Розділ «Листи Крутеня»

Справа в тому, що Ворог, призначивши цим нікчемним тваринам жити в Його власному вічному домі, досить успішно оберігає їх від небезпеки відчути себе вдома ще де-небудь. Ось чому ми часто змушені робити життя наших підопічних довгим: сімдесят років не так уже й багато для виконання важкого завдання відвернення їхніх душ від Небес і створення тривкої прив'язаності до Землі. Поки вони молоді, весь час ухиляються від цього. Навіть якщо ми й примудряємося не допускати їх до пізнання релігії, то непередбачувані поривання фантазії, музика, поезія (всього-на-всього дівоче обличчя, пташиний спів або вигляд небокраю) завжди можуть звести нашу роботу нанівець. Люди не зможуть постійно зосереджувати свої зусилля на світських справах, не будуть надмір обережні у своїх зв'язках і не дотримуватимуться засади «безпека над усе». Їхнє прагнення до Небес таке непереборне, що найкращий спосіб прив'язати їх до Землі на цьому етапі — це змусити повірити, що одного чудового дня Земля стане Небесами внаслідок дії політики або євгеніки, «науки» або психології, або ще чого-небудь. Справжнє світське досягається з плином часу і, звичайно, за допомогою гордині, бо ми вчимо їх називати смерть, що підкрадається, Здоровим Глуздом, Зрілістю або Досвідом. Досвід, якого ми, в певному сенсі, навчаємо їх, — це, між іншим, найвлучніше слово. Великий людський філософ майже розкрив нашу таємницю, сказавши, що стосовно Чесноти «Досвід — означає мати ілюзії». Але завдяки мінливій моді, а також, ясна річ, Історичній Точці Зору, ми значною мірою знешкодили його книгу. Який дорогий для нас час, можна судити з того, що Ворог виділяє його нам дуже мало. Більшість людей помирає ще немовлятами; з-поміж тих, що вижили, багато помирають замолоду. Очевидно, народження людини важить для Нього насамперед як підготовка до смерті, а смерть — виключно як двері до потойбічного світу і життя. Нам дозволено працювати лише з вибраною меншістю людства, бо те, що люди називають «нормальним життям», є винятком. Очевидно Він хоче, щоб дехто (але тільки мало хто) з людських істот, якими Він населяє Небеса, мали досвід опору нам протягом земного життя тривалістю 60–70 років. Ну що ж, це і є та нагода, яку ми повинні використати, і чим менша вона, тим більше треба докласти зусиль, щоб використати її сповна. Хоч би що ти робив, бережи свого підопічного.

З прихильністю твій дядько Крутень.

Лист XXIX

Мій любий Шашеню!

Тепер, коли вже стало ясно, що німці бомбардуватимуть місто твого підопічного і обов'язок змусить його бути в самому центрі небезпечних подій, ми повинні обдумати наші дії. Чи треба нам поставити собі за мету викликати в ньому боягузтво, чи хоробрість з наступною гордістю, чи, може, ненависть до німців?

Боюся, що нічого доброго в тому, щоб зробити його хоробрим, немає. Наш Дослідницький Відділ ще не знайшов способу (хоча результати очікуються з години на годину), як виробити ту чи іншу чесноту. Це поважна перешкода. Для того, щоб значно й дієво послабити людину треба, щоб вона мала якусь чесноту. Чого вартий був би Аттіла, якщо б не був хоробрий, чи Шілок без його самозречення стосовно плоті? Оскільки самі не можемо наділяти людей цими якостями, ми повинні використовувати ті, якими наділяє їх Ворог. А це означає залишити Йому деяку опору в тих людях, яких ми неодмінно перетягнули б на наш бік. Дуже незадовільна ситуація, але я вірю, що невдовзі навчимося діяти краще.

З ненавистю ми можемо впоратися. Напруження людських нервів від гуркоту, небезпеки і виснажливої праці роблять людей схильними до будь-яких бурхливих емоцій, і нам залишається тільки спрямувати цю чутливість у належне русло. Якщо сумління чинить Ненависть найкраще поєднується зі страхом. Боягузтво, як ніяка інша вада, винятково болісне: жахливо передчувати його, жахливо зазнавати його, жахливо пам'ятати про нього. Ненависть має свої принади. Вона часто є компенсацією для зляканої людини, щоб очухатися після страждань, спричинених страхом. Чим більше він боїться, тим дужче ненавидітиме Ненависть також сильний заспокійливий засіб від сорому. Щоб дужче вразити його милосердя, ти повинен спочатку вразити його хоробрість.

