, тут і помруть.” 36 І ті чоловіки, що їх Мойсей посилав на розвідини землі й що, повернувшися, пустили погану поголоску про ту землю і довели всю громаду до нарікання на Мойсея, 37 чоловіки оті, що розпустили лихі вісті про землю, померли на місці перед Господом. 38 Тільки Ісус Навин та Калев, син Єфунне, зосталися живими з тих чоловіків, що ходили на розвідини землі. 39 І коли промовив Мойсей ті слова до синів Ізраїля, засумували люди вельми. 40 А другого дня, вставши вранці, щоб зійти на верх гори, казали: “Ось ми тут, готові вийти на те місце, про яке казав Господь, бо ми згрішили.” 41 І каже Мойсей: “Чому ви переступаєте Господній наказ? Не пощастить вам. 42 Не здіймайтеся, бо нема між вами Господа, – бо інакше поб’ють вас вороги ваші. 43 Там амалекитяни та ханааняни проти вас, поляжете від їхнього меча, бо ви відвернулися від Господа, і Господь не буде з вами.” 44 Та вони таки вперлися вийти на верх гори, хоч ковчег союзу та Мойсей не рушили з-посеред табору. 45 Спустилися тоді амалекитяни та ханааняни, що жили в тих горах, та й розбили їх, і сікли їх аж до Хорми.

15. Безкровні приносини: офіри й жертви 1-31; кара порушника суботи 32-36; китиці на кінцях одежі 37-41

1 Промовив Господь до Мойсея: 2 “Скажи до синів Ізраїля та повідай їм: Коли прийдете в землю вашого поселення, яку оце хочу вам дати, 3 і коли приноситимете вогненну офіру Господеві, чи всепалення, чи жертву, щоб виконати обітницю, чи як добровільні дари у ваші свята, щоб воскурити на честь Господа приємний запах з худоби або з овець, 4 то хто приноситиме Господеві свої приносини, принесе також в офіру десятину ефи питльованої муки, змішаної з чвертю гіна олії, – 5 і додаси до всепалення чи жертви вина на возливання, чверть гіна на кожне ягня. 6 При барані принесеш як офіру дві десятини ефи питльованої муки, змішаної з третиною гіна олії. 7 Вина ж на возливання принесеш третину гіна як приємний запах на честь Господа. 8 А коли принесеш у всепалення чи на жертву бичка, щоб виконати обітницю, чи мирну жертву Господеві, 9 то треба принести до бичка як офіру три десятини ефи питльованої муки, змішаної з половиною гіна олії; 10 а як возливання – принесеш половину гіна вина, щоб воскурити як приємний запах на честь Господа. 11 Так робитимуть при кожному волі й при кожному барані, і при ягняті, і при козеняті. 12 Скільки б не приносили жертв, для кожної зробите так. 13 Кожен тубілець вчинить так, приносивши вогненну жертву як приємний запах на честь Господа. 14 І коли якийсь приходень, що перебуває з вами, або хтось інший між вами у ваших майбутніх поколіннях захоче принести вогненну жертву як приємний запах на честь Господа, то нехай і він так робить, як ви робите. 15 Установа буде одна для вас і для приходня; установа віковічна у ваших поколіннях: як ви, так і приходень буде перед Господом. 16 Закон о один і одне право буде для вас і для приходня, що перебуває з вами.” 17 Господь промовив до Мойсея: 18 “Скажи синам Ізраїля і повідай їм: Коли прийдете в землю, в яку оце веду вас, 19 і коли почнете їсти хліб з тієї землі, то маєте принести дар возношення Господеві. 20 Першого калача з вашого тіста принесете – як дар возношення; принесете його так само, як дар з току. 21 Від першого вашого тіста даватимете Господеві дар возношення у майбутніх поколіннях ваших. 22 Коли ж пропустите щось ненароком і не виконаєте всіх цих заповідей, що Господь об’явив Мойсеєві, 23 себто всього того, що Господь повелів вам через Мойсея, з того дня, як Господь заповів ці заповіді, і потім, у всіх ваших поколіннях, 24 то коли станеться щось таке помилково, з необачности громади, вся громада принесе у всепалення одного бичка як приємний запах на честь Господа, з належною офірою і возливанням, за обрядом, і одного козла на жертву за гріх. 25 І священик відпокутує за всю громаду синів Ізраїля, і проститься їм, бо то була помилка й вони принесли належну вогненну жертву Господеві й жертву за гріх перед Господом за свою помилку. 26 І проститься всій громаді синів Ізраїля і приходневі, що перебуває між ними; бо на ввесь люд упаде всяка помилка. 27 Коли ж одна особа згрішить ненароком, то нехай принесе козу однолітку за гріх. 28 І священик відпокутує перед Господом за душу, що помилково згрішила, ненароком, відправивши за неї покуту, і проститься їй. 29 Чи то для тубільця з-посеред синів Ізраїля, а чи для чужинця, що перебуває між вами, закон один буде у вас для того, хто ненароком провиниться. 30 Хто ж, піднявши руку, заподіє щось лихе, чи буде то тубілець, а чи приходень, то такий ображає Господа і мусить бути викорінений з-поміж свого люду. 31 Зневаживши слово Господа й зламавши його заповідь, душа ота приречена на знищення; гріх її буде на ній.” 32 Раз якось, коли сини Ізраїля були в пустині, знайшли вони чоловіка, що збирав суботнього дня дрова. 33 І взяли його ті, що знайшли, як він збирав дрова, та й привели до Мойсея та до Арона й усієї громади, 34 і віддали його під сторожу, бо ще не знати було, що треба з ним вчинити. 35 І Господь сказав Мойсеєві: “Той чоловік мусить умерти; нехай поб’є його камінням уся громада за табором.” 36 І вивела його вся громада за табір та й побила камінням на смерть, як заповідав Господь Мойсеєві. 37 Сказав Господь Мойсеєві: 38 “Промов до синів Ізраїля і повідай їм, щоб вони й нащадки їхні поробили собі китиці на кінцях своєї одежі та щоб чіпляли ті китиці на кінцях багряними шнурочками 39 І будуть вам китиці на те, щоб ви, бачивши їх, згадували про всі заповіді Господні й виконували їх, і щоб ви не блукали за вашим серцем та вашими очима, які поривають вас до блуду; 40 щоб, пам’ятаючи та виконуючи всі мої заповіді, були ви святими у вашого Бога. 41 Я – Господь, Бог ваш, який вивів вас із Єгипетської землі, щоб бути вам Богом. Я – Господь, Бог ваш.

