Розділ «Листи Крутеня»

З прихильністю твій дядько Крутень.

Лист XXIV

Мій любий Шашеню!

Я зв'язався поштою з Гницвілем, який відповідає за юну кралю твого підопічного, і вже бачу в ній уразливе місце. То є непомітна й незначна вада, яка властива майже всім жінкам, що виросли в інтелігентному оточенні і сповідують одну віру: вони вважають, що всяк, хто не сповідує їхню віру — дурний і смішний. У чоловіків, які спілкуються з людьми інших переконань, такого відчуття не виникає. їхня впевненість у своїй вірі (якщо вони впевнені) зовсім інакша. А от впевненість цієї християнки великою мірою зумовлюється звичками й традиціями її оточення, хоч сама дівчина вважає, що вона тверда і впевнена завдяки вірі. Такий стан свідомості мало чим різниться від переконання десятирічної дівчинки, що ножі для риби, якими користуються в домі її батька — це нормальні, звичайні і справжні, а от ножі, якими користуються в інших родинах «не такі, як треба». Елемент неосвіченості й наївності в усьому цьому такий великий, а елемент духовної гордості такий незначний, що надії на саму дівчину за даних обставин дуже мало. Проте, чи подумав ти, як можна це використати для впливу на твого підопічного?

Новачок завжди перебільшує. Людина, яка досягла певного становища в суспільстві, вміє відповідно оцінювати й адекватно ставитися до тих чи інших обставин, а от молодий учений виявляє педантичні нахили у своїй поведінці. У цьому оточенні твій підопічний — новачок. Він буває там щодня і бачить такі сторони християнського життя, про які раніше й гадки не мав, але дивиться на все це крізь рожеві окуляри, бо він закоханий. Підопічний прагне (Ворог, звичайно, керує ним) діяти так, як і люди, що оточують його. Чи не спробував би ти змусити його наслідувати оту ваду коханої і розвинути її до такої міри, щоб із незначної й простимої вона стала в ньому найбільшою й найпрекраснішою з усіх вад — Духовною Гординею?

Умови для цього ідеальні. Нове оточення, в якому він перебуває, дає змогу виплекати в ньому гординю не тільки через християнство, а й іншими способами. Це оточення освіченіше, інтелігентніше й приємніше за всі його попередні товариства. Підопічний ще не знає, яке його місце серед тих людей. Під впливом «любові» він може думати, що недостойний своєї обраниці, але водночас у нього дуже швидко зникає думка, що він недостойний решти отих людей. Твій підопічний не усвідомлює, скільки ці люди прощають йому хиб і недоречностей — адже вони вибачливі і, вважаючи його членом своєї родини, поводяться з ним якнайкраще. Він не уявляє, якою мірою вони згідні з його словами, думками, переконаннями і наскільки ті слова, думки та переконання співзвучні з їхніми. Ще менше він уявляє, якою мірою захват, викликаний цими людьми, спричинений його еротичним зачаруванням дівчиною, яка поширює цей стан на все своє оточення. Підопічний думає, що любить їхні розмови і спосіб життя завдяки відповідності між їхнім і його духовними станами, тим часом, як насправді, ці люди так далекі для нього, що якби він не був закоханий, то спантеличився б і відкинув чимало того, що тепер приймає. Він схожий на собаку, який уявляє, що розуміється на вогнепальній зброї завдяки тому, що його мисливський інстинкт і любов до господаря дають змогу цілий день насолоджуватися стріляниною!

І ось тут складається ситуація, якою не можна нехтувати. Ти повинен її неодмінно використати. У той час, як Ворог за допомогою кохання і дуже приємних досвідчених у релігійних справах і відданих йому людей піднімає молодого варвара на рівень, якого той інакше ніколи б не досягнув, ти повинен примусити його від чути, що це він сам досяг такого рівня, що люди довкола нього — це його люди і що, опинившись серед них, він знайшов своє місце і свій дім. Відриваючись від них і опиняючись в іншій громаді, підопічний відчуватиме, що нове товариство нудне й нецікаве — почасти тому, що майже кожна доступна йому громада справді менш цікава, але найголовніша причина полягатиме в тому, що він скучатиме за чарами молодої жінки. Навчи його сприймати цей контраст між колом людей, якими він захоплюється, і колом людей, які його дратують, як контраст між християнами й атеїстами. Треба змусити його відчувати (краще, якщо він не висловлюватиме цього відчуття словами) «як ми, християни, відрізняємося від них». Під словами «ми, християни» він повинен розуміти (але неусвідомлено) «моє коло»; а під словами «моє коло» — не «людей, які через своє милосердя й покору прийняли мене», а «людей, з якими я спілкуюся з повним на те правом».

