Розділ «СВЯТЕ ПИСЬМО»

1 Згадай, о Господи, що сталося з нами! Глянь, подивись на наругу нашу! 2 Спадщина наша припала зайдам, доми наші – чужинцям. 3 Ми сироти без батька, і, а наші матері немов удовиці. 4 Воду нашу за гроші п’ємо, дрова наші набуваємо за плату. 5 Ярмо в нас на шиї, нами поганяють; працюємо, нема нам відпочинку. 6 Ми до Єгипту простягаєм руку та до Ашшуру, щоб насититись хлібом. 7 Батьки наші згрішили, та їх нема вже, а ми несемо кару за їхні беззаконства. 8 Раби над нами вередують, і нікому нас визволити з їхніх рук. 9 Ціною нашого життя здобуваємо хліб свій, наражені мечеві пустині. 10 Шкіра на нас, як піч, гаряча від пекучої голоднечі. 11 Жінок знечещено в Сіоні, дівчат – у містах юдейських. 12 Повішено князів їхніми руками, обличчя старших не поважано. 13 Хлопці носили жорна, а діти спотикались під дровами. 14 Старші в воротях уже більш не сідають, хлопці вже більш не бавляться. 15 Погасла радість у нашім серці, танки наші на жалобу змінились. 16 Вінець упав з голови в нас. Ой, горе нам, бо ми згрішили! 17 От чому серце ниє у нас, ось чому в очах у нас потемніло. 18 Бо гора Сіон опустіла, лисиці бродять по ній! 19 Ти ж, Господи, повіки перебуваєш; престол твій з роду й до роду. 20 Чому ти нас назавжди забуваєш і нас так надовго покидаєш? 21 Наверни нас, Господи, до себе, і ми повернемось: обнови наші дні, як було колись. 22 Невже ти зовсім нас відкинув, на нас без міри прогнівався?

Книга Пророка Варуха

1. Заголовок 1-2; прочитання книжки у Вавилоні 3-9; вислання грошей до Єрусалиму 10-14; визнання провини 15-22

1 Ось слова книги, що їх написав Варух, син Нерії, сина Махсеї, сина Седекії, сина Хасадії, сина Хілкії, у Вавилоні, 2 п’ятого року, сьомого дня п’ятого місяця, того часу, коли халдеї здобули Єрусалим та спалили його. 3 Варух прочитав слова цієї книги перед Єхонією, сином Йоакима, царем юдейським, і перед усім народом, який зійшовся, щоб слухати читання книги, 4 перед вельможами й царськими синами, перед старшими й перед усім людом, від найменшого до найбільшого, перед усіма тими, що жили в Вавилоні, при річці Суд. 5 І плакав народ, постив і молився перед Господом; 6 і зібрали грошей, хто скільки міг, 7 і послали в Єрусалим до священика Йоакима, сина Хілкії, сина Шалома, й до інших єреїв та до всього люду, що був з ним в Єрусалимі. 8 Варух узяв був, десятого дня місяця Сівана, посуд дому Господнього, забраний з храму, щоб його повернути назад у край Юдейський, посуд срібний, що його зробив Седекія, син Йосії, цар юдейський; 9 тоді як ото Навуходоносор, цар вавилонський, виселив з Єрусалиму й відвів у Вавилон Єхонію, князів, слюсарів, вельмож та простий люд. 10 Вони переказали: – Оце висилаємо вам гроші: купіть за ці гроші жертв на всепалення і за гріхи, ще й кадило; зробіть офіри й принесіть на жертовнику Господа, Бога нашого. 11 Молітеся також і за життя Навуходоносора, царя вавилонського, і за життя Валтасара, його сина, щоб дні їхні були, як дні неба на землі, 12 і щоб Бог дав нам силу й просвітив наші очі, щоб нам жити в тіні Навуходоносора, вавилонського царя, та в тіні Валтасара, його сина, служити їм довгий час і знайти ласку перед ними. 13 За нас також молітеся до Господа, Бога нашого, бо ми згрішили проти Господа, Бога нашого, і гнів Господа та обурення його не відвернулися від нас по нинішний день. 14 Читайте оцю книгу, що ми вам посилаємо, щоб ви про неї звістили в домі Господнім, під час свята й у дні зборів, 15 та й скажіте: Господу, Богу нашому, належить справедливість, а нам сором на обличчях наших, як воно й є нині, – юдеям, мешканцям Єрусалиму, 16 царям нашим, князям нашим, священикам нашим, пророкам нашим та батькам нашим, 17 бо ми згрішили перед Господом; 18 ми були неслухняні супроти нього, не слухалися голосу Господа, Бога нашого, щоб ходити за заповідями, що Господь дав нам. 19 З того часу, коли Господь вивів з Єгипетського краю батьків наших, аж понині, були ми неслухняні супроти Господа, Бога нашого, й відвертались, не слухалися його голосу. 20 Тому й упали на нас нещастя та прокляття, що їх Господь заповів через Мойсея, слугу свого, того дня, коли вивів був батьків наших з Єгипетського краю, щоб дати нам землю, що тече молоком та медом, як воно й є нині. 21 Ми не послухалися голосу Господа, Бога нашого, згідно з усіма словами пророків, яких він послав до нас. 22 Кожний з нас пішов за забаганками свого лихого серця, щоб служити іншим богам та чинити зло перед очима Господа, Бога нашого.