Це досить делікатна проблема Ми зробили людей гордими за більшість пороків, але не за хоробрість Кожного разу, коли ми вже майже досягали в цьому успіху, Ворог допускав війну або землетрус, або ще якесь лихо, і тоді хоробрість ставала такою захоплюючою й важливою навіть в очах людей, що вся наша робота зводилася нанівець. Є ще принаймні одна вада, за яку вони відчувають справжній сором. Але небезпека прищеплення боягузтва нашим підопічним полягає в тому, що ми пробуджуємо в них правдиве самопізнання з подальшим каяттям і покорою. Так, протягом останньої війни тисячі людей, виявивши в собі боягузтво, вперше пізнали повною мірою моральний світ. У мирний час ми можемо змусити багатьох із них бути цілком байдужими до зла та добра, а під час небезпек світ постає перед ними таким, що навіть ми не в силі засліпити їх. І ось тут перед нами постає болісна дилема. Якщо б ми підтримували серед людей справедливість і милосердя, то діяли б на користь Ворогові. Якщо ж ми штовхаємо їх до протилежного, то це рано чи пізно призведе до війни чи революції (бо Він допускає це), а явне боягузтво або хоробрість пробуджують тисячі людей від морального заціпеніння.

Це, очевидно, одна з причин, чому Ворог створив небезпечний світ — світ, у якому моральні засади справді знаходять своє відображення. Він розуміє так само як і ти, що хоробрість це не просто одна з чеснот, а форма кожної чесноти в момент випробування, тобто в опір, заплутай підопічного. Хай він скаже, що відчуває ненависть не за себе, а за жінок та дітей, що християнинові пристало прощати своїх, а не чужих ворогів. Інакше кажучи, хай він достатньо повно ототожнює себе з жінками й дітьми, щоб відчути ненависть за них, але не настільки, щоб вважати їхніх ворогів своїми і отже об'єктами, гідними прощення.

Ненависть найкраще поєднується зі страхом. Боягузтво, як ніяка інша вада, винятково болісне: жахливо передчувати його, жахливо зазнавати його, жахливо пам'ятати про нього. Ненависть має свої принади. Вона часто є компенсацією для зляканої людини, щоб очухатися після страждань, спричинених страхом. Чим більше він боїться, тим дужче ненавидітиме Ненависть також сильний заспокійливий засіб від сорому. Щоб дужче вразити його милосердя, ти повинен спочатку вразити його хоробрість.

Це досить делікатна проблема Ми зробили людей гордими за більшість пороків, але не за хоробрість Кожного разу, коли ми вже майже досягали в цьому успіху, Ворог допускав війну або землетрус, або ще якесь лихо, і тоді хоробрість ставала такою захоплюючою й важливою навіть в очах людей, що вся наша робота зводилася нанівець. Є ще принаймні одна вада, за яку вони відчувають справжній сором. Але небезпека прищеплення боягузтва нашим підопічним полягає в тому, що ми пробуджуємо в них правдиве самопізнання з подальшим каяттям і покорою. Так, протягом останньої війни тисячі людей, виявивши в собі боягузтво, вперше пізнали повною мірою моральний світ. У мирний час ми можемо змусити багатьох із них бути цілком байдужими до зла та добра, а під час небезпек світ постає перед ними таким, що навіть ми не в силі засліпити їх. І ось тут перед нами постає болісна дилема. Якщо б ми підтримували серед людей справедливість і милосердя, то діяли б на користь Ворогові. Якщо ж ми штовхаємо їх до протилежного, то це рано чи пізно призведе до війни чи революції (бо Він допускає це), а явне боягузтво або хоробрість пробуджують тисячі людей від морального заціпеніння.

Це, очевидно, одна з причин, чому Ворог створив небезпечний світ — світ, у якому моральні засади справді знаходять своє відображення. Він розуміє так само як і ти, що хоробрість це не просто одна з чеснот, а форма кожної чесноти в момент випробування, тобто в момент найвищої реальності. Люди стриманість, чесність, милосердя яких відступають перед небезпекою, будуть стримані, чесні й милосердні лише за певних обставин. Пилат був милосердним доти, доки це не стало небезпечним.

Отже, втратити можна стільки ж, скільки й-здобути, якщо ми зробимо твого підопічного боягузом: він може дізнатися про себе надто багато! Звичайно, завжди залишається можливість не присипляти сором, а поглибити його і створити враження безнадійності. Це буде величезна перемога, яка показала б, що він вірив і приймав прощення Ворогом інших його гріхів тільки тому, що не відчував до кінця їхньої глибини; що стосовно одного гріха, який він справді розуміє і сприймає з усією повнотою його безчестя, він не може шукати милосердя чи просити відпущення. Але я боюсь, що ти дав йому зайти надто далеко в школі Ворога, і він знає, що безнадійність — це більший гріх, ніж усі інші гріхи, які призводять до неї.