16. Покарання Кораха з прибічниками за бунт проти Мойсея

1 Корах, син Іцгара, сина Кегата, сина Леві, і Датан з Авірамом, сини Еліява, сина Паллу, сина Рувима, 2 повстали проти Мойсея, і з ними 250 чоловік із синів Ізраїля, князі в громаді, радники на зборах, люди значні. 3 Зібрались вони проти Мойсея та Арона та й промовили до них: “Годі вам! Уся громада, всі – святі, і Господь серед них. Чого ж ви пнетесь високо над Господньою громадою?” 4 Почувши це Мойсей, впав обличчям до землі. 5 А згодом промовив до Кораха й усіх його прибічників: “До завтра! А там сповістить Господь, хто його й хто святий, щоб допустити його до себе; кого він вибрав, того й допустить до себе. 6 Зробіть так: возьміте з собою кадильниці, ти, Кораху, й ви всі з його громади, 7 і покладіть узавтра до них жару, а зверху посипте кадила перед Господом; той, кого вибере Господь, буде святий. Буде з вас, сини Леві!” 8 Промовив далі Мойсей до Кораха: “Ось послухайте, сини Леві. 9 Чи то ж мало вам, що Бог Ізраїля вилучив вас із громади синів Ізраїля та й допустив до себе, щоб ви виконували службу в храмині Господній і стояли перед громадою, послуговуючи їй? 10 А що Господь допустив тебе й усіх твоїх братів, синів Леві, з тобою до себе, то вам оце захотілося ще й священства? 11 Адже ти й усі твої прибічники повстали проти Господа; Арон бо – що він таке, що ви нарікаєте на нього?” 12 І послав Мойсей, щоб покликали Датана й Авірама, синів Еліява, та вони відказали: “Не підемо. 13 Хіба мало того, що ти вивів нас із землі, молоком та медом текучої, щоб поморити нас у пустелі; ти хочеш іще й князювати над нами? 14 Ані в землю, молоком та медом текучу, не привів ти нас, ані клаптика поля, ані виноградника у спадщину не дав нам. Хочеш осліпити очі цих людей? Не підемо.” 15 Розлютився вельми Мойсей і мовив до Господа: “Не зважай на їхню офіру! Ні одного осла не взяв я від них і не заподіяв лиха ні одному з них.” 16 І сказав Мойсей до Кораха: “Ти й усі твої прибічники, станьте взавтра перед Господом, сам ти й вони, та Арон, 17 і візьміть кожен свою кадильницю і покладіть до неї ладану, і принесіть кожен свою кадильницю до Господа, 250 кадильниць; ти й Арон, кожен свою кадильницю.” 18 Узяли вони кожен свою кадильницю, поклали до них жару, насипали зверху ладану та й поставили коло входу в намет зборів разом з Мойсеєм та Ароном. 19 І коли Корах скликав проти них усю громаду до входу в намет зборів, слава Господня з’явилась усій громаді. 20 І промовив Господь до Мойсея та Арона: 21 “Відлучіться від цієї юрби, я вигублю їх в одну мить.” 22 І припали вони обличчям до землі й сказали: “О Боже, Боже духів усіх живих! Один чоловік согрішив, а гнів би твій мав бути на всю громаду?” 23 Господь же промовив до Мойсея: 24 “Скажи до громади: Відійдіть геть навкруги від житла Кораха, Датана й Авірама.” 25 Устав Мойсей та й пішов до Датана й Авірама, а за ними пішли старші Ізраїля. 26 І повелів він людям: “Відступіться від шатер цих злих людей і не торкайтеся нічого, що належить їм, щоб не загинути вам у їхніх гріхах.” 27 І відступилися люди геть навкруги від жител Кораха, Датана й Авірама; а Датан з Авірамом вийшли та й поставали коло входу в свої шатра з жінками, дітьми й немовлятами своїми. 28 І сказав Мойсей: “Ось із чого ви розумієте, що Господь послав мене зробити все те, що я зробив, та що не з власної волі чинив я. 29 Коли вони помруть, як усі люди вмирають, і така сама доля спіткає їх, як усіх людей, то не послав мене Господь. 30 Коли ж Господь сотворить нечуване щось, і земля роззявить рота свого й поглине їх та все, що є в них, і вони зійдуть живими в Шеол, тоді знайте, що ці люди зневажили Господа.” 31 Ледве закінчив він тую мову, як земля під ними розступилася, 32 роззявила рота свого та й поглинула їх самих, домівки їхні й усіх людей, що були в Кораха, та все майно. 33 І провалилися вони й усе, що було в них, живими в Шеол, і земля закрилась над ними, і вони зникли з-поміж громади.