2. Справедлива кара 1-10; благання про ласку 11-18; визнання своєї провини 19-26; обітниця про поворот 27-35

1 Тому й здійснив Господь слово своє, що виповів був проти нас і проти правителів наших, які правили Ізраїлем, проти царів наших, проти князів наших, проти ізраїльтян та проти юдеїв. 2 Під усім простором небесним не було зроблено того, що він учинив у Єрусалимі згідно з написаним у законі Мойсея, 3 що кожний з нас їстиме м’ясо свого сина, кожен – м’ясо своєї дочки. 4 Він видав їх у підлеглість усім царствам, що навкруги нас, на наругу й дивовижу усім народам навколо, куди Господь їх порозкидав. 5 І вони були під сподом замість бути зверху, за те, що ми згрішили супроти Господа, Бога нашого, й не слухались його голосу. 6 Господеві, Богу нашому, справедливість, нам же та батькам нашим – сором на обличчях наших, як воно й є нині. 7 Усі ті нещастя, що Господь заповів проти нас, спіткали нас, 8 і ми не благали обличчя Господнє й не відвернулись – кожний з нас – від думок нашого лукавого серця. 9 І Господь невсипущий був над нещастям, тож і навів їх на нас, бо Господь справедливий у всіх ділах своїх, що про них нам заповідав. 10 Та ми не слухалися голосу його, не ходили за Господніми веліннями, що їх він був виставив перед нами. 11 Тож і тепер, Господи, Боже Ізраїля, що вивів єси народ твій з Єгипетського краю сильною рукою знаками та чудесами, потугою великою та раменом високим, і звеличився єси ім’ям своїм, як воно й є нині, – 12 згрішили ми, були нечестиві, були несправедливі, Господи Боже наш, супроти всіх твоїх заповідей. 13 Нехай же твій гнів відвернеться від нас, бо мало нас лишилось між народами, де ти порозкидав нас. 14 Вислухай, Господи, нашу молитву й наше благання, і визволь нас, себе ради, й дай нам ласку в тих, які відвели нас у полон, 15 щоб уся земля знала, що ти Господь, Бог наш, бо ім’я твоє прикликане на Ізраїля та на рід його. 16 Господи, споглянь із твого святого житла й згадай за нас, прихили, Господи, своє вухо й вислухай! 17 Розплющ свої очі й подивися, бо не мертві в аді, що їхній дух у них узято з їхнього нутра, дадуть Господеві славу і справедливість, 18 лише душа, що уболіває понад міру, те, що ходить зігнуте й безсиле, та очі померклі й душа голодна – воздадуть тобі, Господи, славу й справедливість. 19 Не заради заслуг батьків наших та царів наших зливаємо ми наше благання перед тобою, Господи, Боже наш. 20 Ти бо зіслав на нас гнів твій і твоє обурення, як заповів був через слуг твоїх пророків, мовлявши: 21 «Так говорить Господь: Нахиліть вашу шию і служіть цареві вавилонському, й ви осядете в землі, що її я дав батькам вашим. 22 Коли ж ви не послухаєтесь голосу Господнього, не служитимете вавилонському цареві, 23 то я зроблю так, що по містах Юди й у Єрусалимі вмовкне голос веселощів та радощів голос, голос молодого й голос молодої, й увесь край стане безлюдним, без мешканців.» 24 Та ми не послухали голосу твого й не служили вавилонському цареві; тоді ти здійснив свої слова, які заповів єси через своїх слуг пророків, мовляв, кості царів наших і кості батьків наших будуть викинуті з їхнього місця. 25 І ось вони справді викинуті на спеку дня й на холод ночі. Вони померли серед страшної нужди з голоду, від меча й від пошести. 26 І вчинив єси зо свого дому, що на нього прикликане твоє ім’я, те, чим він є сьогодні, з-за злоби дому Ізраїля та дому Юди. 27 Однак, ти, Господи, Боже наш, чинив з нами за всією твоєю добротою й за всією твоєю милістю, 28 як заповів єси був через слугу свого Мойсея, коли був повелів йому перед синами Ізраїля списати твій закон, мовлявши: 29. «Як ви не послухаєтесь мого голосу, ота велика сила народу напевно стане малою між народами, серед яких я вас порозкидаю; 30 бо знаю, що вони мене не послухаються, це бо народ тугошиїй. А в країні їхнього вигнання вони схаменуться 31 й зрозуміють, що я – Господь, Бог їхній. Я дам їм серце й вуха, що будуть слухати, 32 і вони прославлять мене в землі свого вигнання та й згадають моє ім’я 33 і відвернуться від своєї впертости і від своїх лихих учинків, коли пригадають собі долю своїх батьків, які згрішили перед Господом. 34 Тоді я поверну їх назад у край, про який я клявся їхнім батькам Авраамові, Ісаакові та Якову, і вони ним заволодіють. Я розмножу їх і вони не поменшають. 35 Я заключу з ними союз вічний і буду їхнім Богом, а вони будуть моїм народом. Я не прожену більше свого народу, Ізраїля, з землі, яку я їм дав.»