Що стосується способів спокутування, які ведуть до боягузтва, то тут багато розводитися немає потреби. Насамперед треба пам'ятати, що перестороги мають тенденцію збільшувати страх. Проте перестороги, що висловлюються твоєму підопічному привселюдно, невдовзі стають такими буденними, що цей ефект зникає. Ти повинен підтримувати в ньому (разом зі свідомим наміром виконали свій обов'язок) туманну ідею про те, що він може робити або не робити в рамках своїх обов'язків, щоб трохи убезпечитися. Відверни його думки від простого правила (я опинився — тут і мушу зробити те і те) і спрямуй їх на уявні життєві ситуації (якби сталося «А» — хоч я дуже хочу, щоб того не сталося, — я міг би зробити «Б», а коли б сталося найгірше, я міг би зробити «В»). Релігійні забобони, якщо їх не сприймати як такі, можна розвіяти. Головне завдання полягає в тому, щоб змусити його відчувати, що він має ще щось, крім Ворога й хоробрості, яку Він йому дав, що підопічний може вдатися до того «щось» і опертися на нього. Тоді те, що мало б означати повне підпорядкування обов'язку, стає послабленим дрібними несвідомими застереженнями. Створюючи низку уявних вивертів для того, щоб відвернути «найгірше», ти можеш на цьому рівні неусвідомлюваного ним наміру переконати його в тому, що найгіршого не станеться. Відтак у мить справжнього страху зроби так, щоб той страх пронизав усе його єство, увійшовши у його нерви й м'язи, і ти здійсниш згубну дію ще до того, як він дізнається про твій намір. Запам'ятай: боязливий вчинок — це і є найважливіше. Що ж стосується емоцій страху, то за своєю суттю вони не є гріхом, і хоч ми радіємо їм, ніякої користі це не приносить.

З прихильністю твій дядько Крутень.

Лист XXX

Мій любий Шашеню!

Іноді мені здається, ніби ти думаєш, що тебе послали в світ для твоєї власної втіхи. Я роблю висновок не з твого нікчемного звіту, а зі звіту Пекельної Поліції, який свідчить, що поведінка твого підопічного під час повітряного нападу була щонайгіршою. Він був страшенно наляканий і вважав себе безнадійним боягузом, а тому не відчував гордині. Але він зробив усе, чого вимагав від нього обов'язок, а може й більше. Що ж ти зробив, щоб запобігти цьому? Чим ти виправдаєш себе? Тим, що його охопило роздратування, коли йому під ноги попався собака? Тим, що він багато курив? Тим, що він забув молитву? Хіба ж можна отак скімлити про труднощі, як це робиш ти? Якщо ти підтримуєш ідею Ворога про «справедливість» і гадаєш, що до уваги мають бути взяті твої можливості й наміри, то я невпевнений, що на тебе не ляже звинувачення в єресі. В будь-якому разі ти незабаром зрозумієш, що справедливість Пекла цілком реалістична і стосується лише наслідків. Або дай нам поживу, або станеш нею сам.

Єдиним конструктивним моментом у твоєму листі є слова про те. що ти ще чекаєш позитивних наслідків від утоми підопічного. Не добре. Але саме собою воно не впаде тобі на голову. Не забувай, що втома може породити надмірну м'якість, спокій розуму і навіть здатність прозирання в таємниці буття. Якщо ти часто спостерігав за людьми, яких вона ввела в стан гніву, злоби й роздратованості, то це свідчить, що ті люди мали відповідну вдачу. Парадокс полягає в тому, що помірна втома створює кращий грунт для дратівливості, ніж повне виснаження. Частково це залежить від фізичних причин, а частково від чогось іще. Не тільки втома викликає гнів, а й несподівані вимоги, що ставляться до втомленої вже людини. На що би не сподівалися люди, вони незабаром починають думати, що мають на це право, — відчуття розчарування може, завдяки дуже незначному зусиллю з нашого боку, перетворитися на почуття образи. Коли люди здаються перед непоправним, коли вони втратили надію на полегшення і перестали думати навіть на півгодини вперед, тоді і з'являється небезпека покірної і лагідної втоми. Отож для того, щоб одержати найкращі наслідки, ти повинен живити їх фальшивими надіями. Вклади йому в свідомість такі докази, щоб він повірив, що напади з повітря не повторяться. Хай він заспокоює себе думкою про те, що наступної ночі насолоджуватиметься своєю постіллю. Збільш його втому, присилуй думати, що все незабаром скінчиться, — люди звичайно відчувають, що напруга стає незносною від тієї миті, коли вона починає спадати або коли їм здається, що вона починає спадати. Тут так само, як і з проблемою боягузтва, справа не проста. Хоч би що він казав, хай для себе вирішить, що не терпітиме всього того, що йому випаде; він потерпить лише протягом «розумного проміжку часу» — і хай цей розумний проміжок часу буде коротший, ніж саме випробування. Він не повинен бути значно коротший: нападаючи на терплячість, стриманість і моральну витривалість, треба вміти змусити людину здатися саме тоді, коли (знай вона про це) полегшення вже поруч.

Я не знаю, чи зустріне він свою дівчину в цей період напруженості, чи ні. Якщо зустріне, використай у повній мірі той факт, що до певного моменту втома змушує жінок говорити більше, а чоловіків — менше. Це може викликати потаємне почуття образи навіть між закоханими.