34 І ввесь Ізраїль, що був навколо них, на зойк їхній кинувся тікати; казали бо: “Щоб і нас не проглинула земля!” 35 І вийшов вогонь від Господа й пожер 250 чоловік, що принесли були кадила.

17. Вигребання кадильниць 1-5; нарікання народу 6-15; палиця Арона 16-28

1 Промовив Господь до Мойсея: 2 “Скажи Єлеазарові, синові Арона священика, щоб вигребав з пожарища кадильниці та геть струсив з них жар, вони бо посвячені. 3 З кадильниць отих людей, що проти самих себе згрішили, нехай зроблять тонко ковані бляшки на покриття жертовника, бо їх принесено до Господа, і вони стали святими; будуть вони знаком для синів Ізраїля.” 4 Узяв Єлеазар священик мідяні кадильниці, що їх були принесли ті, які згоріли, та й посплощував їх на покриття жертовника, 5 на спомин синам Ізраїля, щоб ніхто чужий, хто не з потомства Арона, не приступав кадити перед Господом і щоб і з ним не сталось, як із Корахом та його прибічниками, – як ото Господь йому був заповідав через Мойсея. 6 Другого дня вся громада синів Ізраїля стала нарікати на Мойсея та Арона, кажучи: “Погубили ви люд Господній.” 7 І коли громада збиралася проти Мойсея та Арона, вони звернулись до намету зборів, і ось хмара вкрила його, й з’явилася слава Господня. 8. Мойсей та Арон підступили до намету зборів. 9 Промовив Господь до Мойсея: 10 “Відійдіть від цієї громади, я погублю їх в одну мить!” І впали вони обличчям до землі. 11 Мовив Мойсей до Арона: “Візьми кадильницю та поклади до неї з жертовника жару й насип ладану, і йди чимдуж у громаду та відправ за них покуту, бо спалахнув гнів Господній, і почався мор.” 12 Узяв Арон, як сказав Мойсей, кадильницю та й метнувсь у громаду, але мор уже почався між людьми. Насипав він ладану та й заходився справляти покуту за людей. 13 Стояв він між мертвими й живими, і мор припинився. 14 Померло ж від мору 14 700, крім тих, які померли з-за Кораха. 15 І повернувсь Арон до Мойсея, до входу в намет зборів, коли мор припинився. 16 Господь промовив до Мойсея: 17 “Скажи синам Ізраїля і візьми від них по палиці, від кожного покоління, від князя кожного покоління, дванадцять палиць. І на палиці кожного напишеш його ім’я. 18 Ім’я ж Арона напиши на палиці Леві; одна бо лише буде палиця для голови покоління їхніх батьківських домів. 19 Потім покладеш їх у наметі зборів, перед свідоцтвом, де я звичайно зустрічаюся з тобою. 20 І станеться так, що палиця того, кого я вибрав, процвіте; і таким робом я втихомирю навколо мене шемрання синів Ізраїля, що нарікають на вас.” 21 Сказав це Мойсей синам Ізраїля, і подали йому всі їхні князі по палиці від кожного князя, за батьківськими домами їхніми, 12 палиць; і палиця Арона була між їхніми палицями. 22 І поклав Мойсей палиці перед Господом у наметі свідоцтва. 23 Другого дня ввійшов Мойсей у намет свідоцтва, аж ось розквітла палиця Арона, з дому Леві: пустила бруньки, зацвіла квітками й вродила стиглі миґдалі. 24 Виніс Мойсей усі палиці з-перед обличчя Господнього до всіх синів Ізраїля, і побачили вони, і кожен узяв свою палицю.