Успіх залежатиме від того, чи зумієш ти збити його з пантелику. Якщо розбурхаєш у ньому гордовитість за те, що він почуває себе християнином, то зможеш зазнати поразки, бо перестороги Ворога надто добре відомі їм усім. А от якщо взагалі відмовишся від ідеї «ми християни» і виплекаєш у ньому почуття самовдоволення за, приналежність до «свого кола», то зможеш виробити в ньому замість правдивої духовної гордості просту суспільну пиху, але це всього-на-всього багато галасу навколо дрібного гріха. Щоб досягти вагомого успіху, присилуй підопічного лукаво поздоровляти себе з досягненнями, змішуючи всі його думки, і не давай змоги поставити питання: «А з чим, власне, я поздоровляю себе?» Думка про належність до внутрішнього кола, про свою таємничість і загадковість дуже тішить його. Грай на цій струні. Привчи підопічного, використовуючи вплив цієї дівчини, зображувати на своєму обличчі поблажливу зверхність у спілкуванні з атеїстами. Деякі теорії, з якими він може познайомитися в сучасних християнських гуртках, ймовірно, будуть корисні. Я маю на увазі ті теорії, які заганяють надію суспільства в якесь внутрішнє коло «клерків», у якусь вишколену меншість теократіє. Тебе не повинно обходити, чи ті теорії правдиві, чи фальшиві. Мета полягає в тому, щоб зробити християнство таємничою релігією, в якій би він почувався як один із втаємничених.

Будь ласка, не заповнюй своїх листів дурницями про цю європейську війну. Її наслідки, звичайно, мають велику вагу, але це справа Зверхнього Проводу. Мене анітрохи не цікавить, скільки людей загинуло внаслідок бомбардувань. А про те, в якому стані свідомості вони померли, я можу довідатися в конторі. Я знав, що вони мали колись загинути. Прошу тебе, зосередься над роботою, не відволікайся.

З прихильністю твій дядько Крутень.

Лист XXV

Мій любий Шашеню!

Біда в тому, що коло людей, серед яких обертається твій підопічний, є християнським. У всіх, звичайно, є свої власні інтереси, але їх об'єднує християнство. Якщо вже вони стали християнами, то ми повинні утримувати їхню свідомість у своєрідному стані, який я називаю «Християнство і…». Наприклад, «Християнство і криза», «Християнство і нова психологія», «Християнство і новий порядок», «Християнство і лікування за допомогою віри», «Християнство і дослідження душі», «Християнство і рослиноспоживання», «Християнство і реформа правопису». Якщо вони мають стати християнами, то принаймні хай будуть християнами з різноманітними відмінностями. Нагнітай у них почуття страху перед життєвими труднощами.

Страх перед життєвими труднощами — це одне з найцінніших почуттів, яке ми виробили в людському серці, це невичерпне джерело єресі, безглуздя на церковному соборі, невірності в подружньому житті й зрадливості в дружбі. Люди живуть у часі і через те відчувають реальність послідовно. Щоб відчути її в більш повній мірі, їм треба пізнати багато різних речей. Іншими словами, вони повинні відчувати зміни. І оскільки люди потребують змін, то Ворог (будучи в глибині душі гедоністом) поробив їх приємними для них, як от, наприклад, споживання їжі. Але не бажаючи робити зміни заради самих лише змін, перетворювати їх на самоціль, Він урівноважив їхнє прагнення до змін прагненням до сталості. Ворог примудрився задовольнити обидва прагнення у створеному Ним світі за допомогою поєднання зміни й сталості, яке ми називаємо ритмом. Він створив для них пори року, які хоч і різняться одна від одної, але кожна з них щороку є тією самою. Отож і виходить, що весна завжди сприймається, як щось нове, і водночас, як споконвічне повторення того самого. Ворог дає людям змогу святкувати у своїй Церкві релігійні свята протягом усього року: кожне з цих свят відмінне від решти, але водночас по суті своїй є таким самим, що й решта.