3. Благання про визвіл 1-8; шлях до мудрости 9-31; вона Божа 32-36; і уділена людям 37-38

1 Господи Вседержителю, Боже Ізраїля, душа скорботна й дух прибитий взиває до тебе: 2 Вислухай, Господи, і змилуйсь, бо ми згрішили супроти тебе. 3 Ти возсідаєш на троні відвічно, ми ж вікуємо в загибелі. 4 Господи Вседержителю, Боже Ізраїля! Вислухай молитву тих в Ізраїлі, що призначені на смерть, і синів тих, які згрішили проти тебе, які не слухали голосу Господа, свого Бога, через віщо нас і обсіла біда. 5 Не споминай переступів батьків наших, але згадай того часу про твою могутність і твоє ім’я; 6 ти – Господь, Бог наш, і ми восхвалимо тебе, Господи, 7 бо ти тому вклав острах перед тобою у наше серце, щоб ми прикликали твоє ім’я. Ми прославимо тебе під час нашого вигнання, бож ми викинули з свого серця всю несправедливість наших батьків, які згрішили перед тобою. 8 Ось ми сьогодні на нашому вигнанні, куди ти нас порозкидав на наругу, на прокляття й на кару за всі провини батьків наших, які відступили від Господа, Бога нашого. 9 Слухай, Ізраїлю, заповіді життя, насторож вухо, щоб розсудку навчитись. 10 Чому, Ізраїлю, через віщо сидиш у краї ворожім, марнієш у землі чужосторонній? 11 Ти мертвими опоганився, тебе вважають побіч тих, що в аді. 12 Бо ти полишив джерело мудрости. 13 Якщо б ти ходив шляхом Божим, ти жив би вічно в мирі. 14 Збагни, де знання і де сила, де розум, щоб тобі також знати, де довголіття, де життя, де світло очей та мир. 15 Хто знайшов її місце? Хто ввійшов у її скарби? 16 Де начальники народів і ті, що земних звірів опанували, 17 ті, що з небесним птаством гралися, ті, які накопичували золото й срібло, предмет людського уповання, і майно яких краю не мало? 18 Де ті, що так старанно обробляли срібло, що діла їхні були недослідимі? 19 Нема їх, вони спустились до аду, і на їхнє місце інші постали. 20 Молодші уздріли світло і на землі жили, але дороги мудрости не спізнали, 21 ані її стежок не збагнули, ані її не прийняли; так само й їхні діти далеко віддалились від її дороги. 22 Не було про неї чути в Ханаані, не було її видно у Темані. 23 Навіть сини Агарі, що на цій землі розуму шукають, і купці Мідіяну та Теми, що в притчах розмовляють та розуму шукають, дороги мудрости не взнали, ані стежок до неї не відкрили. 24 Який же він, Ізраїлю, великий, – дім Божий! Яке просторе місце, де володіє він! 25 Великий і безкраїй, звисочений і незміренний! 26 Там велетні народились, славетні спервовіку, високі на зріст, боєздатні. 27 Але не їх Бог собі вибрав, не їм вказав, як прямувати до знання, 28 тим і загинули, не мавши науки, пропали з-за свого безуму. 29. Хто знявсь на небо, узяв її звідти і зніс із хмар додолу? 30 Хто пройшов море, знайшов її, і придбав її за золото найдобірніше? 31 Ніхто не відає її дороги, ніхто стежки її не знає. 32 Та той, хто відає все, знає її; він розумом своїм звідав, – він, який землю утвердив повіки, четвероногими виповнив її; 33 який посилає світло, – і воно йде, закликає його, – і воно його слухається, тремтівши. 34 Зорі блищать на своїх чатах і веселяться; 35покличе їх, – вони відкликаються: «Ось ми!» І світять радісно для того, хто створив їх. 36 Такий наш Бог; ніхто йому не рівний! 37 Він звідав усі дороги знання і дав його Якову, слузі своєму, Ізраїлеві, улюбленцеві своєму. 38 А потім вона й на землі з’явилась і з людьми перебувала.

4. Мудрість у законі 1-4; кара не на довгий час 5-9; голосіння Єрусалиму 10-13; провід у дорозі 14-16; Божа допомога 17-20; визволення наближається 21-35; поворот виселенців 36-37

1 Вона – це книга велінь Божих, закон, що перебуває вічно. Усі ті, які пильнують її, будуть жити; а ті що покидають її, повмирають. 2 Повернись, Якове, вхопись її; простуй до її блиску, до її світла. 3 Не віддавай іншому своєї слави, своїх пільг – народові чужому! 4 Які ж бо ми, Ізраїлю, щасливі, – бо те, що вгодне Богові, знане нам! 5 Бадьорся, мій народе, пропам’ятко Ізраїлів! 6. Ви були продані народам не на загин, але через те, що прогнівили Бога, вас ворогам віддано. 7 Ви бо роздратували того, хто створив вас, жертвувавши не Богові, а демонам. 8 Забули того, що годував вас, відвічного Бога, і засмутили Єрусалим, вашу годувальницю. 9 Бо, бачивши той гнів, який зійшов на вас від Бога, вона мовила: «Послухайте, сусідки Сіону! Навів Бог на мене великий смуток. 10 Я бачила неволю моїх синів і моїх дочок, яку наслав на них Предвічний. 11 Я з радістю годувала їх, а відпустила із плачем та смутком. 12 Ніхто хай не радіє надо мною, що стала удовою, покинутою всіма. З-за гріхів дітей моїх я опустіла, бо відхилились вони від Божого закону; 13 про його заповіді знати не хотіли, шляхом його велінь не простували, ані стежками навчань не ступали, по його правді. 14 Хай прийдуть сусідки Сіону! Згадайте про неволю моїх синів і дочок, яку зіслав на них Предвічний. 15 Бо він наслав на них народ здалека, народ зухвалий, чужомовний який до старих не має шани, який до дітей милосердя не має; 16 який забрав геть улюбленців удовиці і лишив її самітною, без дочок. 17 Як мені допомогти вам? 18 Той, хто попустив на вас оті лиха, визволить вас із рук ворогів ваших. 19 Рушайте, діти, рушайте, а я, полишена, залишуся самотою! 20 Я скинула одежу щастя, накинула свою молитовну волосяницю; взиватиму до Вічного по всі дні мої. 21 Бадьортеся, діти, закликайте до Бога! Він визволить вас від насильства, від рук ворожих. 22 Бо я сподіваюсь від Предвічного для вас рятунку, і прийде мені радість від Святого через ту милость, що надійде вам незабаром від Предвічного, вашого Спасителя. 23 Я випровадила вас із смутком та сльозами, та Бог мені вас, із радістю і веселощами, поверне назавжди. 24 Бо як нині сусідки Сіону бачать полон ваш, так узріють вони незабаром, зіслане Богом, спасіння, яке прийде до вас із славою великою та Вічного блиском. 25 Мої діти, терпляче переносіте гнів, що прийшов на вас від Бога. Переслідував тебе ворог твій, але ти скоро його загибель побачиш і на карк йому наступиш. 26 Мої ніжні діти ходили дорогами тряскими, їх ухоплено, неначе череду, яку ворог забирає. 27 Бадьортеся, дітки, закликайте до Бога, бо той, хто попустив на вас це лихо, про вас згадає! 28 А що ваша думка була звернена на те, щоб блукати геть від Бога, то, навернувшись, удесятеро більш його шукайте. 29. Бо той, хто попустив на вас нещастя, поверне вам спасіння й радість вічну.» 30 Бадьорся, Єрусалиме, бо той, хто тобі дав ім’я, тебе потішить. 31 Горе тим, які тебе утискали і раділи твоїм падінням! 32 Горе містам, яким служили твої діти! Горе місту, яке твоїх синів узяло в полон! 33 Бо як воно раділо твоїм падінням і веселилось твоїм занепадом, так буде сумувати над власним запустінням. 34 Я заберу в нього радість велелюдного міста, і його бундючність обернеться на смуток. 35 Вічного вогонь опаде його багатоденне, демони житимуть у ньому довгочасно. 36 Поглянь на схід, Єрусалиме, подивися на радість, що йде тобі від Бога! 37 Ось бо повертаються твої сини, яких ти була відпустила. Повертаються громадою зі сходу на захід, на веління Святого, радіючи Божого славою.