25 Господь сказав до Мойсея: “Принеси назад Аронову палицю до кивоту завіта, щоб зберегти її як осторогу й ознаку проти синів ворохобних, і нехай припиняться їхні нарікання на мене, щоб не вимерли вони.” 26 І Мойсей зробив так, як заповідав йому Господь, – так і вчинив він. 27 Сини ж Ізраїля промовили до Мойсея: “Глянь лишень, пропадаємо ми, гинемо, всі ми гинемо! 28 Хто тільки наблизиться до храмини Господньої, зараз умирає. Чи то ж усім нам загинути дощенту?”

18. Обов’язки та права священиків і левітів

1 Промовив Господь до Арона: “Ти сам і твої сини й батьківський дім твій з тобою відповідатиме за провину проти святині; та й за переступи щодо вашого священства. 2 І братів твоїх із коліна Леві, з покоління батька твого, ти також допустиш із собою до святині, щоб були вони при тобі й услуговували тобі, коли ти й сини твої з тобою будете перед наметом свідоцтва. 3 Нехай пильнують службу коло тебе й коло всього намету; до посуду ж святині й до жертовника нехай не приступають, щоб не вмерли вони, ні вони, ані ви. 4 Вони будуть при тобі й пильнуватимуть служби при наметі зборів у всякій роботі в наметі; сторонній же не сміє наближатися до вас. 5 Ви доглядатимете святиню і жертовник, щоб не було вже більше гніву на синів Ізраїля. 6 Я взяв братів ваших левітів з-поміж синів Ізраїля, вони передані вам як дар для Господа, щоб виконувати роботу при наметі зборів. 7 Ти ж і сини твої з тобою пильнуватимете ваше священство в усьому, що належить до жертовника й усередині за завісою; як дар передаю вам службу священства; хто ж чужий наблизиться, буде покараний смертю.” 8 Господь промовив до Арона: “Ось я передаю тобі догляд за моїми жертвами возношення. Усе, що посвячують сини Ізраїля, даю я тобі як правну частку і твоїм синам як віковічне право. 9 Ось, що буде твоє з найсвятіших дарів: з усіх жертв, усі їхні приносини на всяку офіру, на всяку жертву за гріх і на всяку жертву за провину, що їх вони приносять мені, – як найсвятіші дари будуть вони тобі й твоїм синам. 10 У пресвятому місці споживатимеш їх; усі чоловічої статі їстимуть їх; вони будуть святими для вас. 11 І воно буде твоє: возношення колихальних жертв синів Ізраїля даю тобі й синам та дочкам твоїм з тобою як віковічне право; кожен чистий у твоєму домі може їх їсти. 12 Усе найліпше з олії, все найліпше з вина й зерна, їхні первоплоди, що приносять їх Господеві, – даю тобі їх. 13 Первоплоди з усього, що родить їхня земля, і що вони принесуть Господеві, твої будуть; кожен чистий у твоєму домі може їх їсти. 14 Усе посвячене в Ізраїлі твоє буде. 15 Усе первородне від усякого тіла, що принесуть Господеві, чи то людина, чи скотина, твоє буде; тільки первородна дитина мусить бути викуплена, і первородне від нечистої скотини мусить бути викуплене. 16 Ти візьмеш за них викуп, від одного місяця життя їхнього, 5 шеклів срібла за твоєю оцінкою, по шеклеві святині, по 20 гер у шеклі. 17 Первістка ж корови або вівці, або кози не викуповуватимеш: вони бо посвячені. Кров’ю їхньою окропиш жертовник, а тук їхній пустиш димом як вогненну жертву на приємний запах Господеві. 18 М’ясо їхнє буде твоє; як колихальна груднина та як права лопатка – буде твоє. 19 Усі жертви возношення святих речей, що їх сини Ізраїля возносять Господеві, даю тобі й синам та дочкам твоїм з тобою у віковічне право; союз непорушний – вічний перед Господом з тобою, а через тебе – й з твоїм потомством.” 20 Господь сказав Аронові: “Не матимеш у їхній землі ніякого спадкоємства, і частки тобі не буде між ними. Я – твоя частка й твоє спадкоємство серед синів Ізраїля. 21 Ось я дав синам Леві у спадщину всі десятини Ізраїля за службу, що вони служать її при наметі зборів. 22 І таким робом сини Ізраїля не приступатимуть більш до намету зборів, щоб не взяти їм гріха на душу й не вмерти. 23 Самі левіти нехай служать службу, вони нехай несуть за те відповідальність. Це установа віковічна у ваших поколіннях. А серед синів Ізраїля вони не матимуть спадщини. 24 Бо дав я левітам у спадщину десятину синів Ізраїля, що вони возносять на жертву Господеві; ось чому сказав я їм, що між синами Ізраїля вони не матимуть ніякого спадкоємства.” 25 Господь промовив до Мойсея: 26 “Скажеш левітам і повідаєш їм: Коли візьмете від синів Ізраїля десятини, що я вам дав від них як вашу спадщину, то принесете з них жертву возношення Господеві, десятину від десятини. 27 І зарахується вам жертва вашого возношення так, як би було це зерно з току чи вино з точила. 28 Таким робом і ви теж вознесете Господеві жертву возношення від усіх ваших десятин, що їх берете від синів Ізраїля, і, як возношення Господнє, дасте Аронові священикові. 29 Від усього, що вам припаде, вознесете всяке возношення Господеві, тобто з усього, що найкраще, щоб його посвятити. 30 І скажеш їм: Коли возноситимете, що найкраще з десятини, то порахується вам, левітам, як прибуток із току й як прибуток з виноградного точила. 31 Вам можна буде його їсти у всякому місці, вам самим та домам вашим; бо це вам плата за службу в наметі зборів. 32 З-за того не буде на вас жадної провини, ви не оскверните тим святих дарів і не вмрете, коли тільки віддасте з того, що найкраще.”