Збільшуючи насолоду від споживання їжі і виробляючи в людині ненажерливість, ми беремо цю природну пов'язану зі зміною насолоду і, спотворивши її, перетворюємо в пристрасть до всього, нового. Виплекання цієї пристрасті цілком залежить від нашої майстерності. Якщо ми занехаємо наші обов'язки, то люди відчуватимуть не тільки задоволення, але й захват від такого нового і давно знайомого явища, як перший снігопад, від перших вранішніх променів сонця, від різдвяного сливового пирога. Діти, якщо ми залишимо їх поза увагою, будуть безмежно щасливі, граючи в різноманітні ігри, залежно від пір року; і ті ігри змінюватимуть одні одних через рівні проміжки часу так само, як осінь змінює літо. Лише за допомогою наших безперервних зусиль ми зможемо постійно підтримувати в них пристрасть до неритмічних змін.

Ця пристрасть цінна з різних поглядів. По-перше, вона зменшує задоволення і водночас збільшує бажання. Задоволення від новизни за своєю природою зменшується швидше, ніж інші різновиди задоволення від частоти повторення. А постійна новизна потребує грошей, отож прагнення її викликає пожадливість або пригніченість, або одне й друге водночас. Крім того, чим ненаситніше це бажання, тим швидше воно поглине всі безневинні джерела задоволення і перейде до різновидів тих задоволень, які Ворог забороняє. Підживлюючи таким чином огиду до консерватизму, ми нещодавно створили такі течії в мистецтві, які для нас менш небезпечні, ніж ті, що існували доти. Тепер усі художники — і посередності, й інтелектуали — повсякдень намагаються надати дедалі більшої свіжості й новизни своїм творам, переповнюючи їх похоттю, дурістю, жорстокістю і гордощами. Нарешті, жадоба новизни в людях для нас просто необхідна, якщо ми збираємося запроваджувати нові течії, моди, стилі, напрямки.

Мета поширення моди полягає в тому, щоб відволікти увагу людей від справжніх небезпек, які їм загрожують. Ми повинні спрямовувати модні протести кожного покоління проти саме тих гріхів, з боку яких існує найменша загроза, і зосереджувати його увагу на тих чеснотах, що стоять найближче до гріха, який ми хочемо поширити. Хитрість тут полягає в тому, щоб змусити їх бігати по судні з вогнегасниками тоді, коли воно тоне, і метушитися на тому його боці, де через борт уже ллється вода. Ми заводимо моду серед людей вдаватися до вибухів ентузіазму саме тоді, коли ті вибухи вже мляві й суєтні і більше не становлять поважної загрози. Через сто років, роблячи з них сп'янілих від емоцій героїв, спрямовуємо модні протести проти небезпеки «злагоди й взаєморозуміння». Жорстокі епохи ми протиставляємо сентиментальності, байдужі й ледачі — пошані, розпусні — пуританству, а коли все людство поспішає поділитися на рабів і тиранів, ми випускаємо привид лібералізму.

Але найбільший наш тріумф — це піднесення відрази й страху перед давніми усталеними порядками до рівня філософії для того, щоб безлад у розумі посилював нівечення волі. Саме з цього випливає так званий еволюційний та історичний характер сучасної європейської думки (почасти завдяки нам). Ворог полюбляє банальності. Наскільки я розумію, Він хоче, щоб люди у своїх діях ставили перед собою дуже прості питання:

«Чи це справедливо?»; «Чи це розумно?»; «Чи це можливо?». Якщо ж ми зуміємо примусити людей ставити перед собою такі от питання, як: «Чи відповідає це загальній тенденції нашого часу?»; «Прогресивне це явище чи реакційне?»; «Чи це той шлях, яким розвивається історія?» — то вони знехтують настановами Ворога всі питання, які вони ставлять, звичайно, не зможуть знайти відповіді, бо не знають майбутнього, а яким воно буде великою мірою залежить від їхнього вибору, через який, знову ж таки, звертаються до майбутнього. Отож тоді, коли їхні свідомості снують у цій порожнечі, ми маємо зручну нагоду втрутитися й схилити людей до дій, які вигідні нам. І основна робота, вважай, зроблена. Колись вони знали, що одні зміни ведуть до кращого, інші — до гіршого, ще інші не дають ніякого наслідку. Ми великою мірою усунули це знання. Описовий прикметник «незмінний» замінили на емоційний «застійний». Ми привчили їх думати про майбутнє, як про обіцяний край, до якого вступають лише улюблені герої, а не як про щось таке, чого досягає кожен зі швидкістю шістдесят хвилин за годину, незалежно від того, хто він, і що робить.

З прихильністю твій дядько Крутень.