5. Далі про поворот

1 Скинь, Єрусалиме, одежу твого смутку й недолі, надягни назавжди красу Божої величі! 2 Вдягнись у плащ Божої правди, вклади на голову вінець величі Предвічного. 3 Бо Бог явить твою славу усій піднебесній. 4 Ім’я твоє буде від Бога ось яке навіки: «Мир справедливости і слава побожности.» 5 Підведись, Єрусалиме, і стань на високості та й глянь на схід: ось твої діти, зібрані від заходу сонця аж до сходу словом Святого, радіють, що Бог згадав їх. 6 Вийшли бо з тебе пішки, гонені ворогами, а Бог приводить їх назад до тебе, і їх несуть у славі, мов на престолі царськім. 7 Бо Бог повелів знизити кожну високу гору й у сі пагорби відвічні, провалля ж заповнити, утворити з них рівнину, щоб Ізраїль ступав безпечно у величі Божій. 8. Ліси й кожне дерево запашне на веління Боже Ізраїлеві тінь даватимуть. 9 Бо Бог вестиме з радістю Ізраїля до світла величі своєї, – милостиво й справедливо.

Лист Єремії

Причина появи листа, адресованого до виселенців у Вавилоні 1-6; ідоли – діло людських рук 7-14; вони призначені на загладу 15-22; без життя 23-28; без сили 29-39; культ їх без вартости 40-44; речі ці – безпомічні 45-51; вони цілковито без значення 52-64; без Божої сили 65-68; заслуговують на цілковиту погорду 69-72

Відпис листа, надісланого від Єремії до тих, яких мав відвести вавилонський цар як полонених у Вавилон, щоб оповісти їм, що Бог заповідав йому. 1 За гріхи, що ними ви згрішили перед Богом, будете відведені Навуходоносором, царем вавилонян, як полонені у Вавилон. 2 Увійшовши ж у Вавилон, ви пробудете там багато років, довгий час, аж до сьомого покоління, а після того я виведу вас звідти в мирі. 3 Тепер у Вавилоні ви побачите богів срібних, золотих і дерев’яних, яких носитимуть на плечах і які наганяють страх поганам. 4 Тож глядіть, щоб ви, наподоблюючись до чужинців, не стали до них подібні й щоб вас не охопив страх перед тими (богами), 5 коли побачите народ перед ними й за ними у поклоні їм. Скажіть тоді у своєму серці: «Тобі, Владико, належить поклонятись!» 6 Бо ангел мій буде з вами; він пильнуватиме ваші душі. 7 Язик у них обтесав тесля, їх покрито золотом та сріблом, тож вони не справжні й не можуть говорити. 8 І немов для дівчини, що любить прикраси, вони беруть золото й виробляють вінці на голови своїм богам. 9 А часом буває, що жерці крадуть у своїх богів золото та срібло й витрачують його на себе самих, а то й дають повіям, що зверху на покрівлі. 10 І прикрашають їх одежею, немов людей, отих богів срібних, золотих та дерев’яних, які не можуть себе захистити ані від іржі, ані від черви. 11 Вони зодягнені в одежу з кармазину, але їм треба стирати з лиця порох, що в храмі, така його на них сила. 12 В декотрого з них, як у людини, берло, наче в судді краю, однак він не може вбити того, хто його зневажає. 13 Інший держить у правиці меч та сокиру, але він неспроможний оборонити себе ні в битві, ні від розбишак. 14 З того, отже, ясно, що то не боги, і ви їх не бійтесь. 15 Бо так, як посуд, що з нього користується людина, коли його розбити, нездатний ні до чого, так воно й з їхніми богами, яких вони ставлять у храмах. 16 Очі в них повні пороху, що його здіймають ноги тих, які входять. 17 І так, як навколо зачиняються ворота за тим, хто царя зневажив і хто має йти на страту, так само й жерці зміцнюють їхні храми дверми, замками та засувами, щоб злодії їх не обдерли. 18 Вони засвічують для них більше світильників, ніж для себе, але боги ті ні одного з них не можуть бачити. 19 Вони, немов бантини в храмі, що середини їхні, як кажуть, сточує черва, яка з землі вилазить; вони їдять їх разом з їхньою одежею, а ті боги того й не відчувають. 20 Обличчя в них стає чорним від диму, який виходить із храму. 21 На тіло їхнє й на голову сідають кажани, ластівки та інше птаство; та й котів там теж не бракує. 22 По тому ви пізнаєте, що то не боги, і ви їх не бійтесь. 23 Золото, яким вони покриті, мало б служити їм для окраси, але коли хтось не зітре з них іржі, вони не блищать. Вони ж нічого не відчували, коли їх виливали. 24 їх куплено за якубудь ціну, і в них нема подиху життя. 25 Що вони без ніг, то їх носять на плечах, тим і виявляють вони людям свою ганьбу. Та й ті, що служать їм, соромляться їх: бо як ті боги впадуть на землю, вони допомагають їм встати, 26 Та й коли їх поставити на ноги, вони самі не ходитимуть, ані коли вони похиляться, то не можуть випростатись, та й дари їм приносять як мертвим. 27 Жертви, що приносять їм, жерці продають і з того мають прибуток. Так само їхні жінки солять частину тих жертв і не дають нічого з них ні бідному, ні недужому. Їхніх жертв дотикаються жінки у спливі й породіллі. 28 Знаючи, отже, через те, що то не боги, ви їх не бійтесь. 29. Та й як богами можна було їх назвати? Адже ж і жінки приносять дари богам тим срібним, золотим та дерев’яним. 30 А в храмах їхніх жерці сидять у роздертій одежі, з обголеною головою та підборіддям; їхні голови не покриті, 31 вони ж самі ревуть і галасують перед своїми богами, як ото дехто робить на поминках. 32 Жерці здирають з них шати і вдягають у них своїх жінок та дітей. 33 Чи їм хтось чинить зло, а чи добро, вони віддячитись не можуть; вони не можуть царя ані настановити, ані скинути. 34 Так само не можуть дати ні багатства, ні грошей. Як хтось складає їм обіт і не дотримує, вони його від нього не вимагають. 35 Вони не можуть ані врятувати людину від смерти, ані визволити слабшого від сильного, 36 ані сліпого зробити видючим, ані визволити людину, що перебуває в біді. 37 Вони не мають милосердя над удовою й сироті добра не чинять. 38 Вони схожі на камені з гір, оті боги дерев’яні, покриті золотом та сріблом; ті ж, які їм служать, будуть соромом побиті. 39 Як, отже, думати або казати, що вони – боги? 40 До того ще й самі халдеї їх зневажають, що, як побачать якого-небудь німого, не здатного говорити, несуть до Бела та й просять його, щоб німий заговорив, начебто Бел міг їх почути! 41 Вони не спроможні того зрозуміти, що варт покинути тих богів, бо вони не мають глузду. 42 Жінки, підперезавшись мотузком, сідають при дорозі й палять полову; 43 і коли якійнебудь з них пощастить переспати з перехожим, що приманив її до себе, вона своїй сусідці докоряє, що та не удостоїлась такої, як вона, чести й що в тієї не розірвано мотузка. 44 Все, що діється для цих богів, – брехня. Як, отже, думати або казати, що то боги? 45 їх зробили теслі та золотарі; вони ніщо інше, як тільки те, чим були в бажаннях своїх майстрів. 46 Майстри ж, які споруджують їх, – недовговічні; як могло б те, що вони виробляють, бути богами? 47 Вони (майстри) залишають своїм потомкам лиш оману й ганьбу. 48 Бо як надійде на них війна чи якесь інше лихо, жерці їхні радяться між собою, де б їм сховатися разом з їхніми богами. 49 Як, отже, не збагнути, що то не боги, які не можуть самих себе врятувати ані від війни, ані від іншого лиха? 50 Та згодом воно стане відомим, що ті боги дерев’яні, покриті золотом та сріблом, – омана; всім народам та царям стане ясно, що то не боги, а діла рук людських, і що в них не має ніякого Божого чину. 51 Кому, отже, не ясно, що то не боги? 52 Ані царя над краєм вони настановити не можуть, ані дощу послати людям. 53 Вони не можуть розсудити своїх власних справ, ані покривдженого врятувати, бо безсильні, наче ті галки між небом та землею. 54 Коли ж спаде вогонь на храм богів тих дерев’яних, покритих золотом або сріблом, жерці їхні втікають і рятуються, а ті, наче колоди посеред полум’я, згоряють. 55 Ані цареві, ані ворогам протиставитись вони не можуть. 56 Як, отже, припустити або помислити, що то боги? 57 Ні від злодіїв, ні від розбійників спасти себе не можуть ті боги дерев’яні, покриті сріблом і золотом. Сильніші від них здирають з них золото та срібло й утікають з одежею, яка покриває богів, і ці боги не можуть допомогти самим собі; 58 так що ліпше бути царем, який виявляє свою потугу, або якимсь корисним домашнім посудом, що ним власник може користуватись, ніж облудними богами; або дверима в домі, які зберігають те, що в ньому, ніж ложними богами; або дерев’яним стовпом у царських палатах, ніж недійсними богами. 59 Сонце, місяць і зорі, що світять і що їх послано на користь людям, – слухняні. 60 Так само й блискавка, коли блисне, приємна для ока, та й через те вітер у кожній країні повіває. 61 Хмари, на веління Боже, оббігають усю вселенну й виконують те, що їм наказано; і вогонь, зісланий з неба, щоб спалити гори та ліси, виконує те, що йому звелено. 62 А ті боги ані красою, ані силою на них не схожі. 63 Ось чому не слід думати й називати їх богами, вони бо не можуть ні суду вирішувати, ні добро чинити людям. 64 Знаючи, отже, що вони не є богами, ви їх не бійтесь. 65 Бо вони не можуть ані проклясти, ані благословити царів, 66 ні явити народам знаків на небі, ані сяяти, як сонце, ані світити, як місяць. 67 Звірі ліпші від них, бо вони, втікаючи під захист, можуть собі зарадити. 68 Отож, ніяким чином нам не ясно, що вони – боги, тим то ви їх і не бійтесь. 69 Немов опудало на баштані, яке ні від чого не захищає, такими є й їхні боги – дерев’яні, покриті золотом та сріблом. 70 Ці їхні боги, дерев’яні, покриті золотом та сріблом, подібні також до куща глоду, на який сідає всяка птиця, а й до мерця, покинутого в темноті. 71 З кармазину та вісону, що на них тліють, ви впізнаєте, що то не боги. Зрештою, їх самих пожирає черва, і вони стають ганьбою в країні. 72 Вартніший, отже, праведний чоловік, який бовванів не має, бо він уникне безчестя.

Книга Пророка Єзекиїла

1. Покликання пророка 1-3; видіння 4-28

1 У тридцятому році, четвертому місяці, на п’ятий день місяця, як був я між вигнанцями над Кевар-річкою, відчинились небеса, і я побачив видіння Божі. 2 На п’ятий день місяця, – це був п’ятий рік вигнання царя Йоахина, 3 надійшло слово Господнє до Єзекиїла, сина Вузі, священика, в землі Халдейській, над Кевар-річкою. І там була рука Господня над ним. 4 Бачив я: Схопився хуртовиною вітер з півночі, величезна хмара й вогонь клубом, блиск навколо неї, а з середини щось, немов бурштин з-посеред вогню, 5 і з-посеред нього з’явилось щось, немов подоба чотирьох тварин, що нагадували людські подоби. 6 У кожного було чотири обличчя, і в кожного було четверо крил. 7 Ноги в них були прямі, а стопи ніг, як стопи у теляти, і блищали вони, немов гладенька мідь. 8 Під крильми в них з чотирьох боків були людські руки; обличчя в них і крила в них – у всіх чотирьох. 9 А крильми торкались вони одне одного. Обличчя у них і крила в них не обертались, як вони йшли: кожне простувало перед себе. 10 Подоба облич їхніх була: спереду людське лице в усіх чотирьох, правобіч – левине лице в усіх чотирьох, ліворуч – бичаче лице в усіх чотирьох, (ззаду) орлине лице в усіх чотирьох. 11 Крила їхні були випростані догори. Кожне мало по двоє крил, що торкались одне одного, а двоє вкривали тіло, 12 і кожне простувало перед себе: куди поривав їх дух, туди вони йшли; вони не обертались, як ішли. 13 А з-посеред звірів виднілося щось, як жар, жевріюче, як смолоскипи, що ходили туди й сюди між тваринами; і вогонь блищав, а з вогню вилітали блискавки. 14 І звірі рухались туди й сюди, немов блискавиці. 15 Придививсь я до тих звірів, аж ось на землі коло тих звірів по колесу, коло всіх чотирьох їх. 16 Видом і виробом були колеса, немов блискучий хрисоліт, і всі четверо були однаковісінькі, а виглядом своїм і виробом, здавалось, одне колесо було в другому. 17 Вони могли йти на чотири боки й не обертались, як ішли. 18 Обіддя їхнє здавалося високим, як я дивився; обіддя їхнє, у всіх чотирьох, було повне очей по всьому колі. 19 І коли звірі йшли, то йшли й колеса коло них, а як звірі здіймались від землі вгору, здіймались і колеса. 20 Куди поривав їх дух, туди вони йшли, і колеса здіймались разом з ними, бо дух звіря був у колесах. 21 Коли ті йшли, ішли й вони; коли ті стояли, то й вони стояли. Як же ті здіймались від землі, здіймались і колеса разом з ними, бо дух звіря був у колесах. 22 Над головами ж у звірів була так, немов би твердь небесна, немов з блискучого кришталю, що розпростирався над їхніми головами. 23 А під твердю їхні крила були простягнені одне до одного. В кожного було їх по двоє, що вкривали їм тіло. 24 Як вони йшли, я чув шум їхніх крил, немов шум вод великих, неначе голос Всемогутнього, неначе страшний гомін, немов галас у таборі; а як зупинялись, то спускали крила. 25 І розлягався шум з-понад тверді, що в них над головами. Як вони зупинялись, то спускали крила. 26 Понад твердю, що в них над головами, було щось немов би сапфір-камінь, що виглядав, як престол. А на тім, що скидалось на престол, видно було вгорі подобу чоловіка. 27 І бачив я щось, наче бурштин, щось наче вогонь навкруги нього, починаючи від того, що було схоже на крижі, і вище. А вниз від того, що було подібне до крижів, бачив я немов би вогонь і блиск навкруги нього. 28 Немов веселка, що видніється у хмарах дощового дня, так виглядав навколо блиск той.

Так виглядала слава Божа. Побачивши її, упав я лицем до землі й почув голос, що говорив.

2. Післанництво Єзекиїла