19. Руда ялівка 1-10; занечищення від дотику до мерця 11-22

1 Промовив Господь до Мойсея і до Арона: 2 “Ось установа закону, що заповідає Господь: Скажи синам Ізраїля, щоб привели до тебе руду ялівку без хиби, без ніякого ґанджу, що не було ще ярма на ній. 3 І віддасте її священикові Єлеазарові, а він виведе її геть за табір, і заріжуть її перед ним. 4 І візьме Єлеазар священик собі на палець її крови й покропить сім разів на передній бік намету зборів. 5 А потім спалять ялівку на його очах: шкуру, м’ясо й кров спалять із калом її. 6 Далі візьме священик кедрового дерева, іссопу й кармазину та й кине всередину до багаття, де горітиме ялівка. 7 І випере священик свою одіж і вимиється у воді, а потім можна буде йому ввійти до табору, проте він буде нечистий до вечора. 8 І хто палив ялівку, випере свою одіж у воді, вимиється у воді, та буде нечистий до вечора. 9 Попіл же з ялівки збере якийнебудь чистий чоловік та й висипле його за табором на чистому місці, і зберігатимуть його для громади синів Ізраїля, на воду для очищення, бо то жертва за гріх. 10 Хто збирав попіл з ялівки, випере свою одежу – і буде нечистий до вечора. Це буде синам Ізраїля й приходневі, якийперебуває поміж ними, віковічна установа. 11 Хто доторкнеться до мерця, до трупа якоїнебудь людини, буде нечистий сім день; 12 він очиститься тією водою третього й сьомого дня, і буде чистий; а коли не очиститься третього й сьомого дня, не буде чистий. 13 Кожен, хто доторкнеться до мерця, до трупа якоїнебудь людини, що вмерла, і не очиститься, той осквернив житло Господнє і мусить бути викорінений з Ізраїля; бо він не був окроплений водою очищення, він, отже, буде нечистий – нечистота його ще на ньому. 14 Ось закон: коли хтось умре в шатрі, то кожен, хто ввійде в шатро, і кожен, хто е в ньому, сім день буде нечистий. 15 Усяка відкрита посудина, на якій нема прив’язаної покришки, буде нечиста. 16 Кожен, хто в полі торкнеться вбитого мечем чи мерця (що сам умер), чи людських костей, чи гробу, буде сім день нечистий. 17 І для такого нечистого візьмуть попелу з жертви, спаленої за гріх, і наллють на нього в посудину свіжої води. 18 Хто чистий, візьме іссопу, вмочить у воду та й покропить шатро і все начиння, і всіх людей, що там будуть, і того, хто торкнеться костей чи вбитого, чи просто мерця, чи гробу. 19 Чистий окропить нечистого третього й сьомого дня; і коли він його сьомого дня очистить, той випере свою одежу, вимиється у воді й стане ввечері чистий. 20 Людина ж, що стане нечиста і не очиститься, буде викорінена з-поміж громади, вона бо осквернила святиню Господню: водою очищення її не окроплено, вона нечиста. 21 Це буде для них віковічною установою; і хто кропитиме водою очищення, випере свою одіж, і хто торкнеться очищаючої води, буде нечистий до вечора. 22 Усе, до чого нечистий торкнеться, стане нечисте; і хто до нього доторкнеться, буде нечистий до вечора.”

20. Смерть Марії, сестри Мойсея 1; вода із скелі 2-13; перехід черед Едом 14-21; смерть Арона 22-29

1 Сини Ізраїля прийшли цілою громадою у Сін-пустиню першого місяця, і народ зупинився у Кадеші. Там умерла Марія, і там її поховано. 2 А що не було води для громади, зібрались вони проти Мойсея та Арона, 3 і став народ сваритися з Мойсеєм та промовляти: “Ох, коли б ми були померли, як то повмирали брати наші перед Господом! 4 І навіщо привели ви громаду Господню в оцю пустелю, – щоб і нам тут загинути, і скотині нашій? 5 І навіщо вивели ви нас із Єгипту, – щоб завести нас в оце погане місце, де нема ні землі на сівбу, ні смоковниць, ні винограду, ні гранатів, ні питної води.” 6 Пішли отож Мойсей та Арон від громади в намет зборів і впали обличчям до землі; і з’явилась їм слава Господня. 7. І сказав Господь до Мойсея: 8 “Візьми жезло та збери громаду, ти й твій брат Арон, і на очах їхніх промовите до скелі, і вона дасть вам воду; виведете їм воду зо скелі, і напоїш громаду та їхню скотину.” 9 Узяв Мойсей жезло з-перед Господа, як він повелів йому. 10 І зібрав Мойсей з Ароном громаду перед скелею, і сказав їм: “Слухайте, ворохобники, чи добудемо вам із цієї скелі воду?” 11 І звів Мойсей руку і вдарив жезлом об скелю двічі; і линула сила води, і напилася громада й скотина. 12 Господь же сказав Мойсеєві та Аронові: “За те, що ви не вірили мені, коли треба було показати мою святість в очах Ізраїля, не введете ви цю громаду в землю, що її я дав їм.” 13 Це вода Меріва, де сини Ізраїля ремствували на Господа, і він явив їм свою святість. 14 Мойсей же вислав посланців з Кадешу до едомського царя, щоб ті сказали: “Так каже твій брат Ізраїль: Ти знаєш усі прикрості, що нас спіткали; 15 як батьки наші спустилися в Єгипет, і як ми жили в Єгипті довгий час, і яке лихо єгиптяни заподіяли нам та батькам нашим; 16 і як закликали ми до Господа, і він почув наш голос, і зіслав янгола, і вивів нас із Єгипту; і ось тепер ми у Кадеш-місті, що на самій твоїй границі. 17 Дозволь нам, будь ласка, пройти через твою землю. Не будемо ми йти ні полями, ані виноградниками, і не питимемо води з криниць; ми перейдемо царським шляхом, не звертаючи ні направо, ні наліво, аж поки не перейдемо через твої границі.” 18 Та Едом відказав йому: “Не перейдеш ти в мене, а то з мечем вийду проти тебе.” 19. Сини ж Ізраїля повідали йому: “Ми битим шляхом підемо, а коли питимемо воду, чи то ми, а чи скотина наша, заплатимо тобі за неї; нічого іншого не хочемо, як тільки пішки пройти.” 20 Та він відповів: “Не перейдеш!” І вийшов Едом проти нього з силою озброєного люду. 21 Отак затявсь Едом і не дав Ізраїлеві перейти через свою землю; і звернув Ізраїль набік від нього. 22 Рушили сини Ізраїля з Кадешу та й прийшли цілою громадою до Гор-гори. 23 Господь сказав Мойсеєві та Аронові під Гор-горою, що на границі Едом-землі: 24 “Арон мусить прилучитись до свого народу, бо він не ввійде в землю, що я віддав синам Ізраїля, за те, що ви спротивились моєму велінню при водах Меріви. 25 Візьми Арона та Єлеазара, його сина, і виведи їх на Гор-гору. 26 Зніми з Арона його шати й вдягни в них Єлеазара, його сина; Арон же приєднається до вмерлих, умре там.” 27 І вчинив Мойсей так, як заповідав Господь; зійшли вони на Гср-гору перед очима всієї громади. 28 Зняв Мойсей з Арона його шати та й вдягнув у них Єлеазара, сина його. І вмер Арон там на верху гори, а Мойсей спустився з гори з Єлеазаром. 29 Коли ж уся громада побачила, що Арон помер, заходився плакати за ним увесь дім Ізраїля аж тридцять днів.

21. Знищення Ханаану 1-3; мідяний змій 4-9; Зайордання 10-20; погром аморіїв 21-32; цар Ог башанський 33-35

1 Прочув Ханаан, цар арадський, який жив у Негеві, що Ізраїль іде Атарім-шляхом, то став з ним до бою й полонив декого з них. 2 Тоді Ізраїль обрікся Господеві, кажучи: “Якщо віддаси народ цей у мої руки, то я віддам міста їхні на цілковите знищення.” 3 Вчув Господь голос Ізраїля та й віддав ханаанян в його руки, і він знищив їх та їхні міста. І названо те місце Хорма. 4 І рушили вони від Гор-гори шляхом до Червоного моря, щоб оминути Едом-землю. Та люди в дорозі підупали на дусі, 5 і почали вони нарікати на Бога й на Мойсея: “Для чого вивели ви нас із Єгипту, – щоб повмирати в цій пустелі? Хліба нема, води нема, а той легенький хліб набрид нам!” 6 Тоді Господь наслав на людей вогненних гадюк, і почали вони кусати їх. І вимерло в Ізраїля сила народу. 7 Прийшли люди до Мойсея та й кажуть: “Згрішили ми, бо говорили проти Господа й проти тебе; помолися ж до Господа, щоб віддалив від нас гадюк.” І Мойсей помолився за народ. 8 Господь же мовив до Мойсея: “Зроби собі вогненну гадюку й повісь її на стовпі, а як укусить когось гадюка, то він погляне на неї й зостанеться живий.” 9 І зробив Мойсей мідяного змія й повісив його на стовпі; і коли когонебудь кусала гадюка, то він звертав очі на мідяного змія й лишався живий.

10 Вирушили сини Ізраїля далі в дорогу та й отаборилися в Овоті. 11 Рушили вони з Овоту й стали табором в Іє-га-Аварім, у пустелі, що перед Моавом на схід сонця. 12 Звідтіль же знялися й отаборилися над потоком Зеред. 13 Двигнувшися звідти, стали табором на другому боці Арнона, що в пустелі, яка виходить із краю аморіїв; бо Арнон то границя Моава, між моавитянами та аморіями. 14 Тим то й сказано у книзі воєн Господніх: Вагев біля Суфа й долина Арнона, 15 і схил долин, що простягається аж до Ар та спирається об границі Моава. 16 А звідти рушили до Бееру; це той колодязь, про котрий казав Господь Мойсеєві: “Збери народ, дам їм воду.” 17 Тоді то Ізраїль заспівав таку пісню: Угору вода з криниці, приспівуйте їй. 18 Криниця, що копали дуки, князі народу рили берлом та жезлами. – 3 пустині ж двигнулися до Маттани. 19 А з Маттани у Нахлієл, з Нахлієлу до Бамоту; 20 з Бамоту в долину, що на полях Моава до верху Пізга, який височіє над сухим степом. 21 І вислав Ізраїль посланців до Сихона, аморійського царя, щоб сказали вони: 22 “Дозволь мені перейти через твою землю; не будемо звертати ні на поля, ні на виноградники, не питимемо води з колодязів; головним шляхом ітимемо, аж поки не вийдемо поза твої границі.” 23 Та не дозволив Сихон Ізраїлеві перейти через свою землю; зібрав він увесь люд свій та й вийшов проти Ізраїля в пустелю, а прибувши до Ягци, заходився воюватися з Ізраїлем. 24 Та Ізраїль посік його мечем і посів його землю від Арнона до Яббока, аж до аммоніїв; Язер бо був границею аммоніїв. 25 І здобув Ізраїль усі міста оті й оселився в них: у Хешбоні та в усіх приналежних до нього місцевостях. 26 Бо Хешбон був містом Сихона, аморійського царя; і цей бився з попереднім моавським царем та й забрав у нього всю землю до Арнона. 27 Тим то й співають: Увійдіте до Хешбона, віщі! Хай буде відбудований, нехай постане знову місто Сихона; 28 бо вийшов вогонь із Хешбона, з міста Сихона пожежа, та й пожерла міста Моава, поглинула узвишшя над Арноном. 29 Горе тобі, Моаве! Пропав ти, народе Кемоша! Видав синів своїх він на поталу, дочок своїх у неволю Сихонові, цареві аморіїв. 30 Але на них ми ринулись, і загинув Хешбон, пропав Дівон, зруйнували ми все аж до Нофи, що близько лежить коло Медви. 31 – Отак осівсь Ізраїль у землі Аморійській. 32 Мойсей послав на розвідини до Язеру; і здобули вони приналежні до нього села та й вигнали аморіїв, що там були. 33 Потім завернули й пішли вгору шляхом до Башану. Та вийшов проти них Ог, цар башанський, сам він та ввесь люд його, воюватися з ними біля Едреї. 34 Сказав Господь Мойсеєві: “Не бійся його, бо я віддав у твої руки його й увесь народ його й увесь край його і зробиш із ним те, що зробив єси з Сихоном, царем аморійським, який жив у Хешбоні.” 35 І повбивали вони його та синів його й увесь народ його, тож не лишився ні один із них живий; і здобули його країну.

22. У степах Моава 1; Балак та Валаам 2-41

1 Вирушили сини Ізраїля та й отаборились у степах моавських, по другому боці Йордану, навпроти Єрихону. 2 Балак же, син Ціпора, довідався про все, що заподіяв Ізраїль аморіям. 3 Злякалися моавитяни вельми того люду, бо було його багато, і огорнув їх страх перед синами Ізраїля. 4 І казали моавитяни старшим мідіянським: “Ось тепер об’їсть оця голота геть усе навкруги нас, як то об’їдає віл траву в полі.” А був тоді царем моавським Балак, син Ціпора. 5 Послав він посланців до Валаама, сина Беора, у Петор, що над рікою, в землі синів його народу, щоб покликати його та й сказати: “Ось народ вийшов з Єгипту й покрив обличчя землі, та й осівся навпроти мене. 6 Тож прийди, прошу, та прокляни мені народ оцей, бо він дужчий за мене. Може, вдасться мені розбити його й вигнати з країни; бо знаю, кого ти благословиш, той благословен, кого ж прокленеш, проклят буде той.” 7 І пішли старші моавські та мідіянські з дарунками в руках за заклинання. Прийшли вони до Валаама та й переказали йому слова Балака. 8 Той же повідав їм: “Переночуйте отут сю ніч, і я дам вам відповідь так, як Господь мені скаже.” Князі моавські й зостались у Валаама. 9 Прийшов Бог до Валаама та й каже: “Що то за люди в тебе?” 10 Валаам і відказує Богові: “Балак, син Ціпора, цар моавський, послав мені сказати: 11 ось народ вийшов з Єгипту та й укрив обличчя землі; тож прийди, проклени мені його, може я подужаю його в бою і вижену геть.” 12 І каже Бог Валаамові: “Не йди з ними й народ не проклинай, він бо благословенний.” 13 Устав Валаам уранці й сказав князям Балака: “Йдіть самі у вашу країну, бо не схотів Господь дозволити мені йти з вами.” 14. Устали й князі моавські, а прийшовши до Балака, повідали: “Не схотів Валаам іти з нами.” 15 Тоді послав Балак знову князів, ще поважніших, ніж ті, й було їх більше. 16 Прибули вони до Валаама та й кажуть до нього: “Так мовить Балак, син Ціпора: Не відмовляйся, прошу, прийти до мене. 17 Я тебе вельми за те вшаную і вчиню все, що мені скажеш; прийди ж, будь ласкав, проклени мені народ отой!” 18 Відрік Валаам і повідав слугам Балака: “Навіть якби Балак давав мені дім свій, повний срібла й золота, то я не міг би переступити наказ Господа, Бога мого, ні в малому, ні у великому. 19 Але все ж таки зостаньтеся, прошу, ви й цієї ночі тут, а я довідаюся, що скаже мені Господь знову.” 20 Прийшов Бог уночі до Валаама та й каже до нього: “Та вже коли ті люди прийшли по тебе, то вставай, іди з ними; але чинитимеш тільки те, що я тобі повім.” 21 Устав Валаам уранці, осідлав ослицю і рушив у дорогу з моавськими князями. 22 Гнів Божий запалав за те, що пішов він, і ангел Господній став на шляху, щоб загородити йому: той же був верхи на ослиці й двоє слуг його з ним. 23 Уздріла ослиця ангела Господнього, що стояв на дорозі, й голий меч у руці в нього та й звернула з дороги й пішла полем. І почав Валаам бити ослицю, аби завернула на шлях. 24 Але ангел став на вузькій стежці між виноградниками: стіна з одного боку й стіна з другого боку. 25 Як же уздріла ослиця ангела, то присунулася до муру й придавила трохи Валаамову ногу; він знову став бити її. 26 Тоді ангел Господній пройшов далі наперед і став на вузькому місці, де було не спосіб звернути ні праворуч, ні ліворуч. 27 Уздрівши ж ослиця ангела Господнього, лягла під Валаамом додолу; і запалав Валаам гнівом та й запопався бити ослицю палицею. 28 Розтулив тоді Господь рота ослиці, й вона мовила до Валаама: “Що бо я скоїла тобі, що б’єш мене вже втрете?” 29 І відказав Валаам ослиці: “Бо ти глумишся з мене; був би в мене меч у руці, я вбив би тебе на місці.” 30 А ослиця до Валаама: “Чи я ж не твоя ослиця, на якій ти завжди їздив відколи живеш і аж посьогодні? Хіба я звикла так поступати з тобою?” А він до неї: Ні. 31 Тут відкрив Господь очі Валаамові, й побачив той ангела Господнього, що стояв на дорозі, та голий меч у руці в нього. І вклонився він, і припав обличчям до